Вісник Кримінологічної асоціації України

ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ЖИТТЯ КОМБАТАНТІВ, АБО ЯК ПОДОЛАТИ ЕФЕКТИ ГУМАНІТАРНОГО «ВІДМИВАННЯ» ВІЙНИ

2024-01-12T17:48:39+02:00

Стаття присвячена дослідженню проблем кримінально-правового захисту життя комбатантів. На підставі характеристики права людини на життя та положень міжнародного гуманітарного права визначено умови правомірності позбавлення життя комбатантів, а також джерела протиправності, кримінально-правову кваліфікацію відповідних діянь. Доведено, що кожен факт конвенційного заподіяння смерті військовослужбовцю Збройних Сил України, а також іншій категорій комбатантів на боці України є проявом та наслідком ведення агресивної війни, має кваліфікуватися за ст. 437 КК України.

ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ ВІД ВТРУЧАННЯ В ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ: НАУКОВИЙ АНАЛІЗ ОКРЕМИХ ЗАКОНОДАВЧИХ ІНІЦІАТИВ

2024-01-12T18:20:02+02:00

Стаття присвячена аналізу окремих законодавчих ініціатив щодо удосконалення кримінального-правового забезпечення свободи від втручання в приватне життя людини відповідно до проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення свободи від втручання в приватне життя людини» № 9623 від 18.08.2023 р. Висловлено критичні зауваження з приводу необґрунтованості позиції розробників законопроєкту щодо втрати відповідними діяннями суспільної небезпечності. Однією з базових підстав декриміналізації діянь слід вважати саме відповідні зміни в структурі суспільної моралі. Наголошено, що утримання законодавчих меж, що позначають морально-правову позицію держави на неприпустимість розбещення, утримання високого формату людської естетики та етики – це є, перш за все, питанням про гідність, а не про поширеність, доступність, економічну привабливість. Для України ж питання гідності є центруючими останні десять років, адже саме гідність визначає суб’єктність, правову, політичну, цивілізаційну. Сформовано низку зауважень та пропозицій щодо ознак об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 301 КК України de lege ferenda.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОТИДІЯ СЕКСТИНГУ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

2024-01-12T18:31:18+02:00

У статті подано ризики інтимної комунікації у мережі Інтернет та протидію секстингу за законодавством Республіки Польща. Визначено рівень теоретичної розробленості ризиків інтимної комунікації у законодавстві Республіки Польщі. Також виявлено найбільш поширені загрози, зумовлені феноменом секстингу, сформульована позиція про необхідність заповнення теоретичних знань у сфері протидії ризикам інтимної комунікації у мережі Інтернет.

КАРАЛЬНІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ САНКЦІЇ ЗА ВЧИНЕННЯ ОКРЕМИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ: ПРОБЛЕМИ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ В ОСОБЛИВІЙ ЧАСТИНІ КК УКРАЇНИ

2024-01-12T18:39:43+02:00

Стаття присвячена дослідженню проблем побудови окремих каральних кримінально-правових санкцій, як структурного елементу заборонних кримінально-правових норм, в яких визначається загроза призначення певного виду та розміру покарання за вчинення, передбаченого в їх диспозиціях, кримінального проступку. В результаті аналізу недоліків нормативно-правової визначеності окремих з таких санкцій пропонуються шляхи їх удосконалення.

МАРОДЕРСТВО: У ПОШУКАХ РОЗУМІННЯ ЗМІСТУ ДІЯННЯ

2024-01-12T18:49:38+02:00

Статтю присвячено проблемі законодавчого визначення окремих складових такого злочину, як мародерство, відповідальність за яке встановлено у ст. 432 Кримінального кодексу України. Подібне дослідження виконане як на тлі етимологічного походження та семантичного значення зазначеного явища, так і з урахуванням законодавчих підходів до його розуміння у кримінальних кодексах деяких зарубіжних країн. Звернено увагу на наявну звуженість змісту мародерства в чинному кримінальному законі, показано й обґрунтовано доцільність включення до такого суспільно небезпечного діяння й інших видів поведінки, що з логічної точки зору послідовно відтворюють мародерство, як його наразі визначає Кримінальний кодекс України. Наголошено, що зміст чинної ст. 432 Кримінального кодексу України створює певні перепони у правильному розумінні визначеного нею діяння, особливо на тлі включення фактично притаманних йому атрибутів до змісту деяких інших кримінальних правопорушень. Висловлено думку про сумнівну припустимість такого підходу.

СКЛАД ПОКАРАННЯ: КОНЦЕПТ, СТРУКТУРА, ЗМІСТ

2024-01-13T09:27:56+02:00

Стаття присвячена концептуалізації складу покарання. У вузькому значення під складом покарання запропоновано розуміти систему об’єктивних і суб’єктивних ознак державного впливу на особу засудженого, які визначають його як покарання. У широкому значенні – це аналітичний конструкт, що виражає об’єктивну та суб’єктивну спрямованість, зміст, засоби та процес виконання і відбування покарання. Склад покарання включає чотири елементи: об’єкт і об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону. Об’єкт є триплановим. Перший його план представлено особистістю засудженого. Другий – компонентами середовища та ситуації вчинення кримінального правопорушення. Третій план – особистість потерпілого (за наявності).

В результаті під покаранням запропоновано розуміти захід правового впливу, що реалізується від імені держави за вироком суду щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, шляхом передбачених законом обмежень прав і свобод засудженого, а також щодо інших осіб через демонстрацію та/або поширення інформації про кримінально-виконавчу практику. Покарання має на меті кару, а також сприяння запобіганню вчиненню засудженим нових кримінальних правопорушень.

ОСОБИСТІСТЬ ЗЛОЧИНЦЯ-АГРЕСОРА (СТ. 437 КК УКРАЇНИ): КРИМІНОЛОГІЧНА ТИПОЛОГІЯ ТА АНАЛІЗ ОЗНАК

2024-01-13T09:47:27+02:00

Стаття присвячена дослідженню особистості злочинця-агресора в контексті кримінології війни. Здійснено кримінологічну типологію. За характером та обсягом політичної та неформальної влади виділено п’ять основних типів злочинців: верховний лідер, елітарний злочинець, системний функціонер вищого рівня, виконавець тактичного рівня та союзник вищого рівня. Надається опис окремих ознак індивідуального кримінологічного профілю неординарного злочинця-агресора в особі президента російської федерації В. В. Путіна. Характеризується його особистість як психопатична, психотравмовано-некрофільна, нарцистична, схильна до гіперкомпенсації; мегалотим-ресентиментал зі зниженою емпатією, не чутливістю до страждань інших людей; у його спонуках сполучається прагнення до домінування й нумінозність. Доводиться, що масштаб зла і характер психопатії чинного президента росії В. В. Путіна робить його унікальним соціальним явищем, соціально-політичною, морально-психологічною проблемою як для росії, так і для сусідніх країн, всього світу.

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСІБ, ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МОРАЛЬНОСТІ

2024-01-13T09:34:30+02:00

Стаття присвячена комплексному аналізу кримінологічних особливостей осіб, що притягувалися до відповідальності за вчинення злочинів проти моральності. Для виконання поставленої мети автором було проведено дослідження нормативно-правового регулювання, матеріалів 488 вироків суду за ст. 297-304 Кримінального кодексу України та останніх наукових публікацій. На підставі зібраних даних у статті детально проаналізовано кількісно-якісні характеристики осіб, засуджених за злочини проти моральності, їх соціальний статус, освіта, родинні зв'язки та обставин вчинення злочинів. Застосування кримінологічного підходу дозволяє виокремити фактори, які впливають на вчинення злочинів проти моральності, а також визначити можливі шляхи профілактики подібних правопорушень. Автор робить акцент на важливості розуміння механізмів виникнення та динаміки злочинів проти моральності для подальшого удосконалення кримінально-правового регулювання та соціально-профілактичних заходів. Результати дослідження можуть слугувати основою для наукових пошуків у сфері кримінології, кримінального та кримінально-виконавчого права, спрямованих на вдосконалення системи протидії злочинам проти моральності та підвищення ефективності соціальних та психологічних програм реабілітації осіб, що вчинили відповідні правопорушення.

СИСТЕМА ЧИННИКІВ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ

2024-01-13T09:40:54+02:00

З’ясовано, що особистість злочинця – це комплекс характеристик людини, що визначають мотивації, цінності, вміння, здібності та інші особистісні якості, що стимулюють злочинну поведінку. Узагальнено, що до чинників, які впливають на формування особистості злочинця, найбільш доцільно віднести наступні: а) соціальні фактори: народження в неблагополучній родині; низький рівень освіти; відсутність роботи, належність до злочинних груп; етнічні та культурні особливості тощо; б) психологічні фактори: знижений рівень емпатії, агресивність, неврівноваженість; низький рівень самоконтролю; депресія; похмілля; тощо; б) емоційні фактори: страх, образа, ненависть, ревнощі, бажання помсти тощо; в) біологічні фактори: генетичні аномалії; психічні розлади; хвороби мозку та інші хвороби; г) ситуаційні фактори: надмірне навантаження; стресові ситуації; важка матеріальна ситуація; наявність зброї тощо.

