Вісник Кримінологічної асоціації України

МІЖНАРОДНИЙ ВИМІР ПРАВОВОЇ ОЦІНКИ ЗЛОЧИНУ ГЕНОЦИДУ В КОНТЕКСТІ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

К.В. ЮРТАЄВА — 2024-10-10

У статті розглянуто особливості правової оцінки злочину геноциду на
національному та міжнародному рівнях в контексті агресії Російської
Федерації проти України. На основі аналізу наукових позицій та міжнародної
судової практики аргументовано позицію щодо більшої тяжкості злочину
геноциду в порівнянні з іншими міжнародним злочинами. У контексті
висунення обвинувачення високопосадовцям Російської Федерації за злочини,
вчинені в Україні, визначено небезпеку підміни обвинувачення в геноциді та
збройній агресії обвинуваченням у воєнних злочинах. Доведена необхідність
забезпечення повноти, правильності та узгодженості перекладів
міжнародних угод, пов’язаних з криміналізацією міжнародних злочинів,
зокрема й злочину геноциду. Визначена необхідність розробки узгодженої та
ефективної стратегії доведення злочину геноциду в контексті агресії
Російської Федерації проти України.

ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ДО ACQUIS ЄС ЩОДО КРИМІНАЛІЗАЦІЇ ДІЙ РАСИСТСЬКОГО ТА КСЕНОФОБНОГО ХАРАКТЕРУ, ВЧИНЕНИХ ЧЕРЕЗ КОМП’ЮТЕРНІ СИСТЕМИ

Є.Ю. БАРАШ — 2024-10-10

Стаття присвячена порівняльному кримінально-правовому аналізу
положень Додаткового протоколу до Конвенції про кіберзлочинність, який
стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру,
вчинених через комп’ютерні системи, та КК України. В результаті
виявлення прогалин у кримінально-правовому регулюванні запропоновано
низку змін і доповнень до статей 67, 161, 300 КК України. Крім того, на
підставі первинної криміналізації злочинів проти людяності (de lege ferenda), запропоновано здійснити вторинну криміналізацію публічного заперечення,
значної мінімізації, схвалення або виправдання геноциду чи злочинів проти
людяності, вчинення яких встановлено вироками міжнародних судових
органів, судами України або визнано рішенням Верховної Ради України, а
також виготовлення матеріалу, який заперечує, значно мінімізує, схвалює
або виправдовує дії, які є геноцидом або злочинами проти людяності з
метою його розповсюдження, розповсюдження або іншим чином надання
громадськості доступу через комп’ютерні системи до таких матеріалів.

КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ТА ДИРЕКТИВА (ЄС) 2019/713 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ ВІД 17.04.2019 ПРО БОРОТЬБУ З ШАХРАЙСТВОМ І ПІДРОБКОЮ БЕЗГОТІВКОВИХ ПЛАТІЖНИХ ЗАСОБІВ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ В КОНТЕКСТІ ACQUIS COMMUNAUTAIRE

О.М. ЛИТВИНОВ — 2024-10-10

Стаття присвячена порівняльно-правовому аналізу положень
Кримінального кодексу України та Директиви (СЄ) 2019/713 Європейського
парламенту та Ради від 17.04.2019 про боротьбу з шахрайством і підробкою
безготівкових платіжних засобів в контексті acquis communautaire.
Виявлено, надано опис та пояснення у спосіб постатейного аналізу існуючі
прогалини у кримінально-правовому регулюванні вітчизняними
нормативними засобами. Сформовано пропозиції та рекомендації щодо
удосконалення Кримінального кодексу України, окремих суміжних
законодавчих актів. Серед іншого запропоновано доповнити кримінальний
закон статтею 199-1 «Незаконні дії із нематеріальним безготівковим
платіжним засобом». Обґрунтовано необхідність збільшення мінімального
розміру покарання до позбавлення волі на певний строк у санкції частин 1, 2 ст. 200 КК України. Висловлено пропозицію про внесення доповнень ст. 96-6
КК України з метою розширення переліку заходів кримінально-правового
характеру, що можуть застосовуватись судом до юридичних осіб, включення
до них додатково таких: позбавлення права на державні пільги чи допомогу;
тимчасове позбавлення доступу до державного фінансування, включаючи
тендерні процедури, гранти та концесії; тимчасове або постійне
позбавлення права займатися комерційною діяльністю тощо.

ОСОБЛИВОСТІ ДІЇ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ У ПРОСТОРІ В КОНТЕКСТІ РОЗПАЛЮВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ, РЕГІОНАЛЬНОЇ, РАСОВОЇ ЧИ РЕЛІГІЙНОЇ ВОРОЖНЕЧІ ТА НЕНАВИСТІ1

В.І. ПАВЛИКІВСЬКИЙ — 2024-10-10

Метою статті є дослідження чинного законодавства у сфері
кримінально-правового забезпечення охорони рівноправності громадян від
дискримінації та розповсюдження мови ворожнечі. Встановлено, що
розпалювання національної, етнічної, расової чи релігійної ворожнечі та
ненависті, особливо в умовах доступу до широкої аудиторії за допомогою
мас-медіа є однією з найнебезпечніших форм людської поведінки, які
провокують в майбутньому вчинення ще більш небезпечних злочинів, зокрема
розв’язування агресивної війни, геноцид та інші протиправні посягання.
На підставі аналізу міжнародно-правових норм та національного
законодавства із запобігання дискримінації встановлено наявність
суттєвих обмежень у застосуванні ст. 161 КК України стосовно
розпалювання мови ворожнечі та ненависті проти української нації вчинюваного іноземцями та особами без громадянства поза межами
території України, у тому числі з використанням медіа.
Запропоновані зміни в чинне кримінальне законодавство сприятимуть
уникненню наявних на сьогодні прогалин та дозволять забезпечити належну
кримінально-правову охорону рівноправності громадян та захист від
розповсюдження в медіа мови ворожнечі та ненависті.

ЩОДО ЮРИДИЧНОЇ МОДЕЛІ ЗЛОЧИННОЇ БЕЗДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

С.Г. ПОЛІЩУК — 2024-10-10

У статті розглянуто злочинну бездіяльність у сфері екологічної
безпеки як кримінально-правовий феномен, визначені та описані її специфічні
ознаки та види, охарактеризовані окремі елементи складів кримінальних
правопорушень, що вчинюються шляхом бездіяльності у сфері екологічної
безпеки. Стверджується, що така бездіяльність проявляється як
невтручання в розвиток екологічно небезпечної ситуації та незастосування
(або ж неналежне застосування) заходів щодо протидії її розвитку, та,
відтак, незапобігання завданню шкоди об’єкту кримінально-правової
охорони. Злочинна бездіяльність у сфері екологічної безпеки будучи умовою (а
не причиною) не здатна безпосередньо породити наслідок, але, у поєднанні і
взаємовпливі з причинами (зовнішніми чинниками, джерелами підвищеної
екологічної небезпеки), забезпечує виникнення екологічно небезпечних
наслідків.
Оперування специфічними ознаками злочинної бездіяльності у сфері
екологічної безпеки дозволило окреслити місце злочинів даної категорії серед
інших видів і форм злочинної поведінки, визначити їх елементний склад і
сформулювати дефініцію, що може стати в нагоді як у законотворчій, так і
правозастосовній діяльності.

КОЛАБОРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В КОНТЕКСТІ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА: ОКРЕМІ АСПЕКТИ ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

В.В. СОКУРЕНКО — 2024-10-10

Стаття присвячена дослідженню деяких проблем застосування
ст. 111-1 КК України в контексті норм міжнародного гуманітарного права.
З’ясовано, що потребують на зміну підходи щодо кваліфікації діянь за ч. ч. 2
та 5 ст. 111-1 КК України в частині добровільного зайняття громадянами
України посад, як пов’язаних, так і не пов’язаних з виконанням організаційно-
розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних
органах влади, створених на тимчасово окупованій території. Вказаній
кримінально-правовій забороні кореспондує низка прав громадян, які
опинилися на окупованій території, забезпечення яких формально може
набувати ознак складів зазначених кримінальних правопорушень, однак з
огляду на вимоги міжнародного гуманітарного права, не повинно вважатися
протиправним. Йдеться про діяльність медичного персоналу (організація
надання та безпосереднє надання медичних послуг), персоналу комунальних
підприємств (забезпечення санітарного благополуччя населення,
водопостачання, теплопостачання, постачання енергоносіїв, необхідних для забезпечення життя на окупованих територіях), а також надавачів
професійної правничої допомоги.
Доведено, що кримінально-правова заборона, сконструйована у ч. 7
ст. 111-1 КК України, практика застосування цієї кримінально-правової
норми не порушує вимог міжнародного гуманітарного права. Кримінально
забороненою слід вважати не участь у збройному конфлікті (для
комбатантів вона лишається правомірною на підстави положень
міжнародного гуманітарного права), а добровільне набуття громадянином
України членства у збройних формуваннях на боці країни-агресора.
Встановлено, що громадяни України, цивільні особи, здебільшого
можуть визнаватися суб’єктами вчинення порушення законів та звичаїв
війни (ст. 438 КК України) тоді, коли вони вчинили предикатну
колабораційну діяльність, у зв’язку з фактичними наслідками якої набули
статусу суб’єкта забезпечення окупації й використали його для подальшого
вчинення воєнного злочину.

КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ У СВІТОВОМУ ТА РЕГІОНАЛЬНОМУ ВИМІРАХ

В.І. БОНДАРЕНКО — 2024-10-10

Стаття присвячена кримінологічному аналізу стану торгівлі людьми
у світі та в Європі, зокрема. У загальносвітовому масштабі організовані
злочинні угруповання використовують найбільш вразливих верств населення
для отримання прибутку, абсолютно нехтуючи безпекою та гідністю
людини. Торгівля людьми та незаконне перевезення мігрантів є
низькоризиковими та високоприбутковими злочинними видами діяльності,
які все частіше використовують складні та технологічні методи для
розширення свого охоплення. Торгівля людьми має транснаціональний
характер, її жертвами є представники обох статей і різного віку. Особливою
формою торгівлі людьми є незаконні угоди щодо людей з метою вилучення
органів та анатомічних матеріалів. Встановлено, що за останнє
десятиліття в ЄС фіксується значне зростання торгівлі людьми. Істотно
погіршив ситуацію початок повномасштабної агресивної війни росії проти
України та багатомільйонний потік біженців з України.

СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ ВІДТВОРЕННЯ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВІЙНИ

О.С. ГОРАШ — 2024-10-10

Стаття присвячена визначенню стану транснаціональної
організованої злочинності в Україні «до» та «після» повномасштабного
вторгнення Російської Федерації на територію України, яке відбулось 24
лютого 2022 року. Сформульовано основні напрямки діяльності та
особливості функціонування транснаціональних організованих злочинних
угруповань. Здійснено аналіз стану організованої злочинності в Україні та
транснаціональної організованої злочинності в період війни. Досліджено
динаміку змін транснаціональної злочинності та української організованої
злочинності в період 2022–2024 років. Надано стислий опис основних форм
злочинної діяльності, таких як: торгівля людьми, нелегальна міграція,
незаконна торгівля наркотиками та зброєю.

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНЕ РЕФОРМУВАННЯ ЯК СКЛАДОВА ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСУДДЯ: НОВИЙ ПОГЛЯД У КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ1

М.Г. КОЛОДЯЖНИЙ — 2024-10-10

У статті на підставі результатів теоретичного та емпіричного
дослідження здійснена спроба кримінологічного та соціального аналізу
одного з елементів правосуддя перехідного періоду, яким є інституціональне
реформування. Інституціональне реформування розглянуто під дещо
«новим» кутом зору, який не укладається у традиційну парадигму щодо
структури і змісту цієї діяльності. Проведено співвідношення понять
інституційного та інституціонального реформування. Наведено аргументи,
які вказують на те, що друге є більш ширшим за перше. Презентовано
результати опитування п’яти груп респондентів, які лягли в основу
побудови системи інституціонального реформування в Україні. Виділено два
рівні останнього: глобальний (міжнародний) та національний. Розкрито їх
зміст, виділено конкретні заходи, що мають здійснюватись на цих рівнях.
Указано засади, які мають лягти в основу інституціонального
реформування та від яких залежить його ефективність.

СУМА КРИМІНОЛОГІЙ У ЦІННІСНІЙ ПАРАДИГМІ: ДІАЛОГІЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ

І.В. КРІЦАК — 2024-10-10

У статті проаналізовані окремі анотації наукових статей та
монографій з кримінології у рамках ціннісної складової, що дали змогу
визначити пріоритет/орієнтир закордонної кримінології, чим
формуватимемо власний шлях ціннісний української кримінології. На основі
детального розмірковування у рамках ціннісної складової з’явилися
міркування, яким шляхом повинна йти українська кримінологія. Кримінологія
за сучасних умов є міждисциплінарною наукою, однак не можна забувати її
важливу спрямованість та направленість, а саме послужити
кримінальному праву з позицій опису ключових тем злочинності ‒ особи
злочинця та жертви злочину. Виведення категорії цінності можливе
завдяки таким наукам як соціологія, психологія, медицина, філософія. Їх
інтеграція у предметі та задачах кримінології відкриває шлях до
гносеологічних інновацій.

ФОРМИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ ЖЕРТВАМ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В КОНТЕКСТІ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСУДДЯ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ УКРАЇНИ

І.Г. ЛУЦЕНКО — 2024-10-10

Стаття присвячена дослідженню зарубіжного досвіду застосування
різних форм відшкодування шкоди жертвам конфліктів, в яких грубо
порушувалися права і свободи людей, у період перехідного правосуддя. На
прикладі Аргентини, Боснії і Герцеговини, Грузії, Індонезії, Чилі та Філіппін
проаналізовано реалізацію таких видів відшкодування шкоди як реституція,
компенсація, реабілітація, сатисфакція та гарантії неповторення. На
досвіді зазначених країни відзначені позитивні аспекти цієї діяльності як от:
виділення значного фінансування для виплати компенсацій (монетарна
компенсація); створення змішаних систем відшкодування шкоди, де окрім
грошових виплат, застосовуються такі види допомоги як соціальна,
медична, психологічна тощо (реабілітація); визначення доволі широкого кола
осіб, які охоплюються статусом жертви; застосування реституції щодо
нерухомого майна; запровадження різного роду заходів з ушанування пам’яті
жертв (сатисфакція). Разом із тим відмічені і негативні сторони, які мали
місце при відшкодування шкоди жертвам, такі як спроби підмінити
розслідування і притягнення винних до відповідальності фінансовим
відшкодуванням; складні процедури ідентифікації жертв; фрагментарність
та непослідовність у реалізації всіх елементів перехідного правосуддя;
існування розбіжностей між суспільством і державою у питаннях
відшкодування шкоди і взагалі потреб населення у перехідний період.

КОРУПЦІЙНІ СХЕМИ В ОБОРОННО-ПРОМИСЛОВОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СКЛАДОВИХ

А.В. НОСАЧ — 2024-10-10

Стаття присвячена характеристиці корупційних схем в оборонно-
промисловому комплексі. Встановлено, що з початком повномасштабної
агресивної війни росії проти України існуючі корупційні схеми в ОПК
принципово не зазнали змін як такі. Змінилася динаміка їх функціонування,
зазнали трансформації деякі корупційні узвичаєння, що були пов’язані з
практиками обігу майна у мирний час. Змінились рівень та структура
попиту на майно державних підприємств, що входять до ОПК. Однак ці зміни
є кількісними, а не якісними. Корупційний функціонал у загальних своїх рисах
лишився стабільним. Виявлено та надано опис таким корупційним схемам:
привласнення виділених за оборонним замовленням коштів на закупівлю
товарів і послуг у фіктивних підприємств, неіснуючих товарів і послуг;
закупівлі товарів і послуг за завищеними цінами; укладання збиткових,
заздалегідь не забезпечених виробничими можливостями, кредитних угод з
подальшим відчуженням заставного майна; розтрата державного майна
через укладання догорів оренди приватного майна зацікавлених у корупційній
угоді осіб; передача в оренду державного майна на невигідних умовах, за
заниженими цінами; неправомірне відчуження майна державних підприємств ОПК під прикриття процедури санації; отримання
неправомірної вигоди за схвалення рішень про укладання державними
підприємствами угод про пайову участь у капітальному будівництві на
невигідних для таких підприємств умовах.

