Вісник Кримінологічної асоціації України

ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКТИМОГЕННИХ ФАКТОРІВ ЗЛОЧИНУ АГРЕСІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

В.В. СОКУРЕНКО — 2024-05-01

Стаття присвячена аналізу віктимогенних факторів злочину агресії
проти України. Встановлено, надано опис та пояснення зовнішньо-
колоніальному (історично та географічно зумовлених взаєминах між росією
та Україною) та внутрішньому контуру факторів віктимізації. В структурі
останніх наголошено на деструктивній ролі стратегічних недоліків в
системі управління озброєнням: надмірний та неконтрольований розпродаж
озброєння, необґрунтоване списання, розкрадання; антидержавницькі дії з
мобілізаційним резервом; злочинність в оборонно-промисловому комплексі;
олігархізація. Надано характеристику зовнішньому (міжнародному) контуру
віктимогенних факторів: стратегічна недооцінка масштабів
експансіоністських претензій російської федерації та ступеню військових
загроз; недоліки коаліційних дій після 2014 р. й більшою мірою – після
24.02.2022 р.

НЕКАРАЛЬНІ ПРИМУСОВІ САНКЦІЇ ЗА ВЧИНЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ: ОСОБЛИВОСТІ НОРМТИВНО-ПРАВОВОГО ВИЗНАЧЕННЯ В НОРМАХ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КК УКРАЇНИ

А.С. КОБЗІНА — 2024-05-01

Стаття присвячена дослідженню санкцій кримінально-правових норм
в контексті їх поділу на примусові та заохочувальні з огляду на наявність в
таких санкціях різних видів кримінально-правових заходів. В процесі
наукового пошуку робиться акцент саме на примусових некаральних санкціях
та з’ясовується їх місце в чинному кримінальному законі, можливість їх
застосування за вчинення кримінальних проступків. Також здійснено
розмежування видів примусових некаральних санкцій залежно від загрози
призначення виду заходів кримінально-правового характеру, що містяться в
таких санкціях. У статті досліджуються такі види некаральних примусових
санкцій як примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

НЕЗАКОННА ТОРГІВЛЯ АНАТОМІЧНИМИ МАТЕРІАЛАМИ ЛЮДИНИ (ч. 4 ст. 143 КК УКРАЇНИ): ДЕЯКІ ПИТАННЯ АНАЛІЗУ ПРЕДМЕТУ ЗЛОЧИНУ

Я.Г. ЛИЗОГУБ — 2024-05-01

Статтю присвячено проблемі розуміння місця крові та її компонентів
як складових предмета кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4
ст. 143 КК України. Проведене дослідження безпосередньо зачіпає як ознаки
зазначеної норми, так і аналіз відповідних положень іншого вітчизняного
спеціального законодавства. Певне місце в роботі відведено й розумінню
крові та її компонентів у загальних та фахових довідникових джерелах.
За результатами дослідження сформульовано висновок про нагальну
необхідність належного визначення місця крові та її компонентів в системі
правового забезпечення її обігу.

НЕЗАКОННА ТОРГІВЛЯ КРОВ’Ю ЛЮДИНИ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

Ю.В. ОРЛОВ — 2024-05-01

Стаття присвячена дослідженню проблем правової кваліфікації
незаконної торгівлі кров’ю. Кров та її компоненти є анатомічними
матеріалами, можуть визнаватися предметом злочину, передбаченого ч. 4
ст. 143 КК України. Суб’єкт цього злочину – загальний. Торгівля кров’ю
неспеціалізованим суб’єктом – кримінально протиправне діяння. У випадку
порушення встановленого законом порядку реалізації крові спеціальним
суб’єктом – посадовою особою суб’єкту системи крові або закладу охорони
здоров’я, такі дії підлягають кваліфікації за ст. 45-1 КУпАП. Незаконна
торгівля кров’ю є суспільно небезпечним діянням, створює ризики для
здоров’я населення (через неконтрольований обіг цього анатомічного
матеріалу й неможливість вжиття достатніх заходів щодо запобігання
передачі інфекційних захворювань). Протидія цим діянням відповідає
міжнародним зобов’язанням України.

СТАНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОСЯГАННЯ НА СТАТЕВУ СВОБОДУ ТА СТАТЕВУ НЕДОТОРКАНІТЬ ОСОБИ (ІСТОРИЧНИЙ НАРИС)

Ю.С. МИТРОФАНОВА — 2024-05-01

В статті розглянуто історію становлення кримінальної
відповідальності за статеву свободу та статеву недоторканість особи.
Історія виникнення статевих злочинів, відповідальності за злочини проти
статевої свободи та статевої недоторканості особи дає підстави зробити
висновок, що їх значущість зростала поступово. Розглянуто зміни, які
відбувалися у законодавстві на протязі століть, що дають підґрунтя для
розробки пропозицій стосовно вдосконалення цих законоположень,
спрямованих на збереження моральних цінностей та відношення до особи як
особистості, захист її статевої свободи та статевої недоторканість.

ДОКТРИНАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО СИСТЕМАТИЗАЦІЇ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ РАДІОЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

А.А. ТЕРНАВСЬКА — 2024-05-01

У статті подано опис і пояснення кримінально-правого змісту та
системи кримінальних правопорушень у сфері радіоекологічної безпеки.
Стверджується, що зазначена система є не простою сумативною
сукупністю елементів, а цілісною системою, функціонування якої має
сприяти забезпеченню кримінально-правовими засобами узагальненого
суспільно-корисного результату – радіоекологічної безпеки. Спільність
об’єкту посягання, а саме суспільних відносин у сфері радіоекологічної
безпеки, під якою варто розуміти стан захищеності довкілля та людини у
процесі використання ядерних установок і поводження з радіоактивними
матеріалами, який не допускає заподіяння ядерної шкоди та можливого
негативного радіаційного впливу, а також ряд загальних ознак і рис дають
підставу для виділення даних правопорушень у відносно самостійну групу, що
зумовлює потребу їх систематизацію з метою подальшого вдосконалення
відповідних кримінально-правових норм та практики їх застосування.
Проведений елементно-структурний аналіз дозволив окреслити коло
кримінальних правопорушень у сфері радіоекологічної безпеки, а також
здійснити їх класифікацію за об’єктивними (особливостями об’єкту,
способом вчинення) та суб’єктивними ознаками (суб’єктом вчинення,
суб’єктивною стороною).

МАЙНОВА ШКОДА ЯК ПОХІДНИЙ НАСЛІДОК УМИСНОГО ЗНИЩЕННЯ АБО ПОШКОДЖЕННЯ ОБ'ЄКТІВ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

І.Ю. ТУР — 2024-05-01

Робота присвячена дослідженню суспільно небезпечних наслідків
умисного знищення або пошкодження об'єктів житлово-комунального
господарства (ст. 270-1 КК України). Встановлено наявність цілої низки
суспільно небезпечних наслідків як обов'язкових ознак об'єктивної сторони
аналізованого складу злочину, основні - знищення або пошкодження об'єктів
житлово-комунального господарства, проміжні - неможливість
експлуатації чи порушення нормального функціонування таких об'єктів,
похідні - небезпека для життя чи здоров'я людей або майнова шкода у
великому розмірі. Наголошується на неможливості ототожнення у ст. 270-
1 КК України суспільно небезпечних наслідків у вигляді знищення або
пошкодження майна з суспільно небезпечними діями. Лише крізь призму
суспільно небезпечних наслідків можна розмежувати категорії знищення та
пошкодження, оскільки одні й ті ж діяння в одних умовах можуть
спричиняти знищення певного майна, а в інших - лише його пошкодження.
Таким чином, знищення або пошкодження майна є основним суспільно
небезпечним наслідком складу кримінального правопорушення, передбаченого
ст. 270 КК України.
Похідні наслідки у вигляді майнової шкоди певного розміру виступають
основною відмежувальною ознакою злочинного знищення об`єктів житлово-
комунального господарства від незлочинного. Доведено, що розрахунок
майнової шкоди внаслідок знищення або пошкодження об'єктів житлово-
комунального господарства, на відміну від викрадення майна, здійснюється з
урахуванням не тільки вартості того чи іншого майна чи його частини, а й
витрат необхідних для відновлення роботи відповідного об'єкта права
власності.

ПОТЕРПІЛІ ВІД ПОГРОЗИ АБО НАСИЛЬСТВА ЩОДО ПРАЦІВНИКА ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ: ПЕРСПЕКТИВИ РОЗШИРЕННЯ ПЕРЕЛІКУ ОСІБ

І.П. ФЕДОРИЩЕВ — 2024-05-01

Стаття присвячена аналізу категорії «близькі особи», окресленню
перспектив її імплементації в Кримінальний кодекс України, зокрема, задля
доповнення переліку потерпілих осіб від злочинів проти авторитету органів
державної влади в сфері правоохоронної діяльності, а саме: погрози або
насильства щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК України) та
низки інших статей. Обґрунтовано, що це вирішить низку проблем,
пов’язаних із правовою кваліфікацією вчиненого особою діяння, а також
забезпечить ефективне розслідування кримінальних правопорушень,
передбачених ст. 345 КК України. Також визначено, що окреслені зміни
забезпечать належний захист державними інституціями працівників
правоохоронних органів та військовослужбовців, особливо в період
повномасштабного вторгнення на територію нашої держави, коли це набула
надзвичайної актуальності.

ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ, КРИМІНАЛЬНО ПРОТИПРАВНА ДІЯЛЬНІСТЬ УПОВНОВАЖЕНИХ ОСІБ ЯКИХ ПОВ’ЯЗАНА ЗІ ЗБРОЙНИМ КОНФЛІКТОМ (WAR NEXUS): ПРОПОЗИЦІЇ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ТА ПРАКТИКИ ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ1

А.М. ЯЩЕНКО — 2024-05-01

У статті розглядаються особливості покладання та реалізації на
національному та міжнародному рівнях конкретних різновидів примусових
заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб, кримінально
протиправна діяльність уповноважених осіб яких пов’язана з вчиненням
кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 111-1, 436, 437, 438, 442,
444, 447 КК України. Пропонуються варіанти усунення наявних у КК України
законодавчих перешкод, що можуть виникати в процесі покладання
(індивідуалізації) окремих примусових заходів кримінально-правового
характеру щодо юридичних осіб, кримінально протиправна діяльність уповноважених осіб яких пов’язана зі збройним конфліктом, а також
обґрунтовується необхідність удосконалення чинного кримінально-
виконавчого законодавства України в частині нормативно-правової
визначеності порядку виконання примусових заходів кримінально-правового
характеру щодо юридичних осіб.