Наголошено на принциповій необхідності осмислення особистості злочинця у новітніх для вітчизняної кримінології злочинах, а також тих, що з огляду на цифровізацію, науково-технічний прогрес та особливі виклики в умовах воєнного стану зазнали суттєвої трансформації.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРИМІНОГЕННИХ ФАКТОРІВ У ПЕРІОД ДЕОКУПАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

2024-01-13T09:52:16+02:00

У статті представлена загальна характеристика криміногенних факторів, що реально та потенційно можуть чинити негативний вплив на процес деокупації тимчасово окупованої території України, в результаті якого рівень злочинності буде збільшуватися. Криміногенні фактори класифіковані за змістом у найбільш важливих сферах суспільних відносин, що мають значення і для держави, і для суспільства, як до окупації, у період деокупації, так і післявоєнне життя, до них віднесені економічна, політична, соціальна, культурно-освітня та релігійна сфери. Виявлення, характеристика, а в подальшому і запобігання криміногенним факторам у зазначених сферах має на меті мінімізацію реальних і потенційних кримінальних загроз і наслідків у процесі реалізації комплексу заходів державної політики з деокупації тимчасово окупованої території України.

ДОСУДОВА ДОПОВІДЬ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ КРИМІНАЛЬНОЇ ЮСТИЦІЇ

2024-01-13T09:57:49+02:00

Для надання відповіді з приводу багатьох широкоаспектних питань досудової доповіді нами проаналізовано ємну кількість наукових позицій, присвячених даній проблемі, а саме понад 50 наукових фахових статей українських авторів. Зосереджена увага на найбільш важливих/проблемних аспектах, що можуть бути корисними для комплексного уявлення з даної теми задля вироблення конструктивістських/нормативістських управлінських рішень. На сьогоднішній день кримінологічна наука та кримінальне процесуальне право розвиваються інноваційними темпами та набувають нових видозмін у силу міждисциплінарної/міжгалузевої парадигми, однією із важливих умов яких є досудова пробація та її вияв і результат, – досудова доповідь як важлива рекомендаційна установка для прийняття остаточного рішення по справі, а саме винесення точного, ясного, доступного, конструктивного та справедливого вердикту – вироку.

Проведення значної ідеологічної, узагальнюючої, аналітичної роботи «за методом Ломброзо з 26-ма тисячами злочинців» в аспекті духовно-ціннісних характеристик кожної окремої особистості є важливим завданням сьогодення. Йдеться про випередження процесів злочинності, унеможливлення/зменшення кількості складання досудових доповідей і, як результат, відповідне складання такої доповіді у найбільш короткі терміни. По суті, це праця, коли відповідна інформація буде на кожну людину через належну роботу педагогів/вчителів, психологів, ювенальної превенції, всього поліцейського корпусу/апарату держави завдяки правильно вибудованій політиці у науково-практичній сфері тощо.

Важливою проблемою стало те, що більшість теоретиків і практиків, загалом правоохоронний блок та управлінський апарат досить скептично ставляться до проблеми складання досудової доповіді. У зв’язку з цим необхідно, щоб відбулась трансформація свідомості, насамперед, практичних працівників, особливо суддів у спрямованості забезпечення максимальної індивідуалізації кримінального покарання та вироблення/прийняття найбільш оптимального законного рішення по справі.

СУТНІСТЬ ТА КРИМІНАЛІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА В УМОВАХ ВІЙНИ

2024-01-13T10:06:11+02:00

Запропоновано авторське трактування поняття «сексуальне насильство» як умисні злочинні дії сексуального характеру за відношенням до особи потерпілої, які вчиняються проти її волі та порушують суспільні відносини у сфері захисту фізичного та (або) психологічного здоров’я громадян. Метою такого протиправного впливу є задоволення власного статевого бажання чи потягу неприроднім шляхом без фізіологічного акту. Виокремлено наступні критерії криміналістичної класифікації сексуального насильства в умовах війни: за кількістю учасників-осіб злочинців; за формою насильницьких дій сексуального характеру (фізичне або так зване «біологічне» насильство; психологічне або так зване «ментальне» насильство); за соціальним статусом особи потерпілого (сексуальне насильство за відношенням до подружжя (в т.ч. близьких осіб або членів сім’ї); сексуальне насильство за відношенням до особи, яка виконує службовий, професійний або громадський обов’язок; сексуальне насильство за відношенням до жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності); за віком особи потерпілого; за детермінованістю соціального зв’язку між особами потерпілого та злочинця (сексуальне насильство щодо знайомої особи потерпілого; сексуальне насильство щодо незнайомої особи потерпілого); за структурою механізму злочинної діяльності (повно структурні або прості); за місцем реалізації злочинного задуму; за часом (короткотривале сексуальне насильство; довготривале сексуальне насильство).

ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОРГАНІВ АДВОКАТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

2024-01-13T10:12:36+02:00

З’ясовано, що адвокатське самоврядування представляє собою систему спеціальних органів, через які адвокати можуть самостійно забезпечити внутрішню самоорганізацію та самоврядування з метою забезпечення дотримання ними норм професійної етики та дисципліни.

Встановлено, що правовий статус органів адвокатського самоврядування представляє собою систему законодавчо визначених елементів, які в своїй сукупності не просто визначають місце вказаних суб’єктів у певних правовідносинах, а й окреслюють межі та напрямки їх діяльності.

Узагальнено, що особливості правового статусу органів адвокатського самоврядування обумовлені: наявністю широкого кола суб’єктів адвокатського самоврядування; Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено велику кількість форм реалізації адвокатського самоврядування; метою адвокатського самоврядування є не тільки забезпечення реалізації гарантій самостійності та незалежності у діяльності адвокатів, а й забезпечення дотримання ними вимог адвокатської етики та дисципліни праці; діяльність самоврядування регулюється окремою главою спеціального законодавчого акту; наявністю ряду гарантій діяльності самоврядування, зокрема: правових, організаційних, матеріальних та фінансових.

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ СИСТЕМИ СУБ’ЄКТІВ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

2024-01-13T10:27:14+02:00

У статті наголошено на тому, що органи, які мають більшу інституціональну незалежність демонструють кращу ефективність у розслідуванні правопорушень та успішному притягненні до відповідальності винних осіб, аніж органи, що знаходяться під прямим владним контролем і управлінням. Виокремлено ключові відмінності між категорією «суб’єкти протидії корупції, що підпорядковані вищому політичному керівництву держави» та категорією «незалежні суб’єкти протидії корупції». Викладено авторський підхід до класифікації вітчизняних суб’єктів протидії корупції за рівнем їх ефективності та прозорості. Зокрема, даний критерій охоплює оцінку успішності виявлення, розслідування та припинення корупційних діянь. Констатовано, що українські незалежні антикорупційні органи, такі як НАБУ і САП, є лідерами за цим показником і демонструють кращу результативність, аніж інші правоохоронні відомства.

Акцентовано увагу на необхідності впровадження комплексних реформ, спрямованих на зміцнення правової системи, підвищення прозорості у владних структурах та створення умов для активної участі громадськості. Відзначено активну участь громадянського суспільства у протидії корупції. Громадські організації, журналісти та активісти висвітлюють корупційні схеми та викривають порушення закону, надаючи цінну інформацію правоохоронцям. Проведено загальний аналіз діяльності Національного агентства з питань запобігання корупції (НАБУ), Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) і Вищого антикорупційного суду як складових системи протидії корупції, до характерних рис яких віднесено розподіл сфер відповідальності, незалежність від владних структур та наявність спеціального статусу, підтримка міжнародних партнерів, сприяння розвитку демократії в Україні, забезпеченню права громадян на чесні умови для бізнесу та рівні можливості доступу до сфер освіти та науки, охорони здоров’я, культури та дозвілля громадян, значний рівень прозорості та відкритості.

ВІД ТЕОЛОГІЇ ДО НАУКОМЕТРИЧНОЇ КРИМІНОТЕОЛОГІЇ: ЕТНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ ТА МІЖНАРОДНИЙ КОНЦЕПТ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРАВОСЛАВ’Я

2024-01-13T10:36:46+02:00

У статті здійснений концептуальний аналіз проблеми теології у понад 50-ти працях українських авторів. Виявлено, що постмодерна доба зумовлена багатьма суперечками між вірою і розумом у ключі того, чи протиставляти філософію і теологію. За позицією католицького мислителя Г. У. фон Бальтазара, «без філософії немає богослов’я», якщо йдеться про осягнення серйозних рівнів теологічного мислення/богослов’я, з чим не можемо погодитися, адже, можливо, доля й Константинополя (Святої Софії) склалась би інакше та не піддалась би магометянській вірі, якщо б філософська складова Царгорода не заполонила церковне/духовне життя. Саме тому так важливо берегти чистоту нашої загальнодержавної, у більшості своїй православної, віри. За висловлюваннями православного старчества, справжній богослов – той, хто молиться/вміє правильно молитися Богові/правильно славити Його. За словами Силуана Афонського, «молитись, що кров проливати», і лише той зрозуміє це, хто щодня молиться за ближніх своїх. Тоді відкриваються такі рівні і стани всього невідомого/неймовірного, що жодні книги і міркування не здатні вмістити. Тим самим, глибинні духовні стани моління дають відкриття/відчуття Духу Божого, коли серце, розум, душа з’єднуються воєдино у відкритті неосяжного.

ІНСТИТУТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА УКРАЇНИ В ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ: МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ

2024-01-13T11:08:20+02:00

Протидія злочинності – один із ключових напрямів діяльності міжнародних і національних правоохоронних органів, громадських організацій тощо. Такі засади закріплені у положеннях чинного законодавства, що є спеціальними у контексті визначення повноважень органів правоохоронних. Цими ж законодавчими актами визначено і напрями взаємодії правоохоронних органів із населенням. Задля подальшої розбудови громадянського суспільства, створення гармонійних підвалин для функціонування його формалізованих структур, важливим є залучення їх до діяльності органів державного сектору, серед яких важливу роль в окреслених процесах відіграє сектор безпеки й оборони. Одним із важливих і актуальних наразі напрямів діяльності останніх є протидія торгівлі людьми. Ураховуючи це та виходячи з реалій сьогодення, метою дослідження стало визначення перспектив використання можливостей інститутів громадянського суспільства у попередженні та запобіганні торгівлі людьми, відповідно до апробованих міжнародно-правових стандартів, окреслення перспектив їх використання при формуванні державної політики України та впровадження в правозастосовну практику національних правоохоронних органів.

ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІ ВИКЛИКИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИНОК В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

2024-01-13T10:59:24+02:00

Доведено, що вплив євроінтеграційних викликів на міжнародний інвестиційний ринок виражається у наступних аспектах: 1) зумовлює модернізацію суб’єктів економіко-фінансових відносин згідно із вимогами європейської спільноти, що дає можливість визначити нові вектори розвитку та руху міжнародних інвестицій; 2) євроінтеграційні процеси забезпечують економіко-фінансову стабільність держав як одних із суб’єктів міжнародного інвестиційного ринку за рахунок підтримки Європейським Союзом майбутніх членів; 3) євроінтеграція поширює на нових суб’єктів міжнародного інвестиційного ринку дію складного, загальноєвропейського механізму регулювання та контролю у економіко-фінансовому вимірі.

З’ясовано, що міжнародний інвестиційний ринок являє собою сукупність одразу декількох складових, а саме: суб’єктів інвестиційної діяльності, інвестиційних продуктів, регуляторних механізмів, результат інвестиційної діяльності. Кожен елемент є цілком самостійною категорією як в економіко-фінансовому, так і правовому плані, адже відіграє відповідну роль у світовій економічній системі та має нормативне відображення.

ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ МИТНИХ ПЛАТЕЖІВ У СИСТЕМІ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

2024-01-13T11:15:52+02:00

Акцентовано увагу на тому, що податки і збори - це обов'язкові платежі, які належить сплачувати фізичним та юридичним особам у встановленому законодавством порядку до бюджету держави або місцевого самоврядування, з метою забезпечення фінансових потреб держави, реалізації її соціально-економічних програм і проектів.

Доведено, що митний платіж - це обов’язковий платіж, який сплачує фізична або юридична особа при переміщенні товарів через митний кордон країни, або при здійсненні інших митних операцій, таких як імпорт, експорт, транзит тощо.

Констатовано, що митні платежі займають особливе місце у системі податків і зборів України. Зазначене пояснюється тим, що митні платежі складають не лише велику долю надходжень до державного бюджету, а й виступають важливим інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності країни. Окрім того, безспірним є той факт, що митні платежі є важливим засобом боротьби з контрабандою та незаконним переміщенням товарів через державний кордон.

ВІДГУК НА МОНОГРАФІЮ Ю. В. ОРЛОВА: «ЗЛОЧИННІСТЬ І ПРОТИДІЯ ЇЙ В УМОВАХ ВІЙНИ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА КРИМІНОЛОГІЧНИЙ ВИМІРИ» (2023)

2024-01-13T11:20:52+02:00

Юрій Володимирович Орлов належить до когорти, сузір’я молодих науковців, високоосвічених вчених нашого Університету, які роблять неабиякий внесок, справжній неоціненний вклад у розвиток української та світової науки в напрямку зміни повсякденної практики життя, мислення, спілкування.

Читаючи той чи інший текст, кожен вбачатиме у ньому своє власне, національне й самобутнє, те, що найбільше до вподоби. Справді, війна вплинула на кожного із нас по-своєму, по-особливому. Плин часу, а саме понад 550 днів повномасштабної російської агресії проти українського народу, поступово розставляє все на свої місця, коли бачаться істинні цілі війни, спостерігається знищення самобутнього українського народу, культивується його меншовартість, що дає усі підстави говорити про геноцид/екоцид, окупацію багатьох українських територій та перетворення їх у руїни.

ПРИНЦИПИ ГРОМАДСЬКОГО НАГЛЯДУ ТА КОНТРОЛЮ У ПУБЛІЧНОМУ АДМІНІСТРУВАННІ

2024-03-18T15:38:34+02:00

У статті наголошено на тому, що в сучасних умовах важливим є широке залучення громадськості до нагляду та контролю за діяльністю суб’єктів публічного адміністрування. Адже публічне адміністрування у світовому контексті розглядається крізь призму глобалізації, демократизації, маркетизації, децентралізації, економічних криз, імміграції, диверсифікації та зростання потреб і попиту, детального аналізу останніх подій і тенденцій у сфері публічного адміністрування. Однією із провідних таких тенденцій виступає громадський нагляд та контроль у публічному адмініструванні. Зазначено, що задля більш глибокого погляду на сутність громадського нагляду та контролю у публічному адмініструванні можна звернутися до принципів такої діяльності як її світоглядних та системоутворюючих основ. Встановлено, що серед таких принципів окремі дослідники виділяють принцип субсидіарності; принцип участі; принцип взаємної відповідальності; принцип взаємного контролю держави, бізнесу та громадських інституцій; принцип довіри.
Серед окремих принципів громадського нагляду та контролю у публічному адмініструванні проаналізовано принцип цифрового гуманізму, який покликаний не допустити виключно технічного підходу до оцінювання громадської думки, встановити на рівні цінності додержання участі громадськості у контролі та нагляді за функціонуванням державних інституцій, при цьому не обмежуючи дану участь та процеси її оцінювання виключно цифровим середовищем; принципу недопущення перфомативності, додержання якого потребує реальної участі громадськості у здійсненні громадського нагляду та контролю у публічному адмініструванні, проведенні громадської експертизи, громадського моніторингу, громадських обговорень, у тому числі за умови взаємодії інститутів громадянського суспільства між собою; принцип широкого застосування технологій проєктного менеджменту в ході громадського нагляду та контролю у публічному адмініструванні, який закріплює можливість для громадськості брати участь у вдосконаленні форм та методів громадського нагляду та контролю шляхом розробки та реалізації соціальних проєктів.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ (КОНТРОЛЮ) ЗА БЕЗПЕКОЮ НА АВТОМОБІЛЬНОМУ ТРАНСПОРТІ ЗАГАЛЬНОГО КОРИСТУВАННЯ

2023-07-24T17:36:34+03:00

У статті наголошено на тому, що в більшості провідних держав світу функціонують досить ефективні системи державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування. Акцентовано увагу на необхідності вдосконалення напрямку безпеки на автомобільному транспорті загального користування в ході співпраці країн-учасниць Східного партнерства Європейського Союзу, розробки відповідних напрямків міжнародного співробітництва та спільних проєктів, у тому числі наукових ініціатив та програм задля налагодження спільних досліджень проблем транспортної безпеки, надання грантів та стипендій для підтримки дослідницьких проєктів.
Наголошено на необхідності функціонування в Україні органу подібного до Французького агентства з фінансування транспортної інфраструктури, яке є національним державним органом, місія якого полягає в тому, щоб від імені держави сприяти фінансуванню великих проектів транспортної інфраструктури та мобільності, дотримуючись при цьому цілей сталого розвитку.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗДІЙСНЕННЯ НАГЛЯДУ ТА КОНТРОЛЮ ЗА ОХОРОНОЮ, ЗАХИСТОМ, ВИКОРИСТАННЯМ ТА ВІДТВОРЕННЯМ ЛІСІВ

2024-03-18T15:58:27+02:00

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, виокремлено позитивний зарубіжний досвід здійснення нагляду та контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Опрацьовано можливості використання такого досвіду в рамках удосконалення національного адміністративного законодавства у відповідній сфері. Констатовано, що в провідних демократичних державах світу ліс і лісові ресурси належать до кола найважливіших національних цінностей, що має вагоме як економічне, так і соціальне та культурне значення. Для належного збереження та відновлення цих цінностей у зарубіжних країнах запроваджені багаторівневі владні механізми управління лісовим господарством, які в тому числі передбачають здійснення нагляду і контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів.
Підкреслено, що у більшості провідних країн ефективність та повнота нагляду і контролю у сфері лісового господарства досягається за рахунок комплексного підходу до вирішення цього питання, що виражається, перш за все, у тому, що заходи контролю здійснюються як органами публічно влади, що спеціалізуються саме на питаннях лісового господарства, так і органами і службами з питань екологічної безпеки. При цьому спеціальні суб’єкти з питань лісового господарства та суб’єкти екологічного нагляду і контролю можуть належати до вертикалі як одно міністерства (як правило – це міністерство, яке опікується питаннями екології та природоохорони), так і до різних відомств (наприклад, у ряді країн служби лісового контролю перебувають у підпорядкуванні міністерств сільського господарства, а служби екоконтролю – відповідно у вертикалі міністерства з питань екології та охорони природи.
Виокремлено декілька важливих моментів зарубіжного досвіду здійснення нагляду і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, які доцільно врахувати і запровадити до використання у вітчизняних реаліях

