ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ» У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА

Анотація

Проаналізовано наукові підходи до проблеми зловживання правом, а
також розглянуто її у вузькому контексті застосування правових
інструментів у професійній діяльності адвоката. Акцентовано увагу на
дослідженні питання щодо того, чи мають приписи про заборону адвокату зловживати правом характер юридичної норми. Вказано, що зловживання,
яке містить елемент запозиченого з етики поняття «зла» не піддається
точному правовому визначенню. Водночас права, які можуть бути
предметом зловживання, можуть походити як з прямих приписів, так і з
особливостей функціонування загальнодозвільного принципу. Оскільки
правопорушення і порушення норми права не є тотожними категоріями,
розглянуто як окрему від зловживання правом проблему використання
стану безвідповідальності. З використанням догматичного методу
встановлено, що у Кримінальному кодексі України (далі – КК України)
зловживання як спосіб неналежної реалізації права, є ознакою умисного
діяння, однак ця ознака не є обов’язково пов’язаною корисним мотивом чи
наміром зашкодити іншій особі. Доведено, що предметом криміналізованого
зловживання може бути як (суб’єктивне) право, так і інші суміжні з таким
правом явища – службове становище, влада тощо.
Констатовано, що заборона зловживати правом не має достатніх
ознак юридичної норми. При цьому положення щодо недопустимості
зловживання правом з боку захисника або адвоката не мають достатньої
юридичної визначеності. Зокрема, зловживання захисником у кримінальному
провадженні процесуальними правами, яке може полягати лише у
затягуванні строків, хоча і може бути припинено судом, однак не тягне як
такої відповідальності, а рішення про наявність ознак такого зловживання є
суто дискреційним.