ПОВОЄННИЙ ТРАНЗИТ УКРАЇНИ: МАТРИЦЯ КРИМІНОГЕННИХ РИЗИКІВ ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСУДДЯ

Ю.В. ОРЛОВ — 2024-10-10

Стаття присвячена кримінологічному моделювання матриці
криміногенних ризиків перехідного правосуддя. Поєднання довоєннних,
воєнних й трансвоєнних факторів соціальної криміногенези репрезентує
складну структуру соціальних станів і взаємодій, що можуть бути уявлені
як ризоматичне утворення, ризома. Таке утворення характеризується
численними вузлами й зв’язками без вираженого центру тяжіння. На
противагу жорстким субординаційним зв’язкам, ризома представлена
реординацією взаємодій, взаємовпливів. Сформовано інформаційну модель
ризоматичної структури криміногенних ризиків перехідного правосуддя –
матрицю постконфліктного криміногенного потенціалу. В її складі виділено
та охарактеризовано п’ять функціональних локусів – конкретних видів
діяльності (їх спрямованість, стани тощо) як в межах соціальних
інститутів, так і поза (над) ними, що у різних комбінаціях, взаємодіях,
взаємних функціональних переходах здатні набувати криміногенного
значення у зв’язку та в контексті реалізації заходів у межах чотирьох
базових напрямів перехідного правосуддя.

ПРОТИДІЯ ОРГАНІЗОВАНІЙ КОРУПЦІЙНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ У СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНИ: СИСТЕМНІ ЗМІНИ ПРАВОВИХ ЗАСАД

І.С. ПОЛЯКОВ — 2024-10-10

Стаття присвячена визначенню шляхів удосконалення правових засад
протидії організованій корупційній злочинності у секторі безпеки та оборони
України. Наведено аргументи на користь необхідності прийняття базового
закону «Про засади державної політики у сфері протидії злочинності». Він
має визначити системні цілі, принципові підходи, принципи здійснення
кримінально-превентивної діяльності, управління у сфері протидії
злочинності. У доповнення до нього слід прийняти Закон України «Про
кримінологічну експертизу нормативно-правових актів і їх проєктів».
Доводиться, що проєкти законів України та інших нормативно-правових
актів, що регулюють відносини у секторі безпеки та оборони мають
підлягати обов’язковій кримінологічній експертизі. З’ясовано, що
специфікації потребують норми про функціональні заслони до приватизації
об’єктів оборонно-промислового комплексу особами, які можуть вважатися
олігархами.

СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО, ПОВ’ЯЗАНЕ З КОНФЛІКТОМ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКО- УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

В.В. СОКУРЕНКО — 2024-10-10

Стаття присвячена кримінологічному аналізу стану сексуального
насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК) в контексті російсько-
української війни. Встановлено, що воно є поширеним, однак
високолатентним видом злочинів. У перспективі кримінально-правової
характеристики –здебільшого кваліфікуються як воєнні злочини. Проте з
позицій кримінально-правової політики та із врахуванням положень
міжнародного кримінального права в низці випадків є підстави вести мову
про злочини проти людяності. Йдеться про випадки широкомасштабного
або систематичного застосування СНПК як елемент політики країни-
агресора на окупованих територіях України. Жертвами СНПК є як цивільні
особи, так і військовослужбовці. Поширеними є сексуалізовані форми
катувань українських військовополонених: зґвалтування, погрози
зґвалтуванням і кастрацією, нанесення фізичних ударів або ударів
електричним струмом по геніталіях, примусове оголення.

ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ, ЯКИЙ ВЧИНЯЄ ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ПРОТИПРАВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ: ОСНОВНІ НАПРЯМКИ КРИМІНОЛОГІЧНОГО ВИВЧЕННЯ

Т.В. СТАХОВСЬКИЙ — 2024-10-10

Статтю присвячено теоретичному обґрунтуванню необхідності
наукового дослідження особи злочинця, який вчиняє втягнення неповнолітніх
у протиправну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними
іграми. Акцентовано увагу на тому, що кримінологічне дослідження осіб, які
займаються втягненням неповнолітніх у протиправну діяльність
становить не лише правовий інтерес, а і соціальний, адже торкається
глибоко моральних, точніше аморальних аспектів поведінки дорослих людей,
які втягують неповнолітніх у протиправну діяльність. Визначено що цей
злочин.
Зроблено висновок про ключову роль особи злочинця у вчиненні
втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність, адже саме вона є носієм
причин вчинення кримінально-протиправного посягання, яке вчиняється в
межах існуючих у суспільстві девіацій, та пов’язаною із цим руйнацією
моральних принципів.

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СЛУЖБОВИХ ОСІБ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ КОРУПЦІЙНІ ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ю.А. ТУРЛОВА — 2024-10-10

У статті на основі офіційних статистичних джерел проведено
довгостроковий кримінологічний аналіз (2016–2023 рр.) службових осіб
юридичних осіб публічного права, які вчиняють корупційні злочини у сфері
службової діяльності. Встановлені специфічні характеристики
досліджуваних осіб, основними з яких є: вища (відносно загальної злочинності
та судимості) частка жінок (14,6 % для виявлених та 12,3 % для
засуджених); переважання у структурі виявлених і засуджених осіб віком від
29 до 54 років (понад 70 %); високий рівень освіти (частка осіб з вищою
освітою становить 89,6 %); найбільшими категоріями за видом зайнятості
є працівники правоохоронних органів (48,5 %), державні службовці (21,5 %),
посадові особи місцевого самоврядування (10,4 %); надзвичайно низька доля
кримінологічного рецидиву (1,7 %). З’ясовано розподіл виявлених осіб за видом
вчиненого злочину: 17,8% - зловживання владою або службовим становищем;
82,2% - прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди
службовою особою. Проведене дослідження має теоретичне і практичне значення, оскільки сприяє подальшій типології таких осіб і розробці
відповідної системи кримінально-превентивних специфікованих заходів.

ЗАХИСТ ДОВКІЛЛЯ В КОНТЕКСТІ ПРОТИДІЇ ЗБРОЙНІЙ АГРСІЇ РОСІЇ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ ВИМІР

Т.А. ШЕВЧУК — 2024-10-10

Повномасштабне вторгнення рф являє собою суттєву загрозу для
екологічної безпеки України, як елементу національної безпеки у
внутрішньодержавному та міжнародному її вимірах.
Сучасна екологічна ситуація в Україні фактично є кризовою саме через
активні воєнні дії та пов’язаний із цим негативний, згубний вплив на
природнє середовище. Внаслідок збройної агресії рф шкода завдається землі,
ґрунтам, атмосферному повітрю, земельному фонду України, водними
ресурсам, надрам, лісовому фонду, об’єктам природно заповідного фонду,
через що довкілля можна вважати жертвою збройного конфлікту.
На підставі результатів аналізу наукової літератури, судової
практики, положень нормативно-правових актів у сфері охорони довкілля
обґрунтовано необхідність: адаптації кримінального законодавства України
до загроз безпековому стану довкілля в контексті повномасштабної воєнної
агресії росії проти України; реалізація заходів із забезпечення захисту та
відновлення порушених екологічних прав та інтересів населення в Україні в
умовах війни; забезпечення фіксації фактів вчинення кримінальних
правопорушень проти довкілля в результаті російської агресії на тимчасово
окупованих територіях України; оцінки негативного впливу на довкілля в
результаті повномасштабного російського вторгнення та прогнозування
наслідків війни в середньо та довгостроковій перспективі; забезпечення
правильної фіксації злочинів проти довкілля у відповідності до вимог
міжнародних судових інституцій з метою встановлення справедливості та
притягнення до відповідальності за екологічну шкоду, спричинену воєнними
діями, та забезпечення включення збитків довкіллю до міжнародного
реєстру збитків.

ОСОБЛИВОСТІ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЗАКОННОГО ОБІГУ ЗБРОЇ, УЧИНЕНОГО ОРГАНІЗОВАНИМИ ЗЛОЧИННИМИ ГРУПАМИ

Р.Е. ВЕЛІЄВ — 2024-10-10

У статті на підставі врахування позицій вчених, узагальнення
результатів узагальнення правозастосовної практики визначено типові
підстави для початку кримінального провадження та з’ясовано типові
слідчі ситуації початкового етапу розслідування незаконного обігу зброї, до
вчинення якого причетні організовані злочинні групи. Визначено, що до таких
слід відносити такі: 1) особу (рідше декількох осіб) затримано під час
незаконного переміщення вогнепальної зброї, боєприпасів; 2) виявлено ознаки,
що свідчать про вчинення кримінального правопорушення, однак особи,
причетні до його вчинення, втекли з місця події та переховуються; 3) під час
здійснення оперативно-розшукової діяльності з’ясовано відомості про
організацію незаконного обігу зброї групою осіб, анкетні дані та інші
характеризуючі відомості про цих осіб і факти їх протиправної діяльності
встановлено; 4) з’ясовано, що на території обслуговування (визначеної за
принципом територіальної підслідності) функціонує організована злочинна
група та є підстави вважати, що вона, окрім інших фактів протиправної
діяльності, причетна ще і до організації незаконного обігу зброї. Окреслено
перспективи подальших досліджень.