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ, ЯКІ БРАЛИ УЧАСТЬ У БОЙОВИХ ДІЯХ, ЯК ОКРЕМА СОЦІАЛЬНА ГРУПА У КОНТЕКСТІ ЗАПОБІГАННЯ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ

А.О. БАХМАЧ — 2024-05-01

Стаття присвячена дослідженню проблем запобігання кримінальним
правопорушенням серед військовослужбовців, які брали участь у бойових діях.
На підставі наукових досліджень закордонних та вітчизняних вчених, а
також статистичних даних, визначені особливості військовослужбовців як
окремої соціальної групи. Доведено, що військовослужбовці, які брали участь у
бойових діях, мають унікальні поведінкові характеристики, які дозволяють
виділити їх в окрему соціальну підгрупу серед загальної групи
військовослужбовців. Визначено, що військовослужбовці, які брали участь у
бойових діях, після демобілізації мають різний ступінь ризику вчинення
кримінальних правопорушень в залежності від індивідуальних особливостей,
зокрема, стану психічного та фізичного здоров’я.

ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ ЯК КРИМІНОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

В.І. БОНДАРЕНКО — 2024-05-01

Стаття присвячена формуванню кримінологічного уявлення про
феномен, прояви торгівлі людьми в умовах російсько-української війни.
Встановлено узалежнення інтенсивності відтворення цих кримінальних
практик від фактору міграції та посилення вразливості осіб, які
переміщаються всередині країни та закордон. Виділено та надано
характеристику двом функціональним сегментам торгівлі людьми в умовах
війни: ординарному та воєнно-контекстуальному. Наголошено, що
нагальною лишається потреба в удосконаленні чинного законодавства про
кримінальну відповідальність і практику його застосування щодо правильної
кваліфікації і розслідування відповідних діянь як злочинів проти людяності
(de legeferenda) та геноциду. Актуальною є проблема виявлення та
розслідування фактів торгівлі людьми та тимчасово окупованих
територіях України, а також військовополоненими.

СТРАТЕГІЯ УБЕЗПЕЧЕННЯ ДОРОЖНЬОГО РУХУ В УКРАЇНІ1

М.Г. КОЛОДЯЖНИЙ — 2024-05-01

У статті з урахуванням прогресивного європейського досвіду
запропоновані деякі нові орієнтири та окремі нестандартні рішення для
визначення сучасної стратегії забезпечення безпеки дорожнього руху в
Україні як на концептуальному, так й на правовому рівнях. Висловлено низку
суджень критичного характеру, які стосуються існуючої державної
політики України у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації
транспорту, а також нормативно-правових актів стратегічного
характеру. Надано низку аргументів на користь більшої ефективності
концепції соціального реалізму порівняно із концепцією правового ідеалізму,
на яку спирається існуюча державна політика у цій царині. Зазначені ключові
повноваження підрозділів патрульної поліції та основні методи їх
діяльності, які мають на практиці складати базис убезпечення дорожнього
руху з боку цього суб’єкта. Окреслено низку актуальних напрямів, які мають
бути враховані у новій Національній стратегії убезпечення дорожнього руху
в Україні на період до 2030 р.

КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ НА ҐРУНТІ НЕНАВИСТІ: ПОНЯТТЯ ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ФЕНОМЕНОЛОГІЯ

О.Е. МАРЧЕНКО — 2024-05-01

Стаття присвячена дослідженню феномену кримінальних
правопорушень на ґрунті ненависті. На підставі комплексного аналізу
розуміння ненависті у психології та філософії, лінгвістиці запропоновано
визначення цих кримінальних правопорушень як передбачених законом про
кримінальну відповідальність агресивно-насильницьких проявів
дискримінації, обумовлених гостро емоційним, негативним, афілійованим
груповою приналежністю почуттям ворожості до представників певних
соціальних груп, опозиційністю до них й нестерпністю співіснування з ними. У
широкому значенні кримінальних правопорушень на ґрунті ненависті –
персоніфіковані та/або афілійовані чи змішані (персоніфіковано-
афілійованих) агресивні та/або аутоагресивні кримінальні практики
дискримінації чи саморуйнації, детерміновані контрідентичністю,
ресентиментом, страхом та/або комплексом вини. Вони мають складну
феноменологічну, екзистенціальну природу, вмонтовані в механізм
самодетермінації злочинності, а тому вимагають системної реакції з боку
громад, держави та міжнародних організацій.

КРИМІНОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ЛЮСТРАЦІЇ В КОНЦЕПЦІЇ ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСУДДЯ ДЛЯ УКРАЇНИ

Ю.В. ОРЛОВ — 2024-05-01

Стаття присвячена кримінологічному моделювання концепту
люстрації як елементу перехідного правосуддя. Виявлено та емпірично
засвідчено наявність соціального запиту на люстрацію в контексті
інституціональних перетворень при реалізації перехідного правосуддя. З
предметної точки кримінологічна модель люстрації перебуває на порубіжжі
конституційного, адміністративного, трудового, кримінального права,
міжнародного права прав людини. Люстрація в контексті перехідного
правосуддя для України постає триплексним феноменом, поєднує у собі
кримінально-правовий, політико-правовий та політичний сегменти.
Надається характеристика кожному з них.

КІБЕРАТАКИ НА ОБ’ЄКТИ КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В УМОВАХ ВЕДЕННЯ ВІЙНИ: КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ

К.О. ЧЕРЕВКО — 2024-05-01

В ході військової агресії проти України ворог широко використовує
комп’ютерні технології для вчинення воєнних злочинів шляхом здійснення
кібератак на об’єкти критичної інфраструктури. Отже актуальним є
вивчення питань кваліфікації таких кримінальних діянь, починаючи із
основних понять з технічної сфери, розуміння яких є критичним для
вирішення питання щодо достатності підстав для притягнення до
кримінальної відповідальності. Стаття присвячена визначенню та
вивченню понять, що є визначними для складу даного виду кримінальних
правопорушень: поняття «критичної інфраструктури» та віднесення
певного об’єкту до критичної інфраструктури, а також поняття
«кібератака».

КОРУПЦІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ У СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ ЯК ОБ’ЄКТ КРИМІНОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

І.С. ПОЛЯКОВ — 2024-05-01

Стаття присвячена дослідженню корупційної злочинності у секторі
безпеки та оборони як об’єкту кримінологічного аналізу. Надано
характеристику сектору безпеки та оборони, його складу відповідно до
чинного законодавства. Виявлено недоліки останнього, запропоновано шляхи
їх усунення. Встановлено, що корупційна злочинність у секторі безпеки і
оборони є специфічним різновидом організованої злочинності політико-
кримінального рівня інституціоналізації, що відтворюється у діяльності сил
безпеки та оборони, пов’язується з розкраданням (привласненням,
розтратою) бюджетних коштів та іншого майна як в межах оборонних
закупівель, так і поза ними, у сфері управління майном. Цей вид злочинності є
амбівалентним політико-економічним кримінальним феноменом. З одного
боку він є втіленням іманентних вад і криміногенних ефектів
функціонування політичної системи країни, з іншого ж, засобами зворотного
зв’язку підживлює, стимулює ці самі вади і дисфункції, консервуючи усталені
корупційні схеми розкрадання бюджетних коштів. Корупційні схеми
становлять осердя корупційної злочинності у секторі безпеки і оборони.

ДЕЯКІ ПРИЧИНИ ТА УМОВИ ВЧИНЕННЯ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ ОСОБАМИ З ПСИХІЧНИМИ АНОМАЛІЯМИ

О.О. ХОРВАТОВА — 2024-05-01

У статті представлено результати власного дослідження категорії
насильницької злочинності осіб з психічними аномаліями в межах осудності
та аналіз причин та умов, що сприяють вчиненню даних кримінальних
правопорушень. Наголошено на тому, психічні аномалії можуть мати
криміногенне і соціальне значення, проте вони не можуть бути
безпосередньою причиною злочинної поведінки. Акцентовано увагу на тому
факті, що психічні аномалії є внутрішніми, суб’єктивними умовами, тобто
ґрунтом, на якому за несприятливих соціальних обставинах легше
виникають і реалізуються антисуспільні наміри. Зроблено висновок про те,
що самі по собі психічні аномалії не можуть цілком пояснити деякі причини
вчинення злочинів. Доведено, що причинами та умовами насильницьких
злочинів, вчинених особами з психічними аномаліями, є сукупність існуючих
сьогодні в нашому суспільстві матеріальних, ідеологічних, соціально-
демографічних та інших факторів, під впливом яких у певної категорії осіб, і
особливо у тих, які мають психічні аномалії, затверджуються антисуспільні
погляди, звички і на цій підставі формується та реалізується злочинний
намір.

ВІЙСЬКОВА ЕКСПЕРТИЗА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Г.Є. БЕРШОВ — 2024-05-01

У статті зазначено, що під час досудового розслідування військових
злочинів слідчий стикається з необхідністю встановлення обставин, які,
своєю чергою, потребують знання багатьох аспектів урегулювання порядку
проходження військової служби та особливостей несення такої служби.
Встановлено, що під час розслідування військових злочинів з метою
встановлення обставин застосування та дій військових формувань,
відповідності дій (бездіяльності) посадових осіб вимогам керівних
документів використовуються спеціальні знання у формі залучення
експерта для проведення військової експертизи. З’ясовано, що у Науково-
методичних рекомендаціях з питань підготовки та призначення судових
експертиз та експертних досліджень не визначається та не наводиться
об’єкт військової експертизи. Наведено завдання військової експертизи.
Вказано, що перелік питань, що підлягають вирішенню під час проведення
військової експертизи, визначається у кожному конкретному кримінальному
провадженню з урахуванням наявних вихідних даних, тактичних завдань
розслідування та орієнтовного переліку питань, що вирішується під час
проведення вказаної експертизи. Підкреслено, що військова експертиза є
відносно новим видом судової експертизи. Зазначено, що у зв’язку з цим
науково-методичне забезпечення військової експертизи є недостатнім.
Наголошено, що з метою вдосконалення науково-методичного забезпечення
військової експертизи та методики її проведення необхідно покращити
рівень нормативно-правового врегулювання судово-експертної діяльності в
цій сфері.

ПРЕДМЕТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ТАКТИКИ

К.К. ГОВОРУЩАК — 2024-05-01

У статті підкреслено, що неможливо вести мову про розвиток
тактико-криміналістичного забезпечення досудового розслідування без
з’ясування загальних положень криміналістичної тактики. Особливо,
враховуючи той факт, що на сьогодні дискусійним є питання щодо її
юридичної природи, що, своєю чергою, зумовлено відсутністю єдиних і чітких
поглядів щодо предмета криміналістичної тактики. Здійснено аналіз
наукових підходів до трактування криміналістичної тактики. З’ясовано, що
в змісті поняття «криміналістична тактика», в більшості випадків,
закладається й її предмет. Під останнім розглядають набір прийомів і
рекомендацій практичних дій щодо протидії злочинності. Запропоновано під
предметом криміналістичної тактики розуміти визначену в приписах
кримінального процесуального законодавства сукупність науково
обґрунтованих прийомів і рекомендацій, а також практичних дій
уповноважених суб’єктів спрямованих на забезпечення виконання завдань
кримінального провадження, попередження та протидії кримінальних
правопорушень. Під криміналістичною тактикою пропонується розуміти
самостійну частину науки криміналістики, що встановлює сукупність
визначених у положеннях кримінального процесуального законодавства
науково обґрунтованих прийомів, рекомендацій і практичних дій,
спрямованих збирання, накопичення, опрацювання, дослідження та
використання доказової інформації, здійснення впливу на поведінку особи, з
метою забезпечення виконання завдань кримінального провадження,
попередження та протидії кримінальних правопорушень.

ПИТАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ПОТЕРПІЛИХ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ1

Д.І. КЛЕПКА — 2024-05-01

Стаття присвячена питанням забезпечення прав потерпілих під час
розслідування воєнних злочинів. Автори наголошують на необхідності
запровадження в Україні у розслідуванні воєнних кримінальних
правопорушень принципів «потерпіло-орієнтованого» підходу. Орієнтований
на потерпілого підхід в кримінальному процесі означає, що система
правосуддя приділяє особливу увагу потребам та інтересам жертв злочинів.
Цей підхід ставить жертву у центр уваги, а не обмежується лише покаранням винуватців. Таким чином, «потерпіло-орієнтований» підхід
спрямований на створення більш справедливого та людського середовища в
кримінальному правосудді, де увага не обмежується лише правами
обвинувачених, а також приділяється увага потребам та правам жертв
злочинів. Основні аспекти вказаного підходу в кримінальному правосудді
включають: забезпечення жертв інформацією про стан справи,
розслідування та судовий процес та їх активне залучення під час
кримінального провадження; надання всебічної підтримки (психологічної,
соціальної тощо) жертвам та вжиття заходів для їх безпосереднього
захисту; забезпечення можливості для відшкодування матеріальної та
моральної шкоди, заподіяної жертві внаслідок злочину; створення
можливості для участі жертв у прийнятті рішень, пов'язаних зі справою,
таких як угода про визнання вини або вибір покарання; забезпечення
справедливого покарання злочинцям з урахуванням потреби відновлення
прав жертви злочину.

ТАКТИКА ДОПИТУ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ СЕКУСАЛЬНИМ НАСИЛЬСТВОМ

О.В. ПЧЕЛІНА — 2024-05-01

Наголошено, що під час формування методики розслідування
кримінальних правопорушень, пов’язаних із сексуальним насильством,
обов’язково потрібно висвітлювати процесуальні та тактичні особливості
проведення окремих слідчих (розшукових) дій. Обґрунтовано необхідність
виокремлення й характеристики особливостей проведення допиту під час
досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із
сексуальним насильством. Розкрито значення допиту під час досудового
розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із сексуальним
насильство. Зазначено, що процесуальний порядок проведення допиту під час
досудового розслідування досліджуваної категорії кримінальних
правопорушень визначений у ст. ст. 223–227, 232, 615 КПК України. З’ясовано,
що основною метою проведення допиту є отримання детальних і правдивих
показань від допитуваної особи, в мірі її обізнаності. З цією ціллю особа, яка
проводить допит, повинна встановити психологічний контакт з

допитуваним. Сформовано криміналістичні рекомендації щодо тактики
проведення допиту з урахуванням процесуального порядку проведення
допиту; властивих досліджуваній категорії протиправних діянь
закономірностей їх учинення та слідоутворення; процесуального статусу
допитуваної особи; займаної допитуваним позиції; обсягу обізнаності
допитуваної особи з приводу предмета допиту.

ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ПСИХІАТРИЧНИХ І ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ДОМАШНІМ НАСИЛЬСТВОМ

А.О. САЛЬНІКОВА — 2024-05-01

У статті обґрунтовано, що розслідування кримінальних
правопорушень, учинення яких пов’язане із домашнім насильством,
передбачає використання спеціальних знань у різних формах. Такі
процесуальні їх форми як залучення експерта для проведення експертизи
реалізуються на етапі досудового розслідування з метою збирання
процесуальних джерел доказів у формі висновку експерта. Непоодинокими є
факти залучення спеціалістів до проведення слідчих (розшукових) дій, що
також визначається як процесуальна форма використання спеціальних
знань. Це зумовлено, по-перше, нормативними засадами участі спеціалістів у
тих процесуальних заходах, учасниками яких є неповнолітні особи, зокрема
педагога або психолога, по-друге, потребою підвищення результативності
цих дій, по-третє, потребою надання, зокрема, психологічної допомоги
постраждалим від домашнього насильства. Установлено, що практика
призначення судово-психіатричних експертиз і судово-психологічних
експертиз потребує вдосконалення, адже наразі органи досудового
розслідування не використовують їх можливості в повній мірі, що інколи
суттєво позначається на результативності досудового розслідування.
Окреслено перспективи подальших наукових досліджень у контексті
досліджуваної проблематики.

ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ З’ЯСУВАННЮ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ПРОТИПРАВНОГО ЗАВОЛОДІННЯ МАЙНОМ ПІДПРИЄМСТВА, УСТАНОВИ, ОРГАНІЗАЦІЇ

С.В. СТЕЦЕНКО — 2024-05-01

Стаття присвячена дослідженню питань пов'язаних із встановлення
обставин, що підлягають з'ясуванню під час розслідування протиправного
заволодіння майном підприємства, установи, організації. Проведено аналіз
стану наукової розробленості методичних рекомендацій розслідування
протиправного заволодіння майном підприємства, установи, організації.
Проаналізовано позиції науковців, що стосуються співвідношення «предмета
доказування» та «обставин, які підлягають з'ясуванню» під час
розслідування кримінального правопорушення за ст. 206-2 КК України.
З'ясовано критерії систематизації обставини, що підлягають встановленню
під час досудового розслідування протиправного заволодіння майном
підприємства, установи, організації. Визначено орієнтовний перелік
необхідних обставин, що підлягають з'ясуванню в ході досудового
розслідування зазначених кримінальних правопорушень. Наведено стислий
опис визначених обставин. Наголошено, що даний перелік не є сталим, а
обставини визначені керуючись принципом повноти та всебічності
розслідування, але разом з тим враховуючі економію сил і засобів органів
досудового розслідування та швидкість розслідування.

ФОРМИ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ВИБУХОВИХ ПРИСТРОЇВ

В.М. ТВЕРДОХЛІБ — 2024-05-01

З урахуванням реалій, у яких відбувається сучасний розвиток нашої
держави, актуалізоване питання забезпечення ефективного та
неупередженого розслідування кримінальних правопорушень, зокрема тих, що
є найчисельнішими серед облікованих злочинів і кримінальних проступків. До
таких належать і кримінальні правопорушення, що пов’язані із
застосуванням вибухових пристроїв. На підставі текстуального аналізу
теоретичних розробок українських учених, у статті наголошено на тому, що
така важлива складова практичної діяльності щодо розслідування
кримінальних правопорушень окресленої категорії як використання
спеціальних знань, допоки залишається малодослідженою. На підставі
вивчення матеріалів слідчої та судової практики визначено типові форми
спеціальних знань, що використовуються під час розслідування кримінальних
правопорушень, пов’язаних із застосуванням вибухових пристроїв, окреслено
особливості їх реалізації.

ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС ДОКУМЕНТУВАННЯ ТА РОЗСЛІДУВАННЯ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

В.В. ТИМОШКО — 2024-05-01

У статті підкреслено, що документування воєнних злочинів повинно
здійснюватися відповідно до міжнародних правових стандартів, щоб
забезпечити в майбутньому притягнення винних до кримінальної
відповідальності не тільки на національному, а й міжнародному рівнях.
Зазначено, що, враховуючи складність і специфіку механізму вчинення
воєнних злочинів, правоохоронцям доводиться використовувати спеціальні
знання під час збирання та дослідження слідів воєнних злочинів та іншої
доказової інформації. Встановлено, що спеціальними знаннями є знання з
різних галузей науки, техніки та мистецтва, які: не є професійними для
працівника органу досудового розслідування; отримані внаслідок фахової
освіти та/чи практичного досвіду; необхідні для встановлення обставин, що
підлягають доказуванню та/чи мають важливе значення в кримінальному
провадженні. З’ясовано, що спеціальні знання під час фіксування та
досудового розслідування воєнних злочинів використовуються як у
процесуальній, так і непроцесуальній формах. Акцентовано, що
використання спеціальних знань під час досудового розслідування воєнних
злочинів спрямоване на виявлення, фіксацію та вилучення всіх можливих і
важливих слідів, які містять доказову інформацію про обставини вчиненого
правопорушення та його наслідки; забезпечення безпеки учасників слідчих
(розшукових) дій; фіксування за допомогою технічних засобів ходу та
результатів проведення слідчих (розшукових) дій; отримання
консультативної допомоги під час підготовки до проведення окремих
процесуальних дій, під час прийняття певних процесуальних рішень;
визначення алгоритму дій за конкретної слідчої ситуації; організації та
здійснення взаємодії; отримання відомостей за допомогою інформаційно-
пошукових, телекомунікаційних і комп’ютерних систем тощо.