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РЕАЛІЗАЦІЇ ОКРЕМИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСУДДЯ В КОНТЕКСТІ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕОКУПАЦІЇ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

2024-03-18T16:15:50+02:00

Стаття присвячена дослідженню окремих елементів перехідного правосуддя повоєнного періоду, що застосовувалися іноземними державами для подолання наслідків конфліктів та вчинених правопорушень з метою досягнення примирення у суспільстві та недопущення повторення конфлікту та правопорушень у майбутньому. В контексті питання притягнення винних до відповідальності проаналізовано досвід подолання наслідків режиму воєнної диктатури Аргентини, в якому одну з провідних ролей на шляху до примирення відведено аргентинському суспільству. Аналіз Боснійського досвіду свідчить про ранні заходи зі сфери правосуддя перехідного періоду за участю міжнародних організацій, які сталися вже під час війни. Відшкодування шкоди постраждалим від конфлікту, як складової перехідного правосуддя, розглянуто на досвіді Республіки Чилі, яким доволі вдало використано широкий спектр репараційних заходів щодо різних категорій осіб, визнаних жертвами правопорушень. В результаті аналізу міжнародного досвіду застосування окремих елементів перехідного правосуддя окреслені ризики та перспективи для українського сценарію перехідного правосуддя.

ОКРЕМІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВНУТРІШНЬООРГАНІЗАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ

2024-03-18T16:20:47+02:00

У статті розглянуто правову сутність механізму адміністративно-правового регулювання у призмі діяльності органів публічної влади. Встановлено, що основоутворюючим елементом цього процесу є адміністративно-правові відносини, які виникають у зв’язку з діяльністю вказаних органів. Підкреслено, що саме адміністративно-правові відносини визначають динамічні напрямки адміністративно-правового регулювання з огляду на те, що безпосередньо правовідносини сублімують декларовані законом правила поведінки у фактичні дії суб’єктів права. Проаналізовано спільні і відмінні риси публічного управління та внутрішньоорганізаційної діяльності органів державної влади як основних напрямів їх функціонування. Зауважено, що вказані процеси не слід ототожнювати, оскільки внутрішньоорганізаційна діяльність становить окремий елемент предмету адміністративно-правового регулювання, врегульована відповідними нормами та за своєю суттю становить вид адміністративно – правових відносин.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕОКУПАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ У ФОКУСІ КРИМІНОЛОГІЧНИХ СПЕЦИФІКАЦІЙ

2024-03-18T16:26:22+02:00

У публікації здійснено аналіз стану нормативно-правового забезепечення деокупації тимчасово окупованої території України. Визначено основні нормативно-правові акти, якими врегульовано діяльність суб’єктів реалізації державної політики у цьому напрямку.
Надано стислий опис проблемних питань, що виникають у теоретичній площині та правозастосовчій діяльності у зв’язку зі змінами, що були внесені до ряду законодавчих актів України в умовах дії правового режиму воєнного стану, зокрема: неоднозначність трактування нормативно-правових приписів, неузгодженість їх між собою, можливість різного тлумачення деяких положень, невиправдана конкуренція деяких правових норм, їх недостатня формалізація (неконкретизованість) тощо. Окреслено актуальні напрямки удосконалення нормативно-правового забезпечення деокупації тимчасово окупованої території України з метою підвищення ефективності захисту національних інтересів України в частині забезпечення її територіальної цілісності та недоторканості.
Підсумовано, що законодавче забезпечення деокупації тимчасово окупованої території України потребує постійного оновлення через поширення негативних явищ і процесів, пов’язаних із військовою агресією з боку росії, що передбачає формування державної політики з урахуванням правового режиму воєнного стану і пов’язаних із цим суспільних перетворень.

ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

2024-04-17T15:13:52+03:00

Розкрито необхідність здійснення волонтерської діяльності в Україні в
умовах воєнного стану. Визначено характерні особливості та напрями
волонтерської діяльності, а також типи, критерії волонтерства.
Досліджено сучасний стан правового регулювання волонтерської діяльності
в Україні та охарактеризовано суб’єктів органів влади, що здійснюють
адміністративно-правове забезпечення волонтерської діяльності. Розкрито
значення органів Національної поліції України при виявленні правопорушень у
волонтерській діяльності.

ДО ПИТАННЯ СУТНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТЕЙ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІЦІЇ З ГРОМАДСЬКІСТЮ

2024-04-17T15:19:14+03:00

У статті наголошено на тому, що під взаємодією поліції з
громадськістю варто розуміти процес узгодження в ході діалогу,
партнерства та взаємної ініціативи потреб, інтересів та цінностей
громадськості, сформованих на основі усталеного в суспільстві рівня
правової свідомості, із об’єктивно встановленими на державному рівні
можливостями їх реалізації в організаційно-управлінських засадах
діяльності органів та підрозділів Національної поліції України та
положеннях відповідного вітчизняного законодавства, який відбувається на
основі адміністративно-правового регулювання задля розвитку
громадянського суспільства, виконання завдань поліції, а також належного
функціонування економічної, соціальної, духовно-культурної, політичної сфер
держави.
Зазначено, що характерними особливостями взаємодії поліції з
громадськістю виступають наступні: основою нормативно-правового
закріплення взаємодії поліції з громадськістю є положення Закону України
Про Національну поліцію»; світоглядною основою взаємодії поліції з
громадськістю є міжнародна практика «community policing»; характерною
рисою громадськості є активне громадянство; на активне громадянство
багато в чому впливає громадянська освіта; інтереси та цінності соціально
пасивних громадян також мають широко підтримуватися в ході взаємодії
держави та соціально активних громадян у побудові інклюзивного
суспільства; класичним організаційним втіленням активного громадянства
серед громадськості є волонтерство; громадськість у сучасному суспільстві
має можливість виражати свою волю шляхом використання різноманітних
технологій; віртуальне середовище виступає одним із вимірів
функціонування як громадськості, так і держави в особі органів публічноївлади; соціальні проєкти постають організаційною основою впливу
громадськості на суспільні відносини поза регулюючим впливом держави.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ТА ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ОГЛЯДУ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

2024-04-17T15:32:33+03:00

У статті підкреслено, що під час розслідування воєнних злочинів роль
огляду місця події є безспірно важливою, оскільки в ході її проведення
вдається зафіксувати слідову інформацію, яка вказує на вчинення саме
воєнних злочинів, які полягають у порушенні звичаїв та законів війни,
задокументувати їх наслідки. Зазначено, що огляд місця події є невідкладною
слідчою (розшуковою) дією, бо проводиться в першу чергу з моменту
надходження інформації про вчинення кримінального правопорушення та
полягає в якомога швидшому дослідженні місця події з прилеглою до нею
територією з метою виявлення, фіксації та вилучення максимальної
кількості слідової інформації в її первозданному вигляді. Вказано, що
підстави та процесуальний порядок проведення огляду місця події визначені
в ст. ст. 104–106, 223, 233, 237, 238 та 615 КПК України. З’ясовано, що
специфіка тактики огляду місця події під час досудового розслідування
воєнних злочинів визначається особливостям, що зумовлені кримінально-
правовою та криміналістичною характеристиками вказаних злочинів, що
знаходять своє безпосереднє відображення в обстановці місця події та
слідовій картині вказаних правопорушень. Наголошено, що
результативність і ефективність огляду місця події під час досудового
розслідування воєнних злочинів полягає у правильній організації діяльності
учасників цієї слідчої (розшукової) дії на всіх етапах його проведення –
підготовчому, робочому, заключному. Визначено особливості підготовки,
безпосереднього проведення та фіксацій ходу і результатів проведення
огляду місця події під час досудового розслідування воєнних злочинів.

СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБЛЕНОСТІ ПИТАННЯ ПРО СПЕЦІАЛЬНІ ЗНАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

2024-04-17T15:37:45+03:00

У статті підкреслено, що вироблення ефективних методів
використання спеціальних знань у кримінальному провадженні неможливо
без належної їх наукової розробленості. Встановлено, що поняття, ознаки,
значення спеціальних знань у кримінальному провадженні та тактико-
криміналістичне забезпечення їх використання під час досудового
розслідування постійно є предметом наукових пошуків. Зазначено, що
спеціальним знанням у кримінальному провадженні як об’єкту
криміналістичного дослідження багато уваги приділяли фахівці з галузей
кримінального процесу, криміналістики та судової експертизи. Крім того,
сутність і значення спеціальних знань у судочинстві висвітлювали в своїх
наукових працях і вчені-адміністравісти, цивілісти тощо. З’ясовано, що
зміст наукових напрацювань в окресленій царині та їх деталізація
відрізняються залежно від поставлених цілей і рівня наукового дослідження.
Аналіз стану наукової розробленості питання про спеціальні знання у
кримінальному провадженні здійснено з урахуванням рівневої
систематизації наукових праць: монографії та дисертації, науково-
практичні видання, наукові статті та доповіді. Встановлено, що у наукових
працях висвітлюються як загальнотеоретичні положення, що стосуються
поняття, ознак та значення спеціальних знань, особливостей їх
використання у кримінальному провадженні залежно від форми тощо, так і
специфіка використання спеціальних знань у кримінальних провадженнях
окремої категорії чи на певних його стадіях. Наголошено, що відсутні
комплексні дослідження використання спеціальних знань під час
розслідування військових злочинів, через що вказаний напрям наукових
пошуків убачається перспективним.

СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ

2024-05-30T11:43:07+03:00

У статті наголошено на тому, що міжнародне співробітництва у
сфері фізичної культури та спорту є спільною, комплексною та
багатовекторною діяльністю декількох держав, спортивних федерацій,
спортсменів, фахівців сфери фізичної культури і спорту, закладів фізичної
культури і спорту, закладів вищої освіти, громадських об’єднань, органів
публічної влади, що відповідають за різноманітні аспекти такої діяльності в різних країнах світу та в глобальному контексті, у ході планування,
організації та проведення міжнародних спортивних змагань і заходів,
програм і проєктів, виконання положень міжнародних договорів у сфері
фізичної культури і спорту з метою підвищення міжнародного іміджу
держави та дотримання міжнародних стандартів, утвердження схвалених
світовою спортивною спільнотою морально-етичних цінностей, соціальних
стандартів та інклюзивних практик у сфері фізичної культури та спорту.
Зазначено, що з огляду на запропоноване широке бачення міжнародного
співробітництва у сфері фізичної культури та спорту виокремлено окремі
його особливості, що постають у сучасних умовах: в його основі у сучасних
умовах лежить управління спортивними проєктами; тісний взаємозв’язок
міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури та спорту із
закладами вищої освіти, які в сучасних умовах формують вектор відповідних
наукових досліджень, об’єднують міжнародну спортивну спільноту в ході
проведення різноманітних спортивних і наукових заходів; інклюзивність і
безбар’єрність міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури та
спорту; на рівні міжнародного співробітництва встановлюються єдині та
загальноприйняті стандарти спорту, що є доступним для всіх без
виключення категорій населення; тісний зв’язок зі спортивним туризмом,
створення на рівні держави належної рекреаційної, спортивної,
транспортної інфраструктури для максимального підвищення туристичної
привабливості держави, що є основою успішного проведення будь-якого
успішного міжнародного спортивного заходу; вирішальний вплив
інформаційно-комунікаційних технологій на міжнародне співробітництво в
сфері фізичної культури та спорту.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ЮРИДИЧНОГО СУПРОВОДЖЕННЯ СТАТУТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2024-05-30T11:48:25+03:00

У статті наголошено на тому, що адміністративно-правова форма –
це спосіб організації та функціонування державного управління, який
ґрунтується на правових нормах і включає в себе використання
адміністративних засобів і методів для досягнення встановлених цілей та
завдань. Ця форма регулює відносини між державою та громадянами, а
також між різними органами влади.
Зазначено, що основними характеристиками адміністративно-
правової форми є наявність чіткої ієрархії органів влади, правомірне
застосування адміністративних процедур та санкцій, а також забезпечення
законності та рівності перед законом. Адміністративно-правові форми
юридичного забезпечення статутної діяльності закладів вищої освіти
можуть бути класифіковані за різними критеріями, що включають рівень
відповідальності та компетенції, спеціалізацію функцій, форми організації
та способи здійснення: за ступенем автономії адміністративно-правові
форми можуть бути централізованими або децентралізованими; за рівнем
організації - внутрішніми або зовнішніми; за змістом - консультативними
або інституційними.
Щодо окремих адміністративно-правових форм юридичного
забезпечення статутної діяльності закладів вищої освіти акцентовано
увагу на тому, що однією з основних адміністративно-правових форм
юридичного супроводження є розробка та аналіз правових документів, таких
як статути, положення, правила та інші. Ще однією формою юридичного
забезпечення статутної діяльності закладів вищої освіти виступає
нормотворчість, яка відіграє важливу роль у регулюванні їхньої діяльності,
що охоплює створення, аналіз та вдосконалення нормативно-правових
актів, які спрямовані на регулювання широкого спектру аспектів діяльності,
починаючи від організації управління та закінчуючи правами та обов'язками
здобувачів освіти та співробітників. Нормотворчість сприяє зміцненню
правових засад освіти, захисту прав та інтересів всіх учасників освітнього
процесу, підвищенню якості освітніх послуг, розвитку міжнародної співпраці
та інтеграції української системи вищої освіти до світового освітнього
простору.

ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАВДАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

2024-05-30T11:53:16+03:00

Встановлено, що регіональна безпека – це комплексний стан
захищеності суспільних та державних інтересів, прав та свобод людини і
громадянина, а також відсутність небезпечних чинників, які можуть
вплинути на нормальний процес життєдіяльності населення відповідної
території та функціонування органів державного управління.
З’ясовано, що завданнями забезпечення цивільного захисту на
регіональному рівні є наступні: захист населення регіону від надзвичайних
ситуацій та небезпечних подій різноманітного характеру; підтримка
регіональної стабільності в економічному, політичному та фізико-
географічному плані, а також мінімізація негативних наслідків у разі їх
настання; виправлення наслідків надзвичайних ситуацій та небезпечних
подій, які впливають на соціальну та технічну інфраструктуру регіону,
нормальний перебіг життєдіяльності населення, морально-психологічний
стан мешканців відповідної території тощо; організація та кадрова
підтримка діяльності уповноважених суб’єктів у сфері забезпечення
цивільного захисту; формування нормативно-правової основи забезпечення
цивільного захисту на регіональному рівні, а також належного механізму
правового регулювання суспільно-правових відносин, які виникають в процесі
відповідної діяльності; налагодження внутрішньо-державних та
міжнародних зв’язків та партнерських відносин для інноваційного розвитку
цивільного захисту на території окремих регіонів.

НАПРЯМКИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ

2024-05-30T11:59:46+03:00

У статті наголошено на тому, що сучасні умови в спортивній індустрії
породжують нові напрямки міжнародного співробітництва у сфері фізичної
культури та спорту, під якими визначено стійкі у часі та просторі, складні
за своєю організацією, тривалі, масштабні за колом учасників, територією їх
проведення та охопленням зацікавлених сторін та об’єднані за тематикою
та спрямованістю комплекси міжнародних спортивних заходів,
міжнародних спортивних змагань, послуг у сфері фізичної культури і спорту,
міжнародних спортивних змагань (Олімпійські, Паралімпійські,
Дефлімпійські ігри тощо), а також міжнародних проєктів у сфері фізичної
культури та спорту.
Виокремлено такі напрямки міжнародного співробітництва у сфері
фізичної культури та спорту, як міжнародне співробітництво в умовах
воєнного стану, що охоплює реалізацію міжнародних програм, спрямованих
на підтримку спортсменів, їх сімей, запровадження за підтримки провідних
міжнародних організацій стипендій для спортсменів, які вимушені
займатися спортом в умовах воєнного стану, міжнародних грантів на
реалізацію соціальних проєктів, спрямованих на забезпечення гідного рівня
життя спортсменів, повноцінне проведення тренувань у складних
безпекових умовах; міжнародне співробітництво у сфері бізнесу в спортивній
індустрії; міжнародне співробітництво в ході забезпечення гендерної
рівності в міжнародному просторі; розвиток міст і регіонів у ході
проведення міжнародних спортивних заходів; спортивний брендинг у
міжнародному контексті.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРСОНАЛУ ДЕРЖАВНОГО БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ (НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ ЙОГО ШТАТНО-ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ)

2024-06-13T11:52:22+03:00

авного бюро розслідувань за наступними критеріями: професійна
приналежність, тобто конкретним видом трудової діяльності, здійснення
якого потребує кваліфікації, сукупності теоретичних і практичних навичок
та/або спеціалізації (юристи, правоохоронці, економісти, інженери, психологи
тощо); рівень кваліфікації, який визначає ступінь готовності співробітника
до виконання професійних функцій і залежить від наявності чи відсутності
дипломів про освіту, підвищення кваліфікації, досвіду роботи
(висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані та некваліфіковані);
посадове становище (директор, перший заступник директора, заступники
директора, керівники управлінь і їх заступники, начальники відділів і їх
заступники, детективи, старші оперуповноважені та оперуповноважені,
інспектори тощо); правове становище в системі управління: посадові особи,
представники влади, робітники тощо; функціональний напрям професійної
діяльності (керівний склад, спеціалісти, службовці, робітники тощо).
Також на підставі характеристики організаційно-штатної структури
Державного бюро розслідувань та проведеного поділу його персонал (у
широкому розумінні) визначено як сукупність осіб, які на постійній або
тимчасовій основі проходять державну (публічну) службу, виконуючи
професійну діяльність у центральному апараті, його територіальних
управліннях, а також інших установах Державного бюро розслідувань та
отримають за це грошове забезпечення чи заробітну плату (якщо вони
працюють на умовах турового договору).

ФЕДЕРАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ США ТА МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЙОГО ДОСВІДУ У ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОГО БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ УКРАЇНИ

2024-06-13T12:03:54+03:00

У статті акцентовано увагу на тому, що ключовими видами злочинів,
які сьогодні розслідує ФБР, є: злочини, пов’язані із порушенням федеральних
законів. Зазначене включає такі злочини, як: пограбування банків, вимагання
викрадення та торгівля людьми; організована злочинність. При цьому
розслідування ФБР можуть виходити за межі якогось конкретного штату;
злочини, що вчиняються державними службовцями, зокрема: хабарництво,
розкрадання, шахрайство, зловживання владою, тощо; злочини, пов’язані із
порушенням громадянських прав людини, зокрема ФБР розслідує злочини, які
були вчинені на підґрунті расової, релігійної ненависті, тощо; злочини, що
були вчинені за допомогою використання інформаційних технологій, як-то:
хакерство, крадіжка особистих даних, а також інші форми онлайн-
шахрайства; злочини проти Національної безпеки, зокрема: шпигунство,
тероризм і міжнародна організована злочинність. Він також розслідує
порушення законів про контроль імпорту та експорту, а також міжнародну
торгівлю зброєю.
Виділено наступні позитивні аспекти досвіду діяльності Федерального
бюро розслідувань США, який можна використати за метою вдосконалення
роботи Державного бюро розслідувань України (ДБР), включають такі: 1)
високий рівень професіоналізм агентів ФБР. Зокрема Бюро може
вдосконалювати свою роботу шляхом залучення на службу професіоналів з
інших галузей, забезпечуючи при цьому постійну та систематичну
підготовку та підтримку діючих працівників; 2) в процесі своєї діяльності
ФБР фактично не обмежене в ресурсах (фінансових, матеріальних, технічних,
тощо), що дає їм можливість не тільки швидко розслідувати будь-які
злочини, а й ефективно попереджувати їх вчинення; 3) ФБР активно
співпрацює з іншими правоохоронними органами по всьому світу. Бюро
постійно розвиває міжнародні партнерства та здійснює обмін досвідом для
більш ефективної протидії транснаціональній злочинності; 4) Бюро
використовує передові технології у своїй діяльності, включаючи аналітику
даних, кібербезпеку та інші інструменти. ФБР може інвестувати у розвиток
сучасних технологій для покращення якості своїх розслідувань та
оптимізації робочих процесів; 5) незважаючи на високий рівень
самостійності та незалежності ФБР утримує високий стандарт
відкритості та прозорості у своїй роботі, що сприяє підтримці довіри
громадськості.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ВИМОГИ ДО ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ, ЯКІ НАДАЮТЬ МЕДИЧНІ ПОСЛУГИ СУРОГАТНОГО МАТЕРИНСТВА

2024-06-13T12:12:34+03:00

Статтю присвячено визначенню адміністративно-правових вимог до
закладів охорони здоров’я в Україні, які надають послуги сурогатного
материнства. Охарактеризовано законодавчі та підзаконні акти у сфері
досліджуваних правовідносин. Проаналізовано законопроекти зареєстровані
у Верховній Раді України, спрямовані на покращення правового урегулювання
відносин у сфері допоміжних репродуктивних технологій. Вивчено думки
науковців, які досліджували проблеми сурогатного материнства.
Встановлено відсутність окремого закону України, що регулює відносини у
сфері допоміжних репродуктивних технологій. Розглянуто норми Сімейного,
Цивільного кодексів і Основ законодавства про охорону здоров’я щодо
сурогатного материнства. Окрему увагу присвячено Ліцензійним умовам
здійснення господарської діяльності з медичної практики, що встановлюють
загальні засади отримання ліцензії для медичної практики, а також Порядку
застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні, що
встановлює вимоги для здійснення сурогатного материнства. Акцентовано
увагу на наявності у закладів охорони здоров’я акредитаційного
сертифікату як обов’язкової умови надання закладом охорони здоров’я
медичних послуг сурогатного материнства.
Обґрунтовано доцільність розробки та прийняти законопроекту про
допоміжні репродуктивні технології, який містив би вимоги до отримання
ліцензії та детальну процедуру ліцензування такого виду медичної практики
як допоміжні репродуктивні технології, зокрема сурогатного материнства.

ОСОБЛИВОСТІ ВСТАНОВЛЕННЯ СПРОЩЕНОГО РЕЖИМУ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

2024-06-22T09:37:34+03:00

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм
чинного законодавства, виокремлено перелік ключових особливостей
встановлення спрощеного режиму регулювання трудових правовідносин.
Акцентовано увагу на тому, що юридичне оформлення спрощеного режиму
регулювання трудових правовідносин відбувається за допомогою трудового
договору щодо змісту та форми якого висуваються додаткові вимоги.
Доведено, що спрощений режим регулювання трудових правовідносин
передбачає наступні особливості встановлення: 1) може бути установлений
виключно: а) між працівником та роботодавцем, які не є суб’єктами
публічного права; б) між працівником та роботодавцем, правовий статус
яких відповідає вимогам Глави ІІІ-Б КЗпП; 2) встановлення спрощеного
режиму регулювання трудових правовідносин відбувається за привалювання
засади добровільності; 3) в рамках спрощеного режиму укладається
трудовий договір, щодо змісту якого висуваються додаткові вимоги; 4)
спрощений режим регулювання трудових відносин передбачає спрощений
кадровий документообіг.
Узагальнено, що спрощений режим регулювання трудових
правовідносин передбачає спеціальну процедуру встановлення. В рамках неї
основне значення має правовий статус сторін, який обмежує коло осіб, що
можуть побудувати соціально-трудові зв’язки відповідного формату, а
також непорушна вимога добровільності їх вступу у такі правовідносини.
Юридичне оформлення спрощеного режиму регулювання трудових
правовідносин відбувається за допомогою трудового договору щодо змісту
та форми якого висуваються додаткові вимоги, а кадровий документообіг в
межах зазначеного режиму спрощується.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТАКТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДЛЯ ВПІЗНАВАННЯ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ МОРАЛЬНОСТІ

2024-06-22T09:44:05+03:00

Стаття присвячена розгляду деяких аспектів розслідування
кримінальних правопорушень проти моральності. Аналізуються особливості
проведення пред’явлення для впізнання в кримінальних провадженнях
визначеної категорії.
Зазначено, що пред’явлення для впізнання є важливою слідчою
(розшуковою) дією в будь-яких категоріях кримінальних проваджень. Адже
завдяки її проведенню можна вирішити одну з основних задач розслідування:
чи дійсно цю особу бачили на місці вчинення кримінального правопорушення.
Під час розслідування кримінальних правопорушень проти моральності
вказана процесуальна дія не втрачає свого значення, оскільки в багатьох
випадках потрібно пред’являти потерпілому підозрювану особу або певні
речі, які він міг бачити в процесі вчинення протиправного діяння.
Зауважено, що на основі аналізу матеріалів судово-слідчої практики
розслідування кримінальних правопорушень проти моральності,
встановлено, що для впізнання пред’являлися такі об’єкти, як-от:
підозрювані в натурі; підозрювані за фотографічними зображеннями;
предмети, які були на місці події; знаряддя та засоби протиправного діяння;
приміщення або певні ділянки місцевості.
Визначено найбільш важливі заходи підготовчого етапу, а саме
попередній допит особи, яка буде впізнавати певний об’єкт, та підбір
об’єктів, які пред’являються для впізнання.
З’ясовано, що найбільш важливими тактичними прийомами є
проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереження та
спостереження за поведінкою свідків і потерпілих, а також за поведінкою
підозрюваних.

ОСОБЛИВОСТІ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

2024-07-17T09:45:21+03:00

У статті запропоновано авторське визначення поняття превентивна
діяльність. Здійснено аналіз норм чинного законодавства, яке регулює
діяльність Національно поліції України, на основі чого виділено характерні
особливості превентивної діяльності в Національній поліції України.
З’ясовано, що превентивна діяльність – це система регламентованих
нормами чинного законодавства України, спеціальних заходів, засобів,
операцій і дій, що реалізується спеціально уповноваженими суб’єктами з
метою профілактики, запобігання та попередження порушень режиму
законності, прав і свобод людини і громадянина у різних галузях суспільного
життя.
Аргументовано, що превентивна діяльність в Національній поліції
України характеризується низкою важливих особливостей, а саме: 1) це
«механічна» частина явища превенції, яке в рамках роботи НПУ є одним із
ключових напрямів роботи органу державної влади, який впливає сутність
та зміст його компетенції та повноважень; 2) превентивна діяльність
поліції спрямована на попередження, профілактику та запобігання найбільш
суспільно-негативним правопорушенням адміністративного та
кримінального характеру; 3) превентивна діяльність НПУ забезпечується за
рахунок можливості застосовувати інструменти державного примусу; 4)
необхідність реалізації превентивного напряму роботи впливає на
організаційно-структурну побудову органів та підрозділів Національної
поліції України. Вказані аспекти дають змогу говорити про те, що
превентивна діяльність поліції, переважно, регулюється нормами
адміністративного права України, а відтак виступає об’єктом
адміністративно-правового регулювання.

ПОНЯТТЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ В УКРАЇНІ

2024-07-17T09:53:43+03:00

У статті наголошено на тому, що особливе місце у забезпеченні
регіонального розвитку в умовах актуальних викликів сучасності та
специфічних безпекових умов воєнного стану відводиться цивільному
захисту, у межах якого втілюються сучасні технології штучного інтелекту,
цифрові рішення та новітні організаційно-управлінські підходи. Зазначено,
що широта наукового осмислення поняття цивільного захисту та
особливостей його забезпечення на регіональному рівні багато в чому
залежить від розуміння регіону, специфічної міжгалузевої категорії,
науковий аналіз якої зародився у другій половині ХХ століття та наразі
суттєво масштабується, концептуалізується, переосмислюється у
регіональній економіці, регіональній історії та в межах розбудови регіонів у
Європейському Союзі.
Встановлено, що до кола особливостей забезпечення цивільного
захисту на регіональному рівні віднесено поглиблення взаємозв’язку та
взаємозалежності між цивільним захистом та сферою використання
цифрових технологій та кіберпростором; тісний взаємозв’язок та
взаємообумовленість забезпечення цивільного захисту на регіональному
рівні із економічним зростанням у регіоні; транснаціональний характер
забезпечення цивільного захисту на регіональному рівні у контексті
реалізації прагнення українського народу стати частиною Європейського
Союзу, а також реалізації проєктів і програм уряду та громадянського
суспільства України в межах ініціативи «Східне Партнерство».

ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ КЛЮЧОВИХ ЗАВДАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2024-07-17T10:00:13+03:00

У статті акцентовано увагу на тому, що завдання забезпечення
реалізації прав громадян у сфері підприємницької діяльності є похідними від
завдань економічної політики держави в галузі господарської діяльності.
Аргументовано, що завдання забезпечення реалізації прав громадян у сфері
підприємницької діяльності є багаторівневими, а тому їх доцільно поділити
на: загально-правові; господарсько-економічні; спеціальні.
Обґрунтовано, що завдання забезпечення реалізації прав громадян у
сфері підприємницької діяльності слід охарактеризувати як законодавчо
визначені результати діяльності уповноважених на це суб’єктів, досягнення
яких має призвести до безперешкодного розвитку підприємництва як основи
економічного благополуччя країни. Серед таких завдань можна виділити
декілька рівнів: по-перше, загально-правові завдання: 1) визнання та
сприяння реалізації прав насамперед шляхом виконання органами державної
влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами
передбачених законодавством повноважень; 2) безперешкодність реалізації
на основі невтручання в процес реалізації цих прав без встановлених
законодавством підстав; 3) захист прав від протиправних посягань як з боку
інших носіїв таких прав (зокрема, обмеження монополізму, створення умов
для добросовісної конкуренції), так і з боку інших осіб; по-друге, господарсько-
економічні, які витікають із основних напрямків економічної політики
держави в сфері господарської діяльності. по-третє, спеціальні – зумовлені
специфікою конкретного права в сфері підприємницької діяльності.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПРОТИДІЇ НЕЛЕГАЛЬНІЙ МІГРАЦІЇ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ

2024-07-17T10:10:20+03:00

У статті наголошено на тому, що зарубіжний досвід – це знання,
навички, практики та досягнення, отримані в різних сферах діяльності за
кордоном. Використання зарубіжного досвіду дозволяє організаціям, урядам
та окремим особам адаптувати до вітчизняних реалій передові зарубіжні
технології, управлінські моделі, освітні методики та практики.
Встановлено у контексті аналізу досвіду США, що в Україні важливо
враховувати місцеві умови та специфіку. Одним з перших кроків може бути
покращення прикордонного контролю. Це може включати впровадження
сучасних технологій моніторингу на кордоні для підвищення ефективності
виявлення нелегальних перетинів. Важливою складовою є економічні та
соціальні заходи, такі як запровадження системи обов'язкової перевірки
легального статусу працівників, що може зменшити можливості для
нелегальної роботи.
Акцентовано увагу в ході аналізу досвіду Німеччини та Італії на
необхідності реалізації програм інтеграції для мігрантів, які включатимуть
мовні курси, професійну підготовку та допомогу в працевлаштуванні. Це
сприятиме їх швидкій адаптації та зниженню соціальної напруги.
Застосування сучасних технологій в ході контролю на кордонах, таких як
біометричні дані та системи відеоспостереження, дозволить ефективніше
відслідковувати та контролювати переміщення осіб. Створення центрів
прийому мігрантів допоможе надавати тимчасовий притулок та допомогу,
забезпечуючи належні умови проживання.
Визначено в ході аналізу досвіду Великої Британії, що в Україні також
важливо розширити інформаційні ресурси для потенційних мігрантів і
забезпечити їх доступ до вичерпної інформації про легальні маршрути
міграції та правові аспекти міграційного процесу.

ПРИНЦИПИ РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ

2024-10-10T12:21:29+03:00

У статті обґрунтовано принципи реінтеграції тимчасово окупованих
територій України та перспектив її правового закріплення.
У процесі правового врегулювання механізму відновлення
територіальної цілісності держави, важливе встановлення керівних
принципів реінтеграції тимчасово окупованих територій України.
Визначено, що принципи реінтеграції тимчасово окупованих територій
України представляють собою керівні, основоположні ідеї та цінності
покладені в основі відповідного процесу. Вони є основою для формування
політики держави щодо реінтеграції деокупованих територій та сприяють
забезпеченню справедливості в цьому процесі.
Запропоновано до загальних принципів реінтеграції тимчасово
окупованих територій України пропонується віднести: верховенство права
та законність, демократизм, гуманізм, оперативність, ефективність та
доцільність, прозорість та відкритість, обґрунтованість, плановість,
координованість, передбачуваність, послідовність та ін.
Спеціальними принципами реінтеграції тимчасово окупованих
територій України можуть бути визначені: принцип пріоритету
національних інтересів; принцип відповідальності української держави за
реінтеграцію та її результати; принцип дотримання принципів і норм
міжнародного права у процесі реінтеграції; принцип справедливості та
неупередженості; принцип терміновості та невідкладності; принцип
синхронізованості; принцип пріоритету розвитку громад; принцип
недопущення насильства; орієнтованість на інтереси населення;
недопущення дискримінації та забезпечення інклюзивності; недопушення
повторної окупації; застосування концепції перехідного правосуддя;
залучення інститутів громадянського суспільства та міжнародних організацій.
Процес реінтеграції тимчасово окупованих територій України має
бути підпорядкований міжнародним стандартам прав людини і
верховенства права. . Принципи реінтеграції тимчасово окупованих
територій України потребують подальших комплексних досліджень,
особливо в частині міжнародного досвіду їх реалізації.

МІСЦЕ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВОВИХ ЗАСАД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОБЛАСНИМИ ВІЙСЬКОВИМИ АДМІНІСТРАЦІЯМИ УКРАЇНИ РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ

2024-10-10T12:28:14+03:00

В статті, спираючись на аналіз норма чинного законодавства,
сформульовано авторський підхід щодо визначення поняття
«адміністративно-правового регулювання забезпечення обласними
військовими адміністраціями України правового режиму воєнного стану».
Виділено систему нормативно-правових актів різної юридичної сили, норми
яких спрямовані на регулювання суспільних відносин у досліджуваній сфері
суспільного життя. Обґрунтовано, що в системі правових засад забезпечення
обласними військовими адміністраціями України режиму воєнного стану
ключове місце належить нормам адміністративної галузі права.
Встановлено, що адміністративно-правове регулювання забезпечення
обласними військовими адміністраціями України правового режиму воєнного
стану – це оснований на нормах адміністративної галузі права регулюючий
та упорядковуючий вплив на суспільно-правові відносини, що виникають у
сфері діяльності досліджуваних суб’єктів з метою формування і підтримки
ними належних правових та організаційних умов функціонування воєнного
стану за рахунок використання імперативного методу, який в свою чергу
передбачає обов’язковість дотримання юридичних приписів та допускає
застосування примусових заходів до учасників таких відносин.
Констатовано, що в системі правових засад забезпечення правового
режиму воєнного стану обласними військовими адміністраціями ключове
місце відводиться нормам адміністративної галузі права, адже саме за
допомогою останніх: визначається адміністративно-правовий статус
обласних військових державних адміністрацій, їх повноважень та владного
інструментарію; забезпечується організація реалізації заходів забезпечення
воєнного стану уповноваженими суб’єктами; регулюється взаємодія
військових адміністрацій з іншими учасниками відносин, які виникає як
результат введення режиму воєнного стану; окреслюються сфери і
території відання військових адміністрацій тощо. Таким чином, нормами
представлених правових засад встановлюються особливості діяльності
зазначених суб’єктів в межах державно-владного механізму, їх правова роль
серед органів державної влади, а також посадових осіб залучених до
виконання завдань воєнного стану, а також порядок виконання ними
адміністративних повноважень.

ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРИМУСУ В ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРАВОПОРЯДКУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

2024-12-27T00:34:41+02:00

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, сформовано
авторське бачення щодо ключових характеристик поняття засобів
адміністративного примусу. Запропоновано власний підхід щодо розуміння
заходи адміністративного примусу в діяльності Військової служби
правопорядку у Збройних Силах України. З’ясовано, що заходи
адміністративного примусу в діяльності Служби правопорядку – це
визначені адміністративним законодавством засоби (переважно фізичного
та психологічного) впливу на осіб, які становлять загрозу для порушників
правопорядку в ЗСУ, які, за наявності передбачених правовими нормами умов
та в установленому обсязі та порядку, застосовуються уповноваженими
військовослужбовцями з метою попередження та/або припинення таких
протиправних дій.
Аргументовано, що особливостями таких заходів є: по-перше, мета
застосування – запобігання та припинення правопорушень у ЗСУ; захист
життя, здоров'я, прав і законних інтересів військовослужбовців,
військовозобов'язаних під час проходження ними зборів; працівників ЗСУ, а
також майна ЗСУ від розкрадання та інших протиправних посягань; по-
друге, територіальна сфера їх застосування: місця дислокації військових
частин, військові навчальні заклади, установи та організації (військові
частини), військові містечка, вулиця та громадські місця, а також військові
об’єкти в разі участі у протидії диверсійним проявам і терористичним
актам на таких об’єктах; по-третє, суб’єкт застосування – виключно
військовослужбовці, які пройшли добір та перевірку щодо професійної
придатності до служби та отримали професійну підготовку за фаховими
напрямами у Навчальному центрі та призначені на відповідні посади у
Службі правопорядку.

ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ КАРАНТИННИХ І ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ЗАХОДІВ ЯК ОБ’ЄКТУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

2025-02-07T12:40:25+02:00

У статті, спираючись на аналіз норм чинного законодавство, розкрито
бачення законодавця щодо розуміння сутності понять «карантин»;
«пандемія»; «протиепідемічні заходи»; карантинні заходи. Виділено
характерні особливості, які характеризують карантинні і протиепідемічні
заходи як об’єкти адміністративно-правового забезпечення. Запропоновано
авторське визначення даних наукових категорій. Встановлено, що
карантинні та протиепідемічні заходи є активними, юридично значимими,
публічно владними діями уповноважених державних та муніципальних
органів влади, які спрямовано на подолання спільного для обох груп суб’єктів
кола негативних явищ, що загрожують здоров’ю населення держави, але
відрізняються за внутрішнім змістом та порядком застосовування.
З’ясовано, що карантинні заходи – це спеціальні адміністративні,
медичні, санітарні та, в тому числі, протиепідемічні заходи правового
режиму карантину, які носять, переважно, обмежувально-примусовий
характер та застосовуються на відповідній території держави у чітко
визначених часових і кількісних рамках з метою протидії поширенню
інфекційних хвороб, припиненню епідемій, а також запобіганню смертності і
нанесенню шкоди здоров’ю населення України. В свою чергу протиепідемічні
заходи слід тлумачити як комплекс спеціальних адміністративних,
медичних, організаційних та інших необхідних заходів профілактичного,
превентивного характеру, які застосовуються на території країни або
окремих місцевостях для підтримки високого рівня санітарно-епідемічного
благополуччя, попередження виникнення епідемій та інфекційних хвороб, їх
детермінантів, а також мінімізації впливу на здоров’я населення інших
негативних факторів навколишнього середовища.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ НАГЛЯДУ (КОНТРОЛЮ) ЗА ДОТРИМАННЯМ СТАНДАРТІВ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

2025-02-07T12:45:05+02:00

У статті наголошено на тому, що зазначено, що з давніх часів
медицина дозволяла людині рятувати життя, що, з одного боку,
забезпечувало високу довіру та повагу до лікарів, а з іншого – покладало на
них велику відповідальність. З огляду на це особливої важливості у даній
сфері діяльності завжди набували певні закріплені у правових звичаях та
згодом у нормативно-правових актах засади її реалізації.
Наголошено, що розуміння історичних витоків правових засад
регулювання певної сфери суспільних відносин дозволяє максимально широко
поглянути на ті процеси, які протягом століть формували національну
самосвідомість, звичаї та традиції, що стали невід’ємною складовою
національної ментальності.
Проаналізовано положення Конституції України, Основ законодавства
України про охорону здоров'я, постанов Кабінету Міністрів України, наказів
Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства внутрішніх справ
України, які визначають правові засади здійснення нагляду (контролю) за
дотриманням стандартів у сфері охорони здоров'я.
Зазначено, що основу успішного впровадження на організаційно-
управлінському рівні досліджуваних нами положень нормативно-правових
актів формують саме адміністративно-правові норми. Адміністративно-
правові норми лягають в основу будь-якого управлінського рішення у сфері
охорони здоров’я на всіх ланках: починаючи від завідуючого відділенням
окремого закладу охорони здоров’я і закінчуючи керівництвом Міністерства
охорони здоров'я України. Адміністративно-правові норми спрямовують
управлінський вплив у чітко визначені рамки, забезпечуючи їх законність,
плановість і поступовість, унеможливлюючи можливі зловживання та
правопорушення.

КОМПЕТЕНЦІЯ ТА ПОВНОВАЖЕННЯ ПІДРОЗДІЛІВ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ЯК СУБ’ЄКТУ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2025-03-11T15:37:57+02:00

Аргументовано, що компетенція підрозділів внутрішньої безпеки як
суб’єкту профілактичної діяльності визначається низкою нормативно-
правових актів та є похідною від таких елементів адміністративно-
правового статусу, як мета (ціль), завдання та функції. Компетенція
складається із трьох складових: 1) визначені законодавством повноваження
(сукупність суб’єктивних прав та юридичних обов’язків); 2) особливий
предмет відання, що характеризується загальним спрямуванням
профілактичної діяльності; 3) наявність територіального фактор, тобто
меж адміністративно-територіальної одиниці, на які поширюється
діяльність відповідних підрозділів.
Зазначено, що повноваження підрозділів внутрішньої безпеки
розкриваються через окреслений законодавством обсяг прав та обов’язків,
при чому останні зумовлені як правовим статусом працівників поліції, так і
безпосередніми завданнями профілактичної діяльності. Коло повноважень
можна розподілили на групи 1) основні (безпосередньо профілактичні заходи)
як колективні, так і індивідуальні (спостереження, перевірки, бесіди тощо);
2) допоміжні, зокрема: аналітичні; інформаційні; права щодо організації
взаємодії та координації; ті, що пов’язані з реагуванням на вже вчинені
правопорушення з метою психологічно-виховного впливу на осіб, які
«вагаються» відносно скоєння подібних правопорушень, що також має
профілактичний вплив.

СКЛАДОВІ ПРЕДМЕТУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ

2025-03-11T15:43:53+02:00

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених,
аргументовано, що предмет – це те, на що спрямовано діяльність, увагу,
роботу механізму, пізнавальну думку, тощо, а відтак, саме в предметі
відображено матеріальну складову певної діяльності. Здійснено аналіз норм
чинного законодавства, на основі чого виділено та надано характеристику
ключовим елементам предмету забезпечення законності під час здійснення
правосуддя.
Акцентовано увагу на тому, що як предмет забезпечення законності
під час здійснення правосуддя, підтримка правопорядку передбачає
застосування різноманітних адміністративних способів та організаційних
заходів спрямованих на: 1) забезпечення неухильного слідування суб’єктами,
що відносяться до судової гілки влади, встановленої законом компетенції; 2)
запобігання, попередження та припинення правопорушень, вчинених
посадовими особами органів судової гілки влади.
Узагальнено, що предмет забезпечення законності під час здійснення
правосуддя має комплексний характер та включає в себе: 1) незалежність
судових установ та суддів при виконанні покладених на них Конституцією
та законодавством повноважень; 2) відкритість та гласність
функціонування системи правосуддя, неможливість та незаконність
приховування ними інформації та даних, що згідно із законодавством мають
публічний характер; 3) фізичну безпеку органів судової гілки влади та суддів;
4) особливий порядок забезпечення правопорядку в діяльності всього
особового складу сфери правосуддя. Активна та якісна робота щодо
практичної реалізації кожної представленої складової предмету, загально
дозволяє формувати та підтримувати високий рівень законності під час
діяльності судових органів, що відбувається за допомогою різноманітних
адміністративних способів та організаційних заходів.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ У СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ ТА МІСЦЕ СЕРЕД НИХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ НОРМ

2025-04-06T15:19:44+03:00

У статті наголошено на тому, що законодавча основа протидії
корупції у сфері оподаткування сформована на рівні Конституції України,
Податкового кодексу України та Закону України «Про запобігання корупції».
Однак лише наявності самих положень нормативно-правових актів
недостатньо – їх ефективне застосування потребує незалежних і прозорих
механізмів реалізації.
Встановлено, що значення правових засад полягає в тому, що вони
забезпечують єдність і системність правового регулювання, сприяють
стабільності в державі та визначають орієнтири для правотворчої,
правозастосовної та судової діяльності. Завдяки правовим засадам
створюються умови для належного функціонування правової держави, у якій
права та свободи людини є невід'ємною частиною системи законодавства.
Вони також служать основою для правового захисту інтересів громадян,
розвитку демократичних інститутів і зміцнення правопорядку в
суспільстві. Акцентовано увагу на тому, що правові засади не є статичними,
вони постійно еволюціонують, відображаючи зміни в суспільстві, економіці
та міжнародних відносинах.
З’ясовано, що адміністративно-правові норми займають важливе
місце серед правових засад протидії корупції у сфері оподаткування в Україні.
Вони визначають основи взаємодії між органами державної влади, зокрема
податковими органами, та платниками податків, створюючи правову
основу для здійснення контролю за дотриманням податкового
законодавства та запобігання корупційним проявам у цій сфері. Наголошено,
що адміністративно-правові норми сприяють запобіганню корупційним
проявам за допомогою встановлення чітких і прозорих процедур для збору,
перевірки та адміністрування податків. Це дозволяє зменшити можливість
зловживань як з боку органів державної влади, так і з боку платників
податків.