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНІЦІАТИВИ СТОРОНИ ЗАХИСТУ В ОБРАННІ, ЗМІНІ ЧИ СКАСУВАННІ ЗАПОБІЖНОГО ЗАХОДУ

В.О. ГУСЄВА — 2024-10-10

У статті аргументовано позицію, що реалізація ініціативи сторони
захисту на етапах обрання, зміни чи скасування запобіжного заходу полягає в
реалізації процесуального інтересу підозрюваного щодо обрання найменш
обтяжливого способу обмеження його конституційних прав і законних
інтересів, що можливо завдяки активній позиції сторони захисту, яка має
вживати реальні дії щодо збирання відомостей, котрі спростовують доводи
та ризики, на які посилається сторона обвинувачення, як на ті обставини,
що обґрунтовують клопотання. У зв’язку з цим наголошено, що важливо
ретельно планувати стратегію захисту та під час співпраці з підзахисним
з’ясовувати ті відомості, що можуть бути покладені в основу спростування
доводів сторони обвинувачення, викладених у клопотанні про обрання
запобіжного заходу. Визначено, що на шляху реалізації ініціативи сторони
захисту щодо обрання, зміни чи скасування запобіжного заходу доцільно
внести зміни до ст. 201 КПК України, зокрема, щодо правил та мети
скасування заходів забезпечення кримінального провадження за ініціативою
сторони захисту. Обґрунтовано доцільність внесення зміни до п. 6 ч. 2 ст. 193 КПК України, зокрема, задля підвищення якості кримінального
процесуального закону.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ СТАНДАРТИ ПРЕДСТАВНИЦТВА ІНТЕРЕСІВ ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

І.О. ЄМЕЦЬ — 2024-10-10

На підставі аналізу норм національного законодавства, положень
міжнародно-правових договорів і права Європейського Союзу, а також
аналізу емпіричних матеріалів обґрунтовано, що положення національного
кримінального процесуального законодавства потребують свого
вдосконалення в частині приведення їх у відповідність до міжнародно-
правових стандартів представництва інтересів потерпілого у
кримінальному судочинстві. Серед таких стандартів виокремлено такі: 1)
професійність; 2) доступність; 3) належну поінформованість; 4) рівність.
Також у статті окреслено перспективи подальших наукових розвідок,
наголошено на важливості імплементації міжнародно-правових договорів у
систему національного кримінального процесуального законодавства.

ЩОДО ПИТАННЯ НЕОБХІДНОСТІ ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ІНСТРУКЦІЇ ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ПРОВЕДЕННЯ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЇХ РЕЗУЛЬТАТІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

А.А. КОГУТ — 2024-10-10

У статті детально досліджено Інструкцію про організацію проведення
негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у
кримінальному провадженні та проаналізовано її невідповідність чинному
законодавству України, зокрема Кримінальному процесуальному кодексу
України. Виявлено розбіжності, що стосуються суб’єктів, уповноважених на
проведення таких дій, актуальних назв окремих дій, форм їх проведення, а
також процедурних вимог до їх організації. Запропоновано ряд змін до
Інструкції, зокрема актуалізувати терміни та уточнити порядок
проведення окремих слідчих дій відповідно до нових законодавчих вимог.
Запропоновані зміни мають на меті привести Інструкцію у відповідність до
Кримінального процесуального кодексу України та забезпечити ефективне
проведення негласних слідчих дій.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ДОСТОВІРНОГО ВИСНОВКУ ЕКСПЕРТА

О.П. МАКАРОВА — 2024-10-10

Стаття присвячена актуальному питанню формування достовірного
висновку експерта. У роботі проаналізовані теоретичні засади та практичні
аспекти забезпечення об’єктивності та наукової обґрунтованості
експертних досліджень. Розглянуті різноманітні фактори, що впливають на
достовірність висновку експерта, такі як: кваліфікація експерта, методи
дослідження, якість досліджуваних об’єктів, а також організаційні та
правові умови проведення експертизи. У статті наведені фактори, які
забезпечують наукову обґрунтованість та достовірність експертного
висновку.

ОСОБА ПОТЕРПІЛОГО ВІД ВТРУЧАННЯ У ДІЯЛЬНІСТЬ ПРЕДСТАВНИКІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ: ІМАНЕНТНІ ОЗНАКИ ЕЛЕМЕНТУ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ

В.Ю. ПОПОВ — 2024-10-10

У статті обґрунтовано тезу, що під час розслідування кримінальних
правопорушень, пов’язаних зі втручанням у діяльність представників органів
державної влади, потерпілий стає відправною точкою, з якою пов’язана
більшість обставин, що підлягають з’ясуванню під час розслідування, адже
саме під час реалізації ним його функціональних обов’язків і реалізується
злочинний умисел, спрямований на перешкоджання законній діяльності
потерпілого. З’ясовано, що в тих кримінальних провадженнях, де моральну,
фізичну або майнову шкоду не спричинено злочинними діями особи злочинця,
представник органу державної влади, професійна діяльність якої стала
об’єктом протиправного посягання, як потерпілий до провадження не
залучається, а залишається у статусі свідка. З урахуванням специфіки
кримінальних правопорушень досліджуваної групи, з’ясовано, що
потерпілими найчастіше стають: працівники поліції. Причому переважна
більшість потерпілих – це особи чоловічої статі, які мають вищу освіту,
старші понад 22-х років, однак мають незначний досвід професійної
діяльності. Здебільшого потерпілі не знайомі з підозрюваними, а посягання
на свою професійну діяльність зазнають під час безпосереднього виконання
обов’язків з охорони публічного порядку, проведення процесуальних або
виконавчих дій, здійснення судового розгляду адміністративних і цивільних
справ.

ПОРЯДОК ЗБИРАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ (ЦИФРОВИХ) ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО КОЛАБОРАЦІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

В.В. РОМАНЮК — 2024-10-10

У статті з’ясовано сутність електронних (цифрових) доказів під час
розслідування колабораційної діяльності та визначено особливості збирання
даного виду доказів під час здійснення кримінального провадження. З’ясовано,
що у широкому значенні під електронними (цифровими) доказами, які
можуть бути отримані в ході розслідування колабораціонізму, слід
розуміти матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інших носіїв
інформації (у тому числі комп’ютерних даних), що містяться: а) у відкритих
мережах : інтернет; засоби масової інформації; соціальні мережи; б) у
закритих мережах, в) в осіб (приватні месенджери, особисте листування з
використанням комп’ютерної техніки та мобільних телефонів, флеш-носії,
карти-пам’яті тощо). Проаналізовано порядок проведення огляду
комп’ютерних даних в порядку ст. 237 КПК України як слідчої (розшукової) дії,
за допомогою якою найчастіше здійснюється збирання електронних доказів у
кримінальних провадженнях про колабораційну діяльність.

ПАРАДИГМА ФІНАНСОВИХ РОЗСЛІДУВАНЬ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ТЕРОРИСТИЧНИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

М.В. СОКОЛОВСЬКИЙ — 2024-10-10

Сучасна практика протидії транскордонній терористичній діяльності
неможлива без активного використання знань у фінансовій сфері.
Алгоритмізація процедури проведення фінансових розслідувань з метою
виявлення терористичних кримінальних правопорушень є усталеною та
ефективною компетенцією, що забезпечує своєчасне викриття та
припинення цього різновиду злочинів, а також дозволяє запобігти їх
вчиненню. Проте на сьогодні цей функціонал фактично знаходиться поза
межами правового регулювання, оскільки не регламентований вітчизняним
законодавством і належним чином не унормований на рівні відомчих
(підзаконних) правових актів.
В статті досліджуються механізми проведення фінансових
розслідувань під час документування терористичних кримінальних
правопорушень. Розкрита сутність фінансових розслідувань, у тому числі
паралельних; узагальнені та систематизовані форми проведення фінансових
розслідувань. На підставі аналізу фінансових документів різних
терористичних організацій та звітів FATF виділені основні напрями
використання фінансових ресурсів для терористичної діяльності. Визначена
структура та повноваження державних відомств, які сприяють
правоохоронним органам у здійсненні фінансових розслідувань; досліджена
система міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на
забезпечення виявлення фінансових порушень.
У роботі наведено зарубіжний досвід проведення спеціалізованих
розслідувань задля можливості його застосування у вітчизняній практиці.
Виділені та обґрунтовані переваги проведення фінансових розслідувань під
час досудового розслідування терористичних кримінальних правопорушень.
Зроблено акцент на недосконалості механізму фінансових розслідувань,
оскільки поза увагою законодавця залишились, зокрема, питання щодо
визначення поняття «фінансове розслідування», а також кримінальних
правопорушень, в ході розслідування яких потрібне обов’язкове застосування
методів проведення фінансових розслідувань, у тому числі паралельних.
Автором запропоновані відповідні зміни до тематичного законодавства
України, що мають на меті усунути наявну правову невизначеність. Це, у
свою чергу, дозволить правоохоронній системі України успішно виконати
вимоги FATF та інтегруватись у правове середовище розвинутих країн світу.

ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ РЕЙДЕРСТВОМ

С.А. ТЮЛЄНЄВ — 2024-10-10

Стаття присвячена з’ясуванню сутності планування й організації
розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із рейдерством.
Визначено, що це обов’язкові складові діяльності органів досудового
розслідування у цій категорії кримінальних правопорушень, через складність
механізму кримінально протиправної діяльності, її багатоепізодність, а
також поширеність їх учинення групами осіб та злочинними угрупованнями
тощо. Констатовано, що організація досудового розслідування кримінальних
правопорушень, пов’язаних із рейдерством, є складною інтелектуальною
діяльністю, до здійснення якої залучаються не тільки представники окремих
слідчих підрозділів чи підрозділів БЕБу, але й працівники територіальних
управлінь, адже на них покладається завдання щодо координації діяльності
територіальних підрозділів, які знаходяться у їх підпорядкуванні.
Охарактеризовано змістовні складові діяльності щодо організації
розслідування, визначено специфіку планування й особливості складання
планів у кримінальних правопорушеннях досліджуваної категорії.

ВЗАЄМОДІЯ СТОРІН КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ З СУДОВО- ПСИХІАТРИЧНИМ ЕКСПЕРТОМ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ: ЗАСАДИ І ФОРМИ

Д.В. ХОРОШУН — 2024-10-10

У статті наголошено, що в злочинах проти життя та здоров’я особи
типовою є участь лікаря судового-психіатричного експерта у двох формах:
залучення експерта для проведення судово-психіатричної експертизи та
участі у процесуальних діях у статусі спеціаліста. Окреслено правові засади
реалізації таких форм взаємодії сторін кримінального провадження та
судово-психіатричних експертів. З’ясовано, що окреслені форми взаємодії
сторін кримінального провадження за умов, визначених у положеннях
кримінального процесуального законодавства, є обов’язковими до реалізації,
а за інших – правом сторони кримінального провадження. Разом із цим
наголошено, що при вирішенні питання про реалізацію необов’язкових форм
слід зважати на презумпцію психічного здоров’я і недопустимість її
порушення. Наголошено на недостатності нормативного врегулювання
порядку залучення стороною захисту судово-психіатричного експерта для
проведення експертизи. Визначено недоцільність залучення психіатра до
процесуальних дій, учасниками яких є неповнолітні, за винятком ситуацій,
коли слід надати кваліфіковану оцінку психічному стану неповнолітнього чи
виявити у нього психопатологічні розлади.

ОСОБЛИВОСТІ ДОКАЗУВАННЯ ТА СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

О.О. ШАРОВА-АЙДАЄВА — 2024-10-10

У статті сформульовано поняття кримінального процесуального
доказування злочинів, учинених стосовно працівників правоохоронних органів
у судовому провадженні в першій інстанції. Визначено, що суд у змагальному
кримінальному провадженні – це незалежний, неупереджений і
незаінтересований у результатах провадження учасник, котрий виконує ряд
функцій, пов’язаних із організацією процесу доказування та здійсненням
контролю і забезпеченням його ефективності, дотримання передбачених
законом процесуальних процедур. З’ясовано, що судовий розгляд злочинів
стосовно правоохоронців у суді першої інстанції, як правило, здійснюється у
спрощеній формі, адже усвідомлюючи протиправність своїх дій, безспірність
доказів винуватості і тяжкість потенційного покарання, обвинувачені
визнають свою вину та щиро каються. Водночас і за таких умов важливо
забезпечити дотримання ряду засад, а саме: 1) створити умови
змагальності та рівності сторін, свободи в поданні ними своїх доказів і у
доведенні перед судом їх переконливості, самостійного обстоювання
сторонами їхніх правових позицій; 2) з’ясувати думку сторін щодо
можливості спрощеного судового розгляду; 3) визначити обсяг і порядок
дослідження доказів в судовому засіданні; 4) дослідити докази, що
характеризують обвинувачену особу.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАХОДІВ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ ТА МОЖЛИВОСТІ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ

Д.А. ВЛАСЕНКО — 2024-10-10

У статті наголошено на тому, що успішна реалізація заходів воєнного
стану в зарубіжних країнах часто базується на злагодженій координації між
державними органами, військовими структурами та цивільними
підприємствами, установами та організаціями. Це підкреслює важливість
інтеграції військових та цивільних стратегій для забезпечення загальної
безпеки та стабільності під час кризових ситуацій.
Зазначено, що зарубіжний досвід свідчить про необхідність
забезпечення належного балансу між забезпеченням безпеки та захистом
прав і свобод громадян. Країни, які здійснюють ефективне управління
забезпеченням реалізації заходів правового режиму воєнного стану, зазвичай
мають механізми контролю та нагляду, які запобігають зловживанням та
забезпечують дотримання принципів правової держави навіть в умовах
надзвичайного стану.
Стверджується, що для України важливо врахувати специфіку
національних умов та соціально-політичну ситуацію при впровадженні
зарубіжного досвіду. Зокрема, необхідно розвивати інститути, що
відповідають за оперативну координацію різних органів і підрозділів в умовах
воєнного стану, а також удосконалювати законодавчі механізми для
забезпечення правового захисту громадян у період воєнного стану.
Наголошено, що адаптація зарубіжного досвіду в Україні може значно
підвищити ефективність реалізації заходів правового режиму воєнного
стану, проте потребує ретельного аналізу та врахування національних
особливостей. Впровадження кращих зарубіжних практик та їх адаптація до
українських умов стане запорукою не лише підвищення обороноздатності
країни, а й забезпечення правової та соціальної стабільності в умовах
надзвичайних ситуацій.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЩОДО НАДАННЯ РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ ДОПОМОГИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМ

О.А. ІВАХНЕНКО — 2024-10-10

Стаття присвячена правовому регулюванню повноважень органів
влади і місцевого самоврядування щодо надання реабілітаційної допомоги
військовослужбовцям. Досліджено особливості взаємодії між воєнізованими
органами влади у сфері надання реабілітаційних послуг
військовослужбовцям. Проаналізовано законодавство, яке закріплює
повноваження міністерств і служб у сфері медичного забезпечення
військовослужбовців. Зроблено висновок, що правове регулювання надання
реабілітаційної допомоги військовослужбовцям – це закріплення у
законодавчих і підзаконних актах норм права, які визначають повноваження
органів влади щодо управління реабілітаційними закладами та
встановлюють стандарти надання реабілітаційних послуг. Вказано, що
завдання із забезпечення проведення державної політики в реабілітаційній
галузі покладені на Кабінет Міністрів України. Зазначено, що значний обсяг
повноважень у сфері правового регулювання реабілітаційної допомоги має

Міністерство охорони здоров’я України, а саме: затвердження нормативно-
правових актів з реабілітації у сфері охорони здоров’я, впровадження
протоколів надання реабілітаційної допомоги, затвердження переліку
дозволених до застосування методів реабілітації. Визначено роль органів
місцевого самоврядування у наданні реабілітаційних послуг
військовослужбовцям.
Наголошено, що Міністерство оборони України, Міністерство
внутрішніх справ України, Державна служба з надзвичайних ситуацій
України, інші воєнізовані органи влади мають у своєму підпорядкуванні
реабілітаційні заклади, в яких можуть надаватися реабілітаційні послуги
військовослужбовцям. Встановлено, що порядок взаємодії між воєнізованими
органами влади у сфері надання реабілітаційної допомоги
військовослужбовцям закріплено у підзаконні актах.
Висловлено пропозиції щодо вдосконалення правових засад взаємодії
Міністерства охорони здоров’я України та воєнізованих органів влади у
процесі надання реабілітаційної допомоги військовослужбовцям.

СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА МОЖЛИВІ ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Я.В. КОВАЧ — 2024-10-10

Наукову статтю присвячено дослідженню сучасного стану судової
реформи в Україні, її основних проблем та можливих шляхів їх вирішення.
Охарактеризовано судову реформу як одним із ключових елементів
трансформації правової системи України, спрямованої на зміцнення
верховенства права та забезпечення справедливого судочинства. Вказано,
що незважаючи на численні спроби реформування судової системи з моменту
здобуття незалежності, вона стикається з низкою серйозних викликів,
таких як недосконалість законодавства, корупція, дефіцит кадрів і
перевантаження судів. Акцентовано увагу на таких значущих реформаційних
процесах, як: відновлення ефективності Вищої ради правосуддя та Вищої
кваліфікаційної комісії суддів, необхідність заповнення вакантних посад
новими доброчесними і професійними суддями, впровадження інституту
мирових суддів та розширення цифровізації судової системи.
Особливу увагу приділено питанню незалежності судової системи та
зміцнення авторитету органів правосуддя. Розглянуто ризики, що можуть
вплинути на незалежність судової гілки влади, зокрема: тиск на суди (суддів)
та опосередкований контроль за процесами в системі правосуддя; наявність
поведінки, яка може бути розцінена як вплив та втручання в діяльність
судді щодо здійснення правосуддя; втручання в повноваження судів,
втручання в процедуру призначення суддів тощо.
Проаналізовано сучасні наукові дослідження щодо проблем судочинства
в умовах воєнного стану, а також надано рекомендації для покращення
доступу до правосуддя та зниження навантаження на суди шляхом
розвитку альтернативних механізмів вирішення спорів.
Запропоновано науково обґрунтовані рекомендації для подальшої
модернізації судової системи України, зокрема з огляду на її інтеграцію до Європейського Союзу. Наголошено, що успішне проведення судової реформи є
важливою передумовою для міжнародної підтримки, інвестицій та
відбудови України після війни.

БОЛГАРИСТИКА ЯК МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ПЛАТФОРМА ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОБЛЕМ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ: КОГНІТИВНИЙ ПОНДЕМОНІУМ

І.В. КРІЦАК — 2024-10-10

Стаття презентує результати опрацювання кількох сотень наукових
та науково-популярних публікацій різноманітної тематичної спрямованості
з коренем слова «болгар» у назві, що розміщені у бібліотеці
ім. В. І. Вернадського. Зібраний унікальний науково-фактичний матеріал, а
також визначені напрями й рівні співробітництва болгарського та
українського народів, які у скрутний час завжди допомагають один одному
впродовж більш ніж тисячолітньої давності. Акцентована увага на окремих
наукових статтях українських авторів, які пропонується детально
опрацювати для збагачення своїх знань з болгаристики. Методологічні,
гносеологічні можливості останньої, як міждисциплінарної пізнавальної
платформи, формують перспективи дослідження проблем злочинності з
позицій колективного безсвідомого, втіленого у категоріях етнічності,
ментальності, духовно-культурних станів народів, націй. Лише таким чином
можна побачити весь детермінаційний комплекс зла/злочинності та
відшукати шляхи виходу з багатьох криміногенних станів у спрямованості
добра. Ця стаття – лише невелика, проте щира спроба, намагання пізнати
болгаристику, представити науковій спільноті цей конструкт, описати
його змістовні компоненти.

ОКРЕМІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

І.В. КРІЦАК — 2024-10-10

Стаття присвячена дослідженню проблем формування та реалізації
політики у сфері протидії злочинності, пов’язаної з незаконним обігом
наркотичних засобів та мародерства. Особливо важливою є проблема
профілактики злочинності в умовах нинішньої російсько-української війни,
що потребує нових підходів і тактик. Доведено, що наркозлочинність та
мародерство у широкому філософському значенні (як вкрай аморальна, кримінальна діяльність, спрямована на «збагачення на крові», реалізації
корисливих спонук, користуючись трагедією війни) є тими маркерами
дегуманізації, що маніфестують глибину морального падіння та вимагають
поглибленого дослідження їх детермінант, перегляду пріоритетів
стратегічного і тактичного характеру при розгортання антикримінальних
практик.

СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК СКЛАДОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

О.І. ЧЕРВЯКОВ — 2024-10-10

У статті наголошено на тому, що забезпечення екологічної безпеки як
складової національної безпеки України постає гострою соціальною
потребою загальнодержавного значення, а дослідження екологічної безпеки
набувають особливого змісту в ході дотримання сталого розвитку держави
в часи всеохоплюючої глобалізації та появи нових загроз навколишньому
середовищу в умовах воєнного стану.
Зазначено, що на рівні Основного Закону сутність екологічної безпеки
багато в чому розкривається крізь призму врахування специфічних викликів,
пов’язаних з Чорнобильською катастрофою. Водночас варто звернути увагу
на те, що з моменту катастрофи зусилля міжнародного співтовариства
були спрямовані переважно на консервацію четвертого енергоблоку та
зменшення наслідків трагедії. Разом із тим з точки зору екологічної безпеки
Чорнобильська зона також виступає надзвичайно цінною територією для
проведення наукових досліджень, у тому числі на міжнародному рівні, що
потребує відповідного адміністративно-правового забезпечення.
Наголошено, що у контексті актуальних викликів воєнного стану та
пріоритетів держави у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи
доречно розуміти екологічну безпеку як невід’ємну складову національної
безпеки, стан відносної захищеності глобальної екосистеми світу, а також
навколишнього природнього середовища в межах міжнародного
співтовариства, держави, окремої громади від господарської та іншої
діяльності людини, у тому числі продуктів та наслідків такої діяльності,
надзвичайних ситуацій техногенного характеру та воєнних конфліктів.
Встановлено, у царині забезпечення екологічної безпеки як складової
національної безпеки України варто звернути увагу на такі особливості, як
постійна екологічна модернізація на рівні підприємств, установ, організацій
та органів публічної влади в Україні; оцінювання ряду показників, пов’язаних
із екологічною безпекою, зокрема так званого клімату екологічної безпеки як
сукупності об’єктивних чинників, що мають вплив на діяльність
підприємства, установи чи організації та формують у своїй сукупності
специфічне ціннісне, нормативне, організаційне, інституційне середовище з
точки зору екологічної безпеки; тісний взаємозв’язок з екологічною освітою.

ПРОБЛЕМИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР: ДЕЗІНФОРМАЦІЯ, НЕДОСТОВІРНА ІНФОРМАЦІЯ ТА МОВА ВОРОЖНЕЧІ

Е.А. ХУМБАТОВ — 2024-10-10

У статті досліджуються проблеми дезінформації, недостовірної
інформації та мови ворожнечі, що впливають на інформаційний простір.
Встановлено, що існує дві основні проблеми у запобіганні та правовому
регулюванні дезінформації та недостовірної інформації. По-перше, є
прогалини в механізмі перевірки достовірності інформації, що поширюється
в мережі. Проблемним питанням є визначення суб’єкта, який вирішуватиме,
яка інформація є неправдивою, а яка – правдивою. Хоча регулювати таку
ідентифікацію на національному рівні можна, перевіряти достовірність усієї
інформації, яку поширюють користувачі з різних країн на різних
платформах, недоцільно. По-друге, посилення боротьби з дезінформацією та
недостовірною інформацією може створити серйозні обмеження свободи
слова. Дуже сувора нормативна база обмежувала б те, що люди можуть
робити на соціальних платформах, придушувала б інновації. Тому боротьба
має вестися не лише в межах повноважень державних органів, а й на рівні
співпраці між усіма учасниками – громадськими інституціями,
платформами, представниками громадянського суспільства. Щодо мови
ворожнечі, то ця форма негативного вираження в більшості правових норм
асоціюється з дискримінацією, має ширший зміст. У статті представлено
альтернативний нормативному підхід, на основі аналізу законодавчої бази
різних держав, щодо протидії поширенню мови ворожнечі

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ ВІТАЛІЯ ВАЛЕРІЙОВИЧА СОКУРЕНКА «КРИМІНОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ ВОЄННО-АГРЕСИВНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ В КОНТЕКСТІ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ В УКРАЇНІ» (2024)1 ТА ОСОБИСТІ МІРКУВАННЯ ЩОДО ЦІННІСНИХ ЗАСАД СУЧАСНОЇ КРИМІНОЛОГІЇ

І.В. КРІЦАК — 2024-10-10

Нами максимально ретельно проаналізована монографія кандидата
юридичних наук, доцента кафедри кримінального права та кримінології
факультету підготовки фахівців для органів досудового розслідування
Одеського державного університету внутрішніх справ Віталія Сокуренка,
що, безперечно, залишила багато вражень та емоцій, наштовхнула на нові
роздуми у сфері кримінології.

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ (НА ПРИКЛАДІ СИСТЕМИ SORC)1

С.П. БОЛВІНОВ — 2024-10-10

Повномасштабне вторгнення росії на територію України, щоденне
вчинення російською армією воєнних злочинів стало новим викликом для
правоохоронної системи, діяльність якої кардинально змінилась. Поліція
Харківщини одна з перших адаптувалася до таких викликів. Яскравим
прикладом стало створення та функціонування на базі Слідчого управління
Головного управління Національної поліції в Харківській області системи
управління даними, обробки та аналізу для розслідування справ SORC.
Функціонал цієї системи дозволяє швидко віднайти потрібну інформацію в
процесі розслідування воєнних злочинів, здійснити обробку та завантаження
документів, фото-, відео- та інших матеріалів. Сьогодні система SORC являє
собою справжню бібліотеку доказів воєнних злочинів, скоєних російськими
військовослужбовцями.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВИЛ ЕТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ТА МІСЦЕ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В НЬОМУ

Л.Я. МАСЮК — 2024-10-10

В науковій статті здійснено всебічний огляд та опрацювання існуючих
теоретичних та наукових здобутків щодо правового регулювання правил
етичної поведінки поліцейських та формулюванні на цій основі відповідної
класифікації за юридичною силою нормативно-правових актів. Доведено, що
правове регулювання правил етичної поведінки поліцейських – це
нормативний вплив на дії і поведінку суб’єктів правовідносин, з метою
упорядкування правил поведінки усіх учасників правовідносин. Правове
регулювання правил етичної поведінки поліцейських представляє собою ряд
нормативно-правових актів, які регулюють основну правоохоронну функцію
в державі та їх систему правовідносин. За юридичною силою нормативно-
правових актів, правове регулювання правил етичної поведінки поліцейських
становлять: 1. Конституція України; 2. Міжнародні правові акти; 3. Закони
України, які містять основні організаційні аспекти діяльності поліції,
принципи діяльності поліцейських, а також основні положення щодо
проходження служби в поліції, в тому числі окремі етичні норми;
4. Нормативно-правові акти центральних державних органів (постанови
Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету
міністрів України); 5. Відомчі нормативно-правові акти (накази, інструкції,
розпорядження Міністерства внутрішніх справ України та Національної
поліції України); 6. Акти індивідуальної дії.

КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВІ АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОЦЕДУРИ В ПОДАТКОВІЙ СФЕРІ

А.О. СНЄЖКО — 2024-10-10

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, виділено коло
контрольно-наглядових адміністративних процедур в податковій сфері. До
цієї групи віднесено процедуру взяття на облік платників податків;
адміністративну процедуру податкової перевірки; процедуру перевірки
податковими органами фізичних та юридичних осіб в рамках державного
контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення. Розкрито та
детально проаналізовано кожний приклад контрольно-наглядової процедури
та встановлено функціональні особливості їх практичної реалізації.
Визначено, що контрольно-наглядові процедури в податковій сфері
складають собою розгалужену систему. До цієї групи віднесено процедуру
взяття на облік платників податків; адміністративну процедуру
податкової перевірки; процедуру перевірки податковими органами фізичних
та юридичних осіб в рамках державного контролю (нагляду) та
спостереження у сфері ціноутворення.
Відмічено, що податковій перевірці притаманні наступні специфічні
ознаки: по-перше, вона є процедурою ініціативного характеру та
проводиться за наявності владної волі та інтересу уповноважених органів
та підрозділів ДПС з метою виконання ними своїх повноважень в рамках
податкового контролю; по-друге, адміністративна процедура податкової
перевірки передбачає більш інтенсивний вплив на фізичних та юридичних
осіб, що виступають її учасниками. Якщо при реєстрації або ліцензуванні
відбувається, переважно, аналіз інформації про відповідного суб’єкта в
цілому, то в рамках перевірок здійснюється втручання в його оперативну
діяльність та глибоке дослідження документальної звітності про його
діяльність; по-третє, ключовим завданням адміністративної процедури
податкової перевірки є забезпечення дотримання фізичними та юридичними
особами податкового законодавства в процесі провадження своєї поточної
діяльності.
Доведено, що контрольно-наглядові адміністративні процедури
відіграють важливу роль для ефективної роботи всієї податкової сфери, а
також якісного та повного виконання податковими органами покладених на
них завдань та функцій. Дані процедури відрізняються складністю, адже
комбінують в собі велику кількість юридичних, аналітичних, обліково-
спостережних, владно-управлінських та інших активних процесів.

АКТУАЛЬНІ ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ

І.А. ШУМІЛО — 2024-10-10

У статті наголошено на тому, що під актуальним викликом
сучасності у міжнародному приватному праві слід розуміти сформовану на
рівні наукового осмислення, актуального стану правового регулювання,
науково-технічного прогресу, стандартів захисту прав людини в сучасному
демократичному суспільстві сукупність напрямів діяльності, їх тенденцій
розвитку, а також проблемних аспектів, що мають місце в Україні, а також
у світовому співтоваристві, впливають на розуміння ключових аспектів
життєдіяльності суспільства та держави, а також призводять до
трансформації суспільних відносин, що входять до сфери регулювання
міжнародного приватного права.
До викликів сучасності у міжнародному приватному праві віднесено
переосмислення взаємозв’язку між міжнародним приватним правом та
цивільним процесуальним правом; переосмислення сутності міжнародного
приватного права в контексті його взаємозв’язку з міжнародним публічним
правом; впровадження новітніх технологій у повсякденне життя людей, що
призводить до появи нетипових процесів, які потребують осмислення з
точки зору норм міжнародного приватного права; активне використання
людством цифрових платформ, які змінюють міжнародний бізнес і
представляють новий виклик для світового ринку; непоодинокі випадки
транскордонної (безмежної) дифамації у сучасних соціальних мережах;
потреба у врахуванні гендерної складової при розумінні особистих наслідків
шлюбу, в питаннях батьківства в транснаціональному сурогатному
материнстві, викрадення дітей і в контексті домашнього насильства;
особлива подвійна природа органу, вилученого у живого донора.

ДИСКУСІЙНІ ПИТАННЯ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ» У ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ АДВОКАТА

С.В. ПЄТКОВ — 2024-10-10

Проаналізовано наукові підходи до проблеми зловживання правом, а
також розглянуто її у вузькому контексті застосування правових
інструментів у професійній діяльності адвоката. Акцентовано увагу на
дослідженні питання щодо того, чи мають приписи про заборону адвокату зловживати правом характер юридичної норми. Вказано, що зловживання,
яке містить елемент запозиченого з етики поняття «зла» не піддається
точному правовому визначенню. Водночас права, які можуть бути
предметом зловживання, можуть походити як з прямих приписів, так і з
особливостей функціонування загальнодозвільного принципу. Оскільки
правопорушення і порушення норми права не є тотожними категоріями,
розглянуто як окрему від зловживання правом проблему використання
стану безвідповідальності. З використанням догматичного методу
встановлено, що у Кримінальному кодексі України (далі – КК України)
зловживання як спосіб неналежної реалізації права, є ознакою умисного
діяння, однак ця ознака не є обов’язково пов’язаною корисним мотивом чи
наміром зашкодити іншій особі. Доведено, що предметом криміналізованого
зловживання може бути як (суб’єктивне) право, так і інші суміжні з таким
правом явища – службове становище, влада тощо.
Констатовано, що заборона зловживати правом не має достатніх
ознак юридичної норми. При цьому положення щодо недопустимості
зловживання правом з боку захисника або адвоката не мають достатньої
юридичної визначеності. Зокрема, зловживання захисником у кримінальному
провадженні процесуальними правами, яке може полягати лише у
затягуванні строків, хоча і може бути припинено судом, однак не тягне як
такої відповідальності, а рішення про наявність ознак такого зловживання є
суто дискреційним.

ЕВОЛЮЦІЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ: ВІД ПЕРШИХ НОРМАТИВНИХ АКТІВ ДО СУЧАСНОСТІ

Г.В. МУЛЯР — 2024-10-10

Стаття присвячена аналізу розвитку системи державних закупівель
лікарських засобів та медичних виробів в Україні в історичному контексті, з
акцентом на сучасні зміни, спричинені умовами війни. У статті
досліджуються ключові етапи формування та вдосконалення нормативно-
правової бази, починаючи з перших спроб централізованого регулювання на
початку незалежності до впровадження сучасних механізмів, таких як
електронна система закупівель ProZorro.
Розкриваються основні труднощі та досягнення на кожному етапі, що
ілюструють перехід від централізованої радянської моделі до відкритої та
конкурентної системи закупівель, орієнтованої на забезпечення прозорості
та доступності медикаментів для населення.
Стаття підсумовує, що розвиток системи державних закупівель лікарських засобів в Україні відбувався через постійне пристосування до
нових економічних, політичних і соціальних викликів. Еволюція правового
регулювання, спрямованого на прозорість і конкуренцію, створила основу для
ефективного використання державних ресурсів, але водночас показала
необхідність постійного вдосконалення, особливо в кризових ситуаціях. Війна
продемонструвала важливість гнучкого підходу до державних закупівель,
який зберігає високу якість і доступність ліків, але адаптований до
надзвичайних умов. Подальше дослідження цієї теми є актуальним для
розробки дієвих механізмів правового регулювання в умовах постійної
трансформації системи охорони здоров’я та економічних реалій

ДОСТУП ЗАХИСНИКА ДО СЛУЖБОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: НЕУЗГОДЖЕНІСТЬ У ЗАКОНОДАВСТВІ ЯК ПІДСТАВА ДО ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВАМИ

В.І. ТЕРЕМЕЦЬКИЙ — 2024-10-10

У статті розглянуто механізм забезпечення балансу між правом на
захист та суспільним інтересом у збереженні службової інформації, а також
охарактеризовано норми Кримінального процесуального кодексу України
(далі – КПК України), що забезпечують підтримання цього балансу.
Обґрунтовано думку, що КПК України загалом забезпечує адвокату
можливість доступу до службової інформації, зокрема шляхом тимчасового доступу до речей і документів. Водночас спеціальні положення щодо захисту
адвокатської таємниці, джерело яких перебуває за межами КПК України,
унеможливлюють реалізацію аналогічного права стороною обвинувачення
щодо професійної таємниці адвоката. Констатовано надмірність
законодавчо визначеного предмета адвокатської таємниці.
Зроблено висновок про існування передумов для використання
недосконалого порядку доступу до службової інформації з метою
обґрунтування тверджень щодо ймовірного порушення принципу рівності
сторін у кримінальному провадженні або права на захист.

ЗЛОВЖИВАННЯ ВІЙСЬКОВОЮ СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ ВЛАДОЮ ТА СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ В УМОВАХ ОСОБЛИВОГО ПЕРІОДУ ТА ВОЄННОГО СТАНУ

М.Ю. БУРДІН — 2024-10-10

Проаналізовано особливості притягнення до адміністративної
відповідальності військової службової особи за зловживання владою та
службовим становищем в умовах особливого періоду та воєнного стану.
Встановлено, що зловживання військовими службовцями владою та своїм
службовим становищем часто є складним для виявлення та доведення через
особливості військових структур і специфіку діяльності в умовах воєнного
стану. Наведено два підходи до розуміння зловживання правом як загального
правового явища по відношенню до зловживання владою та службовим
становищем. Розглянуто судову практику у справах про зловживання
владою та службовим становищем.

ЖИТЛОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

В.В. НАКОНЕЧНИЙ — 2024-10-10

У статті розглянуто проблеми житлового забезпечення
військовослужбовців, проаналізовано основні виклики, з якими вони
стикаються, та визначено можливі напрями вирішення існуючих проблем.
Метою статті є визначення особливостей житлового забезпечення для
військовослужбовців. Підкреслено, що житлове забезпечення
військовослужбовців та членів їх сімей в Україні здійснюється
Міністерством оборони через кілька механізмів, включаючи новобудови,
надання грошової компенсації та переобладнання нежилих приміщень.
Акцентовано увагу на необхідності реформування системи житлового
забезпечення, впровадження нових механізмів, таких як спеціальні програми
заощаджень, лізинг та іпотека, з метою підвищення доступності житла
для військовослужбовців. Особливу увагу приділено потребі адаптації
законодавчої бази для ефективного задоволення потреб
військовослужбовців. Визначено шляхи покращення житлових умов для
військовослужбовців через інноваційні та законодавчі підходи, спрямовані на
довгострокову стійкість житлової політики у контексті їх соціального
захисту. Наголошено, що внаслідок воєнного стану традиційні методи
житлового забезпечення військовослужбовців виявилися малоефективними,
що зумовило потребу в нових підходах та наукових дослідженнях для
розробки стійких рішень у цій сфері. Особливої уваги потребує контроль за
формуванням квартирних черг, обліком та розподілом житла, а також
договірна діяльність з комерційними структурами щодо будівництва
житла. Наголошено, що проблема ускладнюється через
забюрократизованість системи, хоча держава прагне спрощувати
процедури. При цьому потреба в адаптації механізмів житлового
забезпечення особливо актуальна через соціально-економічні виклики, з якими стикається країна, що вимагає належного фінансування та
врахування специфіки статусу військовослужбовців. Визначено, що
перспективними напрямами для подальших наукових досліджень є
визначення вимог достатності та доступності щодо житла
військовослужбовців.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ФРАНЦІЇ ТА ФЕДЕРАТИВНОЇ РЕСПУБЛІКИ НІМЕЧЧИНИ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Ю.С. МИТРОФАНОВА — 2024-10-10

Стаття присвячена порівняльному кримінально-правовому аналізу
норм про відповідальність за злочини проти статевої свободи та статевої
недоторканості за КК України, Франції та ФРН. Доведена неадекватність
стану кримінально-правової охорони суспільних відносин від актів
ексгібіціонізму в Україні (ст. 222-32 за КК Франції та § 183 за КК ФРН). Існує
необхідність у криміналізації публічної демонстрації статевих органів чи
публічного здійснення реального або імітованого статевого акту.
Кваліфікуючою ознакою зґвалтування за КК Франції визнається,
діяння, внаслідок якого жертва була введена в контакт зі злочинцем через
використання електронної комунікаційної мережі для розповсюдження
повідомлень серед невизначеної кількості осіб. З точки зору КК України
викладена обставина при перериванні кримінально протиправного діяння
може бути врахована при оцінці дій винного як готування до зґвалтування.
Водночас як кваліфікуюча обставина подібні діяння не враховані у ст. 152 КК
України. Як діяння з підвищеним ступенем суспільної небезпечності за КК
ФРН оцінюються дії сексуального характеру з боку особи, яка працює у
виховному, освітньому закладі чи закладі соціальної підтримки для дітей.
Для КК України такий підхід не характерний але вартий на запозичення.

ДО ПИТАННЯ ВПЛИВУ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ НА ЗЛОЧИННІСТЬ

М.Л. ПАХНІН — 2024-10-10

У статті наголошено на тому, що соціальні мережі виступають
зовнішнім (технологічним, цифровим) вираженням глибоких
трансформаційних процесів на рівні свідомості як окремої людини, так і
колективної свідомості, змінюючи не лише технічні процеси передавання
інформації, їх швидкість, зручність і доступність, але й більш глибокі,
багатогранні процеси мислення людей, усвідомлення власної ідентичності в
багатополярному світі множинної істини, де в світоглядні порожнечі так
легко вплітаються прояви злочинності.
Зазначено, що соціальні мережі у сучасному їх розумінні все більше
втрачають комунікативне значення, виступаючи більше засобом організації
дозвілля, миттєвого отримання неструктурованої, адаптованої під
потреби та інтереси окремої людини інформації. Багато в чому це пов’язано
з переосмисленням самої комунікації, яка все більше набуває візуального
характеру.
Стверджується, що з огляду на доступність, відкритість для будь-якого контенту, вікових і соціальних груп соціальні мережі стають
майданчиком для проявів злочинності. У межах соціальних мереж також
можуть утворюватися середовища девіантної поведінки, які об’єднують
людей навколо певної девіантної поведінки, поведінки, яка зазвичай
вважається невідповідною з точки зору суспільних норм або моральних
стандартів. Особливої небезпеки девіантні соціальні мережі набувають у
середовищі дітей та підлітків.
Акцентовано увагу на тому, що соціальні мережі можуть також
використовуватися в ході здійснення інформаційно-психологічних операцій,
спрямованих на маніпулювання масової свідомістю. Методики «глибоких
фейків» активно використовуються державою-агресором задля створення
відео та зображень у соціальних мережах, які так чи інакше дискредитують
українську владу, а також сили безпеки та оборони. Подібні технології
також використовуються задля виправдання вчинення воєнних злочинів на
території України.