ЗАСТОСУВАННЯ ФОТОЗЙОМКИ ТА ВІДЕОЗАПИСУ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ РЕЙДЕРСТВОМ

С.А. ТЮЛЄНЄВ — 2024-05-01

Забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування
певною мірою зумовлено криміналістичним забезпеченням цієї діяльності.
Однією зі складових такого забезпечення є техніко-криміналістичне, яке
традиційно пов’язують із фотозйомкою, звукозаписом і відеозаписом, а
також використанням можливостей інформаційних систем та інших
технічних засобів, використання яких пристосовано до потреб
кримінального судочинства. В юридичній літературі вагому увагу
приділяють визначенню правових і організаційних засад здійснення слідчої
фотозйомки, звуко- та відеозапису, та попри наукову розробленість
окресленої проблематики, слід констатувати, що їм притаманна певна
специфіка, що зумовлена категорією кримінальних правопорушень щодо яких
відкрито провадження. Так і особливості техніко-криміналістичного
забезпечення розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із
рейдерством доки не знаходили свого висвітлення в юридичній літературі.
Ураховуючи те, що протидія кримінальним правопорушенням цього виду є
одним із пріоритетних завдань діяльності багатьох державних органів,
мету статті сформульовано як визначення особливостей застосування
слідчої фотозйомки, звуко- та відеозапису під час проведення слідчих
(розшукових) і процесуальних дій у кримінальних провадженнях щодо
розслідування рейдерства.

КОРУПЦІЙНІ РИЗИКИ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПІД ЧАС КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

О.П. ШАЙТУРО — 2024-05-01

У статті розглянуто сучасні підходи до розуміння поняття
корупційних ризиків у сфері публічного управління та їх причин. На підставі
цього сформульовано розуміння корупційних ризиків, що виникають під час
кримінального провадження та виокремлено деякі із них. Щодо кожного
визначеного корупційного ризику сформульовано можливі заходи з його
усунення.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКСПЛУАТАЦІЇ БЕЗПІЛОТНИХ АВІАЦІЙНИХ КОМПЛЕКСІВ ПРИ ВИКОНАННІ ЗАВДАНЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

О.М. БАНДУРКА — 2024-05-01

У статті наданий аналіз нормативно-правової бази, що регламентує
застосування та використання безпілотних повітряних суден, безпілотних літальних апаратів та безпілотних авіаційних комплексів та надана оцінка
правового забезпечення експлуатації безпілотних авіаційних комплексів при
виконанні завдань, що покладені на Національну поліцію України. Наведені
статистичні дані зростання галузі використання безпілотних авіаційних
комплексів у світі, опрацьовані сучасні тенденції та вектори розвитку даної
галузі в Україні. У статті окреслена ретроспектива державного
регулювання нових галузей та, на їх прикладі, окреслені перспективи
нормативно-правового регулювання застосування та використання
безпілотних авіаційних комплексів в Україні в цілому, та при виконанні
завдань Національної поліції України – безпосередньо. Розглянуто сучасний
стан нормативно-правового забезпечення та способи державного
регулювання експлуатації безпілотних авіаційних комплексів, порядок
реєстрації безпілотних повітряних суден та отримання документів, що
дають право пілотувати безпілотні літальні апарати. Окремо
проаналізовані нормативні акти, що регламентують застосування та
використання безпілотних авіаційних комплексів при виконані завдань
Національної поліції. Розглянуті вимоги до зовнішніх пілотів безпілотних
авіаційних комплексів, надана оцінка комплексу вмінь та навичок, якими
повинен володіти зовнішній пілот, а також способам отримання
документів, що підтверджують статус зовнішнього пілота та вимоги
державної авіації щодо організації та проведення польотів, а також
підготовки відповідної документації та надані відповідні висновки.
Розглянутий порядок бронювання повітряного простору та отримання
дозволу на проведення польоту. Надані змістовні висновки, сформовані
рекомендації та напрямки подальших досліджень та нормативно-правового
забезпечення використання БПАК Національною поліцією України.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ЄДИНОГО МЕДИЧНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

О.В. БАТРИН — 2024-05-01

Наукова стаття присвячена проблемі правового регулювання
створення і діяльності єдиного медичного інформаційного простору.
Досліджено законодавство, яке регулюють діяльність електронної системи
охорони здоров’я. Вивчено праці науковців у сфері медицини, державного
управління та права, присвячені створенню єдиного медичного
інформаційного простору. Визначено правові засади діяльності електронної
системи охорони здоров’я. Запропоновано визначити єдиний інформаційний
медичний простір як систему обміну медичною інформацією між органами
управління системою охорони здоров’я та окремими закладами охорони
здоров’я за допомогою засобів електронного зв’язку.
Проаналізовано законодавчі та підзаконні акти, які регулюють
правовий статус електронної системи охорони здоров’я, перелік реєстрів,
що складають центральну базу даних системи, умови підключення,
зупинення та відключення медичних інформаційних систем кожного закладу
охорони здоров’я до центральної бази даних, порядок доступу до відомостей
окремих реєстрів та умови захисту персональних даних пацієнтів у системі.
Запропоновано передбачити низку доповнень до умов правового регулювання
діяльності електронної системи охорони здоров’я. Наголошено на
необхідності встановлення умов обміну медичною інформацією між
окремими закладами охорони здоров’я за допомогою електронної системи
охорони здоров’я.

СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ ПІДТРИМКИ ТА РОЗВИТКУ БІЗНЕСУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

В.В. ВОСКОБОЙНІКОВ — 2024-05-01

У статті, спираючись на аналіз норм чинного законодавства,
виокремлено коло суб’єктів, до повноважень яких входить розвиток та
підтримка бізнесу в Україні в умовах воєнного стану. Запропоновано
авторське визначення поняття системи суб’єктів підтримки та розвитку
бізнесу в умовах воєнного стану. Наведено класифікацію відповідних
суб’єктів. Акцентовано увагу на тому, що система суб’єктів підтримки та
розвитку бізнесу в умовах воєнного стану являє собою узгоджену за рівнем
компетенції структуровану сукупність органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, а також громадських організацій, діяльність яких
сприяє створенню нових бізнес-проектів, а також ефективному
функціонуванню існуючих. Підкреслено, що кожен із вказаних суб’єктів
володіє своїм, особливим набором повноважень, дослідженню яких і буде
присвячено представлене наукове дослідження
Констатовано, що суб’єктів підтримки та розвитку бізнесу в умовах
воєнного стану слід поділити на три великі групи: 1) органи державної
влади, які діяли та продовжують діяти в межах повноважень, які
стосуються розвитку бізнесу поза прив’язки до воєнного стану; 2) державні
інституції, котрі набули додаткових повноважень у зв’язку з введенням
воєнного стану; 3) спеціально утворені суб’єкти, повноваження яких
обумовлені саме необхідністю подолання негативних наслідків щодо бізнесу
України, в результаті повномасштабного вторгнення країни-агресора.

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ МІСЦЕВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ ТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

В.К. ЗІНКЕВИЧ — 2024-05-01

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, норм чинного
законодавства та практики його реалізації, окреслено проблемні аспекти
взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого
самоврядування в умовах воєнного стану. Виділено п’ять ключових напрямів
вдосконалення відповідної взаємодії: нормативно-правовий; організаційно-
управлінський; кадровий; фінансовий. Виділено нормативно-правовий
напрямок покращення взаємодії місцевих державних адміністрацій та
органів місцевого самоврядування в умовах воєнного стану, в рамках якого
вбачається необхідним гармонізувати положення Закону України «Про
правовий режим воєнного стану» та Законів України «Про місцеві державні
адміністрації» та «Про місцеве самоврядування в Україні». Акцентовано
увагу на необхідності створити належні умови для правової підтримки
діяльності обласних державних адміністрацій та органів місцевого
самоврядування. Акцентовано увагу на тому, що координація взаємодії між
органами місцевого самоврядування та місцевими державними
адміністраціями є критично важливою, особливо в умовах воєнного стану.
Встановлено, що в межах кадрового напрямку покращення взаємодії
місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в
умовах воєнного стану необхідним є: а) спрощення бюрократичних процедури
працевлаштування працівників військових адміністрацій населених пунктів,
зокрема колишніх службовців ОМС; б) проведення спільних тренінгів та
навчань для працівників місцевих державних адміністрацій та
представників органів місцевого самоврядування з метою підвищення їхньої
готовності до дії в умовах воєнного стану та надання їм необхідних знань і
навичок; в) забезпечення місцевих державних адміністрацій та органів
місцевого самоврядування необхідними матеріальними, фінансовими та
людськими ресурсами для ефективного виконання своїх обов'язків під час
воєнного стану.

ДО ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Є.В. КОБКО — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що до структурних елементів
адміністративно-правового механізму забезпечення національної безпеки
держави належать нормативно-правові елементи, інституційні елементи:
суб’єкт та об’єкт забезпечення національної безпеки в Україні; організаційно-
функціональні елементи. Реалізація запропонованих у дослідженні напрямків
вдосконалення адміністративно-правового механізму забезпечення
національної безпеки держави дозволять якісно покращити ефективність
та результативність взаємодії та координації між суб’єктами забезпечення
національної безпеки держави, що, в свою чергу, сприятиме комплексному
вдосконаленню відповідної сфери суспільних відносин.

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЗЛОЧИННОСТІ КРІЗЬ КРИМІНОТЕОЛОГІЧНУ ТА ДУХОВНО-ЦІННІСНУ (КУЛЬТУРОЛОГІЧНУ) ПАРАДИГМУ: ДІАЛОГІЧНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ

І.В. КРІЦАК — 2024-05-01

Стаття присвячена дослідженню феноменології злочинності крізь
кримінотеологічну та духовно-ціннісну (культурологічну) парадигму із
застосуванням методу діалогічної репрезентації. Феноменологія
злочинності, будучи одним із аспектів загальної феноменології суспільства,
одночасно являється вченням про форми прояву злочинності. Метод
діалогічної репрезентації, який позначений нами у назві статті, полягає у
відтворенні сократівського прийому запитань, у позірному, ідеальному
моделюванні діалогу дослідника, через постановку взаємопов’язаних
запитань і наданні зв’язних відповідей. Це – свого роду інтелектуальний
перформанс, екзистенціальний експеримент. В результаті його
застосування сформовано особливе уявлення про природу злочинності і задач
у сфері протидії її відтворенню.

ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ТА НАПРЯМКИ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕПАРТАМЕНТУ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

В.І. МАГДАЛЮК — 2024-05-01

У статті досліджено сутність напрямків адміністративної
діяльності міграційної поліції. Пріоритетними завданнями підрозділу є
забезпечення дотримання законів про міграцію, контроль за переміщенням
апатридів та іноземців, а також протидія торгівлі людьми та нелегальній
міграції. Для підвищення ефективності функціонування міграційної поліції
напрацьовано ряд рекомендацій практичного характеру щодо розширення
технічних можливостей даного підрозділу та поглиблення співпраці з
міграційними службами Євросоюзу та інших країн. Як наслідок, логічним і
зрозумілим є факт того, що покращення технічної бази, на основі
впровадження в діяльність міграційної поліції України міжнародного досвіду
розвинених країн світу є ключовими компонентами стратегії підвищення
ефективності роботи даного органу.

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО ЗАКОНОДАВСТВА, ЯКЕ РЕГЛАМЕНТУЄ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ НАЦІОНАЛЬНОЮ ГВАРДІЄЮ УКРАЇНИ

А.В. МАРТИНЮК — 2024-05-01

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених було
аргументовано, що наукова спільнота, принаймні значна частина її
представників, переконані у тому, законодавчі засади національної безпеки в
цілому, і територіальної оброни зокрема потребують відповідного
доопрацювання, як на доктринальному, так і на законодавчому рівнях.
Спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного
законодавства, запропоновано власний підхід щодо напрямів удосконалення
адміністративного законодавства, яке регламентує забезпечення
територіальної оборони Національною гвардією України. З’ясовано, що
концептуальні засади забезпечення територіальної оборони НГ України – це
система найбільш важливих, основоположних ідей та принципів,
світоглядних позицій і переконань, що відображають консолідовану позицію
влади і громадянського суспільства щодо того, яку місію здійснює НГ України
у галузі забезпечення територіальної оборони, які виклики і проблемні
питання існують у цій сфері, які напрямки і перспективи їх подолання, а
також удосконалення та розвитку механізму досліджуваного забезпечення.
Встановлено, що важливим напрямком удосконалення
адміністративного законодавства, яке регламентує забезпечення
територіальної оборони Національною гвардією України, є визначення
матеріально-правових і процедурних засад організації та реалізації
механізму взаємодії НГ України з іншими суб’єктами публічної влади щодо
забезпечення територіальної оборони.
Узагальнено, що сучасний стан адміністративного законодавства, яке
регламентує забезпечення територіальної оборони НГ України слід
охарактеризувати як такий, що потребує подальшого доопрацювання і
вдосконалення, з метою забезпечення його актуальності та відповідності
нагальним потребам здійснення територіальної оброни. Підкреслено, що
запропоновані вище кроки не вирішують усіх існуючих проблем і недоліків, що
існують у адміністративно-правовому підґрунті механізму забезпечення НГ
України територіальної оборони, втім їх належна реалізація має значним
чином підвищити якість та результативність зазначеного забезпечення.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЙНИМ ПРОЯВАМ У ПУБЛІЧНІЙ СЛУЖБІ ТА МІСЦЕ СЕРЕД НИХ АДМІНІСТРАТИВНО- ПРАВОВИХ НОРМ

Е.О. МУЗИЧУК — 2024-05-01

У статті зазначено, що адміністративно-правові норми відіграють
важливу роль у протидії корупції у публічній службі в Україні. Ці норми
встановлюють правила поведінки, процедури та відповідальність публічних
службовців у сфері протидії корупційним правопорушенням. Наголошено, що
правовий статус публічних службовців визначається саме в
адміністративній галузі права. Це охоплює такі аспекти, як статус
посадових осіб, регулювання процедур звільнення, пенсійного забезпечення,
соціального захисту та інших питань, пов’язаних із їх професійною
діяльністю.
Наведено та проаналізовано низку нормативно-правових актів, за
допомогою яких здійснюється правовий регулюючий вплив у межах протидії
корупційним проявам у публічній службі. Водночас висвітлено думки, тези,
твердження та наукові погляди вчених у сфері права на проблематику даної
статті. Сформовано та надано авторські судження щодо можливих
напрямків удосконалення адміністративно-правового регулювання
досліджуваної сфери суспільних відносин.

ПЕРСПЕКТИВНІ ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ СУБ’ЄКТАМИ НАГЛЯДУ ТА КОНТРОЛЮ У СУЧАСНІЙ ДЕРЖАВІ

О.М. МУЗИЧУК — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що задля ефективної взаємодії з
європейським соціальним, правовим і культурним простором необхідно
спершу вдосконалити взаємодію між вітчизняними органами публічної
влади, громадськістю і засобами масової інформації в ході здійснення нагляду
та контролю.
Зазначено, що під формами взаємодії між суб’єктами нагляду та
контролю у сучасній державі розуміється сукупність організаційно-
управлінських інструментів реалізації контрольно-наглядової діяльності.
Акцентовано увагу на тому, що першою такою формою є спільна
науково-дослідна діяльність. Водночас взаємодія в науковій сфері суб’єктів
нагляду та контролю має охоплювати як вдосконалення нормативно-
правового забезпечення та організаційно-управлінських рішень, так і
технічних засобів, програмного забезпечення та технологій застосування
штучного інтелекту, що можуть спростити відповідну взаємодію та
підвищити її ефективність.
Встановлено, що наступною перспективною формою окресленої
взаємодії у сучасній державі є здійснення спільного міжвідомчого нагляду та
контролю у сфері обігу криптовалют з боку спеціально уповноважених
органів публічної влади та громадськості. Водночас важливу роль в ході
здійснення нагляду та контролю в сфері обігу криптовалют може
здійснювати громадськість, реалізуючи відповідні просвітницькі ініціативи з
підвищення фінансової грамотності населення.
Визначено, що ще однією перспективною формою взаємодії між суб’єктами нагляду та контролю у сучасній державі є спільне висвітлення
інформації у засобах масової інформації, взаємна комунікація з віртуальною
спільнотою з використанням найбільш популярних серед населення
соціальних мереж.
Наголошено, що надзвичайно важливою в умовах воєнного стану є така
форма взаємодії між вітчизняними суб’єктами нагляду та контролю, як
створення науково-технічних, інформаційних, безпекових та кадрових умов
для безперебійного функціонування об’єктів критичної інфраструктури в
Україні, визначення відповідності діючих інструментів забезпечення безпеки
провідним міжнародним і національним стандартам та перспектив їх
розвитку в динамічно змінюваних умовах війни.

ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІЦІЇ З ГРОМАДСЬКІСТЮ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

В.О. НАЙДА — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що до загально-правових принципів
взаємодії поліції з громадськістю в умовах воєнного стану відносено
принципи верховенства права, законності, рівності, системності, високої
етичної та естетичної культури, ефективності та плановості.
Зазначено, що до системи спеціально-правових принципів взаємодії
поліції з громадськістю в умовах воєнного стану включено принципи
врахування бойової ситуації, бойової обстановки та бойового режиму
функціонування підрозділу поліції в ході взаємодії поліції з громадськістю в
умовах воєнного стану, гнучкості діяльності як органів та підрозділів
поліції, так і громадськості в умовах воєнного стану, постійної комунікації
та обміну інформацією між поліцією та громадськістю, компенсаторності,
підвищеної відповідальності поліції в умовах воєнного стану, широкого
врахування потреб внутрішньо переміщених осіб, підтримки
інтелектуального капіталу, виховної та правопросвітницької роботи в
ході взаємодії поліції з громадськістю в умовах воєнного стану.

ЗМІСТ ТА ПОНЯТТЯ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ФІЗИЧНИХ ОСІБ- ПІДПРИЄМЦІВ ЯК ОБ’ЄКТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

С.М. ПОПОВА — 2024-05-01

Стаття присвячена визначенню змісту та поняття прав і законних
інтересів фізичних осіб-підприємців як об’єкту адміністративного права.
Проаналізовано сучасний стан правових гарантій фізичних осіб-підприємців
при здійсненні ними господарської діяльності в Україні. Проаналізовано зміст
поняття прав та законних інтересів фізичних осіб-підприємців як об’єкта
адміністративного права. Розкрито значення підприємницької діяльності в
умовах повномасштабної війни України з росією.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ЯК СКЛАДОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

О.Ю. СТАРОСТІН — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що розвиток інформаційних
технологій, з одного боку, призводить до появи більш прогресивних,
доступних, ефективних рішень у вітчизняній економіці та соціальній сфері, а
з іншого – викликає появу нових ризиків та проблем для національної безпеки
держави. З урахуванням актуальних викликів і загроз нами були виокремлені
конкретні кроки щодо забезпечення інформаційної, а саме використання
можливостей штучного інтелекту в ході забезпечення інформаційної
безпеки; закладення надійного економічного підґрунтя для розвитку
інформаційних технологій; забезпечення ресурсної та інфраструктурної
основи інформаційної безпеки України; розвиток інформаційної
компетентності та медіаосвіти населення.

МЕДІАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА ПІД ЧАС РОЗГЛЯДУ ЖИТЛОВИХ СПОРІВ

В.І. ТЕРЕМЕЦЬКИЙ — 2024-05-01

У статті з’ясовано особливості медіаційної процедури під час розгляду
житлових спорів. Наголошено, що інститут медіації є одним із засобів
захисту прав в межах неюрисдикційної форми захисту прав, зокрема
цивільних, сімейних, житлових. Вказано, що житлові спори включають спори
щодо: приватизації житла; примусового виселення із житла; вселення до
житла; набуття права на житло; схоронності житлового фонду;
розірвання договору житлового найму; припинення сервітуту на
проживання; надання житлово-комунальних послуг тощо. Визначено, що
медіація може бути застосована: 1) до виникнення спору, тобто як міра
запобігання (медіатор буде виконувати функції щодо формування
волевиявлення сторін, спрямованого на запобігання конфлікту та їх
правомірної поведінки); 2) як процедура розв’язання вже існуючого спору
(медіатор вже вступає у стан динаміки спірного правовідношення, його
функція спрямовується на захист прав та відновлення режиму законності). Альтернативне розв’язання спору проводиться у межах медіаційної
процедури. Врегулювати спір можливо шляхом укладання медіаціної угоди.
Наголошено, що медіація припиняється внаслідок: закінчення строку
проведення медіації та/або дії договору про проведення медіації;
дострокового завершення медіаційної процедури (у разі відмови хоча б однієї
зі сторін медіації або медіатора (медіаторів) від участі в медіації); 3)
фактичної неможливості проведення подальшої процедури медіації (у разі
смерті фізичної особи, яка є стороною медіації, або ліквідації юридичної
особи, яка є стороною медіації; у разі визнання сторони медіації або
медіатора (медіаторів) недієздатною особою або особою, цивільна
дієздатність якої обмежена).

ФУНКЦІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ

О.О. УСИК — 2024-05-01

У статті відмічено, що функції забезпечення міжнародного
співробітництва у сфері фізичної культури та спорту об’єктивно пов’язані
із двома ключовими концепціями з приводу тлумачення цієї категорії:
правовою та управлінською. Так, забезпечення міжнародного
співробітництва – це юридично обґрунтована та регламентована
діяльність правоуповноважених суб’єктів, а, отже, її функції цілком можна
описати як правові. З’ясовано, що функції забезпечення міжнародного
співробітництва у сфері фізичної культури та спорту – це допустимі та
регульовані нормами чинного законодавства напрями діяльності
уповноважених суб’єктів, роботу яких націлено на виконання завдань такого
співробітництва, а також організацію та створення умов його ефективної
реалізації.
Виділено наступні ключові функції забезпечення міжнародного
співробітництва у сфері фізичної культури та спорту: інтеграційна;
еволюційна; трансформаційна; виховна; організаційна; оціночна.
Аргументовано, що саме наведені в статті функції є найбільш актуальними
на сьогоднішній момент, адже відповідають сучасному стану міжнародного
співробітництва та його нормативно-правовій конструкції.

THE IMPACT OF THE PROBLEMS OF DETERMINING JURISDICTION IN THE VIRTUAL SPACE ON THE PROVISION OF HUMAN RIGHTS AND FREEDOMS

E.A. HUMBATOV — 2024-05-01

In many cases, the existing legal regulations are not adequate to solve the
legal problems created by the Internet. Solving the legal problems created by the
Internet with existing positive regulations is a situation specific to the special field of
law. In cases where the existing normative documents are insufficient, it is
considered appropriate to add new provisions that complement each other, and if
this is not possible, to make independent legal regulations. The fact that such
arrangements are based on doctrine rather than spontaneity can ultimately lead to
successful practice. Therefore, the interpretation of the human rights aspect of
issues related to virtual space is one of the most important topics today.
The most important issue related to the protection of human rights violated in
the virtual space is the resolution of the issue of jurisdiction. Issues related to the
Internet have also been reflected in all international declarations adopted in the
field of information society construction, including the provision of information
rights. At the regional level, the Declaration "On Freedom of Communication on the
Internet" adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe in 2003,
the Recommendations of the Committee of Ministers of the Council of Europe on the
Human Rights Guide for Internet Users to Member States, etc. such documents are of
special importance for the regulation of Internet legal relations. However, no
international norm fully covers the issue of jurisdiction in virtual space.
In the presented article, as a result of the research, it was concluded that it is
necessary to create unified substantive and procedural legal norms that are
mandatory for all in order to solve jurisdictional problems in the virtual space.
Acceleration of integration and globalization processes in the world increases the
interest of states in the unification of their legal norms. Because the countries of the
world, which often protect their citizens from violations of their rights on the
Internet, as well as from more dangerous information wars and psychological
attacks, need the existence of a unified legal regulation. For this purpose, the
creation and unification of legal norms that resolve jurisdictional issues in the
virtual space should be implemented at different levels: bilateral, regional and
universal levels

ВПЛИВ ПРЕЗУМПЦІЇ ЗГОДИ АБО НЕЗГОДИ НА РОЗВИТОК ТРАНСПЛАНТОЛОГІЇ. ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД КРАЇН ЄВРОПИ

Є.В. ФІЛАТОВА — 2024-05-01

У статті розглянуто різні системи презумпції (згоди або незгоди) на
посмертне донорство у країнах Європи, а саме: їхній вплив на розвиток
трансплантології всередині країни. Для дослідження цієї статті було
проаналізовано 24 країни, з яких у 14 країнах закріплено правову процедуру
згоди (Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Іспанія, Італія,
Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Хорватія, Угорщина, Франція,
Чехія) та у 10 країнах процедура незгоди (Боснія і Герцеговина, Греція,
Естонія, Ірландія, Латвія, Литва, Німеччина, Словенія, Україна, Швейцарія)
на посмертне донорство. У дослідженні розрахований відсоток людей, які
чекають на пересадку органів від кількості населення за кожною країною.
Результати дослідження становлять важливий внесок для покращення
функціонування правової системи сфери трансплантології. Відповідно до
результатів аналізу було створено 2 порівняльні діаграми, які графічно
відображають числові дані даного дослідження.

РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ ЕНТОНІ УОЛША «СЕКСУАЛЬНІСТЬ І ЗЛОЧИН: НЕОДАРВІНІСТИЧНА ПЕРСПЕКТИВА»1

С.Ф. ДЕНИСОВ — 2024-05-01

Повідомимо коротко про автора монографії. Ентоні Уолш – професор
кримінальної юстиції Бойського державного університету (м. Бойсе, штат
Айдахо, США). У сферу його наукових інтересів входить біосоціальна
кримінологія, статистика та філософія права, якими він займається ось уже
34 роки. Він отримав ступінь доктора філософії в галузі кримінології у
1983 р. Працював моряком, морським торговцем, поліцейським та офіцером
пробації до того, як вступив до академії у віці 44-х років. Є автором 50
монографій та 150 статей та глав монографій, що включають різні питання
кримінології та біосоціальних аспектів злочинності. Відзначений
нагородами Асоціації біосоціальної кримінології та Біопсихологічним
відділенням Американського товариства кримінології за його дослідження
у галузі біосоціальної кримінології.

ПРЕДМЕТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ У СКЛАДІ НЕЗАКОННОГО ПОЛЮВАННЯ

В.В. АБЛАМСЬКА — 2024-05-01

Постійне зменшення тваринної складової екологічної системи,
особливо зараз, під впливом повномасштабного вторгнення рф створює
суттєві загрози для екологічної безпеки як елементу національної безпеки
України. Стаття присвячена з’ясуванню особливостей окремих предметів
незаконного полювання та наданні пропозицій спрямованих на
удосконалення теоретичних положень та практики їх застосування під час
кваліфікації кримінальних правопорушень проти довкілля. Проаналізовано
основні дискусійні питання, що існують в теорії кримінального права та прогалини в юридичній практиці щодо концептуальних відмінностей,
взаємозв’язку і співвідношення предмета і об’єкта незаконного полювання.
Акцентовано увагу на існуванні гострої потреби в деталізації предмета
кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено ст. 248
Кримінального кодексу України «Незаконне полювання». Підсумовано
необхідність розробки дієвих механізмів забезпечення кримінально-правової
охорони раціонального використання та відтворення тваринного світу з
урахуванням тієї шкоди, що була завдана в результаті збройної агресії з боку
рф.

ПРЕДСТАВНИК ЦИВІЛЬНОГО ПОЗИВАЧА ТА ВІДПОВІДАЧА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ: ПИТАННЯ БАЛАНСУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ

С.Є. АБЛАМСЬКИЙ — 2024-05-01

Наукове дослідження присвячено висвітленню теоретико-правових
питань участі представника цивільного позивача та цивільного відповідача
в кримінальному провадженні. Акцентовано увагу, що особливістю правового
регулювання подання цивільного позову в кримінальному провадженні є
часткова регламентація зазначеної процедури нормами цивільного
процесуального законодавства та схожість предмета правовідносин. Така
ситуація спонукає до проведення порівняльного аналізу норм цивільного
процесуального та кримінального процесуального законодавства в частині
участі представника цивільного позивача та цивільного відповідача.
З’ясовано, що в кримінальному процесуальному законодавстві, якщо
порівняти з цивільним процесуальним, значно звужений перелік осіб, які
можуть бути представниками цивільного позивача та цивільного
відповідача. Запропоновано розширити перелік осіб, які можуть бути
представниками цивільного позивача та цивільного відповідача.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ ПОТЕРПІЛОГО ДІЗНАВАЧЕМ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ЩОДО ШАХРАЙСТВА

Д.В. БІЛЕНЬКИЙ — 2024-05-01

У статті визначено характерні особливості допиту потерпілого у
кримінальних провадженнях щодо шахрайства в контексті забезпечення
першочергової спрямованості на якнайшвидше проведення тимчасового
доступу до речей і документів, надання дізнавачем ґрунтовних та вичерпних
роз’яснень потерпілим, як у подальшому вберегтися від подібних
шахрайських дій, а також інші актуальні особливості в контексті
подальшого надання доручень оперативним підрозділам, оформлення
запитів адміністраторам платформ, що розміщують оголошення
потенційних шахраїв тощо.

ПОНЯТТЯ, ПРИРОДА, ВИДИ ТА ФОРМИ КРИМІНАЛЬНОГО СЕПАРАТИЗМУ

Є.О. ГЛАДКОВА — 2024-05-01

У статті здійснено аналіз поняття кримінального сепаратизму як
соціально-політичного явища, його природи, виду та форм його реалізації.
З’ясовано, що головною вадою функціонуючої в Україні системи протидії
сепаратизму є розрізненість її суб’єктів. Діяльність держави та суспільства
вимагає консолідації спільних, скоординованих зусиль, формування
загальнонаціональної системи протидії цьому явищу. Наголошено, що
вдосконалення законодавства є основою державної політики з протидії
екстремізму. Обґрунтовується необхідність прийняття Закону України «Про
основи протидії сепаратизму в Україні». Він визначатиме правові та
організаційні засади протидії сепаратизму на основі реалізації системи
заходів із звільнення державного, суспільно-політичного, економічного та
гуманітарного життя України від проявів сепаратизму, подолання наслідків
сепаратистської діяльності на всій території України та запобігання загроз
сепаратизму в майбутньому.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ

О.В. ДЖАФАРОВА — 2024-05-01

У статті на підставі чинного законодавства та аналітичних звітів
визначено комплекс проблем, які на сучасному етапі існують щодо реалізації
права на працю, до таких віднесено: значний рівень безробіття,
низькооплачувана робота, висока частка неофіційної або нестабільної
роботи, не поодинокі факти дискримінації та обмеження у доступі до
робочих місць і кар’єрних можливостей, довготривала військова агресія.
Визначено, що для реалізації державної політики у сфері зайнятості
населення та трудової міграції, соціального захисту від безробіття
необхідно, в першу чергу, розуміти роль і місце органів, які цю політику
мають реалізувати, а також їх адміністративно-правовий статус.
Констатовано, що Централізованою системою державних установ, яка
реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової
міграції, соціального захисту від безробіття є Державна служба зайнятості,
яка наразі координується Міністерством економіки України.
Зроблено висновок, що адміністративно-правовий статус Служби
постійно перебуває у динамічному процесі, який її видозмінює як зовнішньо, так і внутрішньо. Змінними є загально функціональні основи діяльності
Служби, які уточненні конкретними напрямами оптимізуючого контексту.
Однак важливо, що допоки докорінно не буде змінено систему радянського
типу формування її функціональності (йдеться про завершення процесу її
становлення як служби, що не тільки має відповідні повноваження, а й в
соціальному аспекті відповідає цьому завданню), марно говорити про
ефективність нормативно створених умов для сталого економічного
зростання України та реалізації основного напряму державної політики
щодо створення гідних умов праці та подолання безробіття. Тобто
першочергово слід забезпечити її соціально-функціональну відповідність
сучасним вимогам та стандартам у сфері працевлаштування та
соціального захисту працівників (оновлення кадрового ресурсу, зокрема і у
спосіб підвищення кваліфікації чи забезпечення відповідності кваліфікацій
працівників займаним посадам, розробка та впровадження нових програм та
інструментів підтримки зайнятості тощо), її гнучкість у вирішенні завдань
та реагуванні на соціально-економічні зміни.

ПРИНЦИПИ ЮРИДИЧНОГО СУПРОВОДЖЕННЯ СТАТУТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Т.М. МЕЛЬНИК — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що принцип – це основна ідея, яка
лежить в основі певної системи, теорії, методу або дії. Це невід'ємна
складова будь-якого концептуального фреймворку, яка визначає основні
правила, стандарти або принципи, що спрямовують поведінку, рішення чи
функціонування системи. Принцип може виступати базовою концепцією, яка
визначає основні способи дії в певному контексті. Він може бути
застосований в різних сферах, включаючи науку, технології, філософію,
мораль, управління та інші сфери життя. Зазначено, що принцип
юридичного супроводження статутної діяльності закладів вищої освіти – це
принцип, що передбачає створення правових умов, механізмів та
інструментів для забезпечення законності та безпеки в сфері освіти.
Стверджується, що у царині принципів юридичного супроводження
статутної діяльності закладів вищої освіти доцільно виокремити принцип
законності, що передбачає дотримання вимог усіх законів та підзаконних
нормативно-правових актів, які регулюють діяльність закладу вищої
освіти; принцип прозорості, що відображається у доступності та
відкритості інформації про правові аспекти діяльності закладу вищої освіти
для всіх зацікавлених сторін; принцип індивідуального підходу; принцип
професіоналізму та компетентності юридичного супроводження
статутної діяльності закладів вищої освіти; принцип конфіденційності в
ході вирішення окремих питань; принцип системності та цілісності, який
означає, що юридичні дії та рішення повинні бути вписані в загальний
стратегічний план та враховувати взаємозв'язок різних аспектів діяльності
закладу вищої освіти; принцип превентивної активності, який полягає в
тому, щоб не лише реагувати на актуальні правові проблеми, а й уникати їх виникнення шляхом прогнозування потенційних ризиків та прийняття
відповідних запобіжних заходів; принцип ефективності та економічної
доцільності; принцип гнучкості та адаптивності; принцип етичності та
відповідальності.

«ЛІСОВА ЗЛОЧИННІСТЬ» ЯК КРИМІНОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ ВІДТВОРЕННЯ

Ю.В. ОРЛОВ — 2024-05-01

Стаття присвячена кримінологічному аналізу феномену злочинності у
сфері лісового господарства («лісової злочинності»). Встановлено, що є
метаскладним політико-економічним, інституціональним феноменом
кримінальної експлуатації лісів. З кримінально-правової перспективи він
виражається у системі кримінальних правопорушень, ознаки складів яких
передбачені різнорідними статтями КК України: від складів кримінальних
правопорушень проти довкілля й до злочинів у сфері господарської
діяльності, службової діяльності тощо. З функціональної точки зору «лісова
злочинність» передбачає експлуатацію всіх компонентів лісу: рослинного,
тваринного світу (в тому числі й зокрема через незаконне полювання), а
також земель лісового фонду. Основними тенденціями відтворення «лісової
злочинності» є: 1) інтеграція політико-інституціональної та економіко-
інституціональної діяльнісної складової; 2) інституціоналізація вторинних,
кондиційних та паразитарних кримінальних практик; 3) перерозподіл впливу між політико-економічними акторами лісокористування під впливом
фактору війни; 4) латентизація «лісової злочинності» у зв’язку з окупацією
окремих територій України, зокрема частин Донецької, Луганської,
Запорізької, Херсонської областей, Автономної Республіки Крим; 5)
інтенсифікація заподіяння шкоди лісовому господарству України внаслідок
бойових дій, зумовлених ними лісових пожеж.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВИХ ЗАСАД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

А.Ю. ОСТАП’ЮК — 2024-05-01

Наголошено, що систему нормативно-правових актів, які складають
правові засади цивільного захисту на регіональному рівні, найбільш доцільно
розглядати в залежності від їх юридичної сили. Аргументовано, що
міжнародні правові засад забезпечення цивільного захисту на регіональному
рівні спрямовані на регулювання міжнародних відносин України з іншими
державами з питань проведення спільних заходів протидії надзвичайним
ситуаціям, обміну досвідом та технологіями в цьому напрямку,
вдосконалення національного законодавства, створення інформаційних
систем та баз даних, тощо. Подібні практичні кроки відбуваються в рамках
комплексного міждержавного партнерства, результати якого мають
значення як для всієї країни, так і окремих регіонів. Разом із тим,
справедливим буде вказати те, що незважаючи на таку розгалуженість
нормативних джерел, на сьогоднішній день доводиться констатувати
недостатньо ефективну врегульованість цивільного захисту саме на
регіональному рівні. А тому у даному напрямку має бути активовано
нормотворчу діяльність, як на загально державному, так і регіональному
рівнях.

ГЕНЕЗА ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ЗУПИНЕННЯ І ВІДНОВЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Л.В. ЦЕРКУНИК — 2024-05-01

Публікація присвячена аналізу підстав зупинення та відновлення
кримінального провадження. Встановлено, що правовий режим воєнного
стану суттєво вплинув на перелік підстав зупинення кримінального
провадження. У статті приділено увагу окремим етапам розвитку поняття
та умов зупинення кримінального провадження. Акцентовано увагу, що на
практиці часто виникають обставини, за яких звернення до суду чи
закриття кримінального провадження у визначені строки є неможливими з
об’єктивних причин.
Зроблено висновок, що поняття та підстави зупинення й відновлення
кримінального провадження зазнають постійних змін в залежності від
потреб суспільства на тому чи іншому етапі його становлення.

ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА СПОРТУ

О.Ю. САЛМАНОВА — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що принципи міжнародного
співробітництва у сфері фізичної культури та спорту виражають найбільш
загальні та рамкові по відношенню до всіх інших основи, фундаментальні
положення, які у своїй сукупності та взаємообумовленості здатні виражати
уніфіковане бачення міжнародного співтовариства щодо сутності фізичної
культури та спорту, їх основного покликання, спрямованості, завдань, форм,

методів, напрямків реалізації і перспектив удосконалення.
Зазначено, що принципи міжнародного співробітництва у сфері
фізичної культури та спорту виражають саме покликання спорту як основи
всебічного розвитку особистості, а також органічно пов’язані на
глобальному рівні з Цілями сталого розвитку ООН та принципами
олімпійського руху, перебуваючи у тісній взаємозалежності з екологічними,
гендерними стандартами та інклюзивними практиками.
Виокремлено та надано ґрунтовну характеристику таким принципам
міжнародного співробітництва у сфері фізичної культури та спорту, як
принцип соціальної обумовленості міжнародного співробітництва у сфері
фізичної культури та спорту та визначального впливу на життя людей в
усьому світі; принцип міжнародної безпеки та протидії незаконній
діяльності в ході міжнародного співробітництва в сфері фізичної культури
та спорту; принцип широкої автономії спортивних організацій в ході
міжнародного співробітництва в сфері фізичної культури та спорту;
принцип демократичної підзвітності; принцип широкого використання
інформаційних технологій та принцип науковості.

ЦИФРОВІЗАЦІЯ СУДОЧИНСТВА: ІНФОРМАЦІЙНА МОДЕЛЬ ДЛЯ ОЦІНЮВАННЯ СТУПЕНЯ СУСПІЛЬНОЇ НЕБЕЗПЕЧНОСТІ УВ’ЯЗНЕНИХ

О.Я. КОВАЛЬЧУК — 2024-05-01

У статті застосовано мультидисциплінарний підхід, що поєднує
методи інформаційних технологій (ІТ) та юридичної науки для обробки та
аналізу правової інформації. Метою є отримання нових знань для ухвалення
рішень у кримінальному судочинстві, зокрема щодо визначення ступені
загрози для суспільства, яку становлять ув’язнені. Використано метод
аналізу відповідності для виявлення взаємозв’язків між рівнем небезпеки для
суспільства, соціально-демографічними характеристиками та інформацією
про судимості засуджених. Встановлено, що більший ризик для суспільства
становлять особи, які були вперше засуджені у молодому віці, мають
низький рівень освіти, безробітні або частково зайняті, раніше були
засуджені до умовної міри покарання та/або умовно-достроково звільнені.
Отримані результати можуть бути використані для ухвалення
обґрунтованих рішень судами, органами пробації та правоохоронними
органами при призначенні міри та терміну покарання, визначенні
доцільності умовно-дострокового звільнення та встановленні додаткових
обмежень чи зобов’язань для засуджених після їх звільнення, ефективної
організації нагляду та соціального супроводу звільнених осіб, розробки
стратегій профілактики, запобігання та розкриття повторних злочинів.
Запропонований підхід може сприяти забезпеченню балансу між захистом
суспільства, справедливим правосуддям та реінтеграцією правопорушників.

ІНСТРУМЕНТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ПРАВОСУДДЯ: ДОСВІД РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА ТА ІТАЛІЇ

А.П, КОЛЕСНІКОВ — 2024-05-01

Стаття присвячена дослідженню досвіду Республіки Польща та
Італії у впровадженні електронного правосуддя. Обґрунтовано
актуальність впровадження інноваційних механізмів у судочинство в умовах
цифровізації суспільства та визначено, що електронне правосуддя може
підвищити ефективність, прозорість, доступність та оперативність
судової системи. Проаналізовано польські інструменти е-судочинства:
дистанційний розгляд справ, цифровий запис процесів, електронну доставку документів адвокатам через е-Сервіс, функціонування електронних судів з
автоматизованим провадженням. В Італії розглянуто систему PCT для
електронного цивільного судочинства із застосуванням сертифікованої
пошти, електронного підпису, хмарних технологій. Наведені статистичні
дані свідчать про успішну інтеграцію е-інструментів у судові системи обох
країн та економію від їх використання. Визначено переваги е-правосуддя:
підвищення ефективності, доступності, прозорості судочинства, економія
ресурсів. Окреслено напрямки запозичення позитивного досвіду Польщі та
Італії для вдосконалення української моделі електронного правосуддя з
урахуванням її специфіки. Наголошено на важливості наукового
обґрунтування впровадження електронних технологій у судову систему як
частини модернізації, спрямованої на підвищення її ефективності та
відповідності європейським стандартам.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ, ОБЛІКУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНИХ СЛУЖБОВЦІВ (НА ПРИКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ, ДСНС, ДБР)

В.О. ІВАНЦОВ — 2024-05-01

У статті проаналізовано окремі положення Проекту Закону про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань
проходження військової служби, мобілізації та військового обліку № 10449 від
30.01.2024, в результаті чого було виявлено ряд суттєвих недоліків вказаного документу, а також сформульовано низку пропозицій щодо удосконалення
його змісту. У пояснювальній записці не обґрунтовано доцільність внесення
змін до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про
Національну поліцію» тощо, що призвело до юридичних помилок, нелогічних
пропозицій і виникнення імовірності порушення конституційних прав і свобод
громадян.
Доцільно виключити з Прикінцевих та перехідних положень вказаного
законопроекту норму про те, що: «громадяни чоловічої статі, які проходять
службу у Національній поліції України, Службі судової охорони, Державному
бюро розслідувань, Бюро економічної безпеки України, органах і підрозділах
цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України
зобов’язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Закону стати на
військовий облік військовозобов’язаних у територіальних центрах
комплектування та соціальної підтримки за своїм місцем проживання;»,
залишивши щодо цієї норми актуальну редакцію відповідного абзацу ч. 1 ст. 23
Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Норма щодо
обмеження права на державну службу для осіб чоловічої статі віком до 60
років, які не пройшли базову загальновійськову підготовку або військову
службу: 1) порушує ст. 38 Конституції України; 2) суперечить п. 7 ч. 1 ст. 4
Закону України «Про державну службу»; 3) містить ознаки дискримінації за
ознаками статі та віку.

ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ УПРАВЛІНЬ ДЕРЖАВНОГО БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ

Р.І. БОГДАНОВ — 2024-05-01

У статті розкривається загальнотеоретичний зміст поняття
взаємодія з точки зору соціології, філософії, психології, теорії управління.
Запропоновано авторське визначення поняття взаємодії територіальних
управлінь державного бюро розслідувань. Акцентовано увагу на позитивних
аспектах, які забезпечує ефективно та якісно налагоджена взаємодія між
територіальними управліннями ДБР. Аргументовано, що взаємодія у розрізі
представленої проблематики представляє собою спільну, взаємоузгоджену
діяльність різних територіальних управлінь державного бюро розслідувань,
яка спрямована на досягнення загальної мети існування Державного бюро
розслідувань. Взаємодія включає обмін інформацією, спільне проведення
оперативно-розшукових заходів, узгодження дій у розслідуванні злочинів, а
також координацію ресурсів та спеціалістів для досягнення спільних цілей.
Отже, вказана взаємодія є ключовим елементом у забезпеченні ефективного
функціонування Державного бюро розслідувань. Вона сприяє оптимізації
розслідувань, координації ресурсів, обміну інформацією, підвищенню
професійного рівня співробітників та зміцненню єдності дій. Все це дозволяє
ДБР ефективно виконувати свої завдання та зміцнювати правопорядок в
Україні.
Обґрунтовано, що взаємодія територіальних управлінь Державного
бюро розслідувань має важливе значення для: по-перше, оптимізації процесів
розслідування складних та багатоепізодних справ, які часто охоплюють
декілька регіонів. Спільні зусилля допомагають швидше зібрати докази,
здійснити затримання підозрюваних та провести необхідні слідчі дії; по-
друге, забезпечення ефективного обміну інформацією між регіональними
підрозділами, що сприяє оперативному реагуванню на нові виклики та
загрози; по-третє, більш ефективного розподілу та використання людських,
фінансових та технічних ресурсів; по-четверте, спільні тренінги, навчання
та обмін досвідом між працівниками різних територіальних управлінь
сприяють підвищенню професійної підготовки слідчих та оперативних
співробітників.

ПРАВОВИЙ СТАТУС РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ ЗАКЛАДІВ В УКРАЇНІ

О.А. ІВАХНЕНКО — 2024-05-01

Статтю присвячено особливостям правового статусу
реабілітаційних закладів в Україні. Досліджено законодавчі та підзаконні
акти, які встановлюють вимоги до реабілітаційних закладів, особливості їх
діяльності та управління ними. Вивчено праці науковців у сфері
юриспруденції, державного управління та медицини, які досліджували
правовий статус закладів охорони здоров’я, сутність реабілітаційних послуг
та діяльність реабілітаційних закладів.
Вказано, що правовий статус реабілітаційного закладу – це
встановлений нормами права особливий порядок створення, ліцензування,
акредитації, здійснення господарської діяльності, користування майном,
кадрового і матеріально-технічного забезпечення таких закладів. Зроблено
висновок, що реабілітаційні заклади комунальної або державної форми
власності створюються у формі установ. Реабілітаційні заклади приватної
форми власності можуть бути створені в організаційно-правовій формі
господарських товариств або приватних підприємств. Протезно-
ортопедичні підприємства можуть бути створені на підставі державної,
комунальної або приватної форми власності. Реабілітаційні заклади є одним
із різновидів закладів охорони здоров’я, які здійснюють надання
реабілітаційних послуг на підставі ліцензії про провадження господарської
діяльності з медичної практики. Ліцензійні умови встановлюють
матеріально-технічні, кадрові та організаційні вимоги для отримання
ліцензії на здійснення господарської діяльності з медичної практики щодо
реабілітаційних послуг. Можуть бути створені реабілітаційні заклади у
формах реабілітаційних лікарень, медико-реабілітаційних центрів та
амбулаторних реабілітаційних закладів.
Запропоновано внесення змін до чинного законодавства. Висловлено
пропозиції щодо перспектив подальших наукових досліджень з цієї тематики.

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР В УМОВАХ СПРОЩЕНОГО РЕЖИМУ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

К.В. КОСІНЦЕВ — 2024-05-01

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм
чинного законодавства, сформовано авторський щодо характеристики
трудового говору в умовах спрощеного режиму регулювання трудових
відносин. Сформульовано власний підхід щодо розуміння сутності та змісту
цієї категорії. Наголошено, що трудовий договір суттєво відрізняється від
категорії договору у загально-теоретичному змісті, що пов’язано із його
наступними ознаками: по-перше, трудовий договір передбачає угоду з
приводу виконання професійної, оплатної, трудової діяльності, здійснюваної
систематично на підприємстві, установі чи організації; по-друге, незмінними
в усіх випадках є сторони трудового договору – працівник та роботодавець,
які за рахунок укладення угоди вступають у трудові правовідносини та
визначають договором склад взаємних прав та обов’язків; по-третє,
трудовий договір є писаним документом, тобто, це юридичний акт, який має
зовнішнє вираження та структуру; він укладається відповідно до вимог
юридичної техніки; по-четверте, трудовий договір логічно вважати
«обмежено вільним», адже значна частина його змісту, форма, обов’язкові
умови, особливості використання в рамках окремих трудових правовідносин,
строки, гарантії укладення – прямо визначаються КЗпП, можуть бути
доповнені, але не порушені; по-п’яте, прямий та чіткий регламент має
порядок укладення, припинення та розірвання трудового договору, що
відбувається за наявності визначених КЗпП підстав.
Доведено, трудовий договір в умовах спрощеного режиму регулювання
трудових відносин - це особливий письмовий юридичний акт – угода між
працівником і роботодавцем за якою працівник зобов’язується виконувати
роботу, визначену цією угодою, а роботодавець – виплачувати працівникові
заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання
роботи.

КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ МОРАЛЬНОСТІ

М.В. ЛЕПЕЙ — 2024-05-01

Стаття присвячена розгляду деяких аспектів розслідування
кримінальних правопорушень проти моральності. Аналізуються особливості
проведення слідчого експерименту в кримінальних провадженнях визначеної
категорії. Зазначено, що під час розслідування кримінальних правопорушень
проти моральності слідчий експеримент не втрачає своєї ваги, адже в
переважній більшості ситуацій виникає потреба в перевірці показань
підозрюваного, потерпілого або свідка. Встановлено такі заходи
підготовчого етапу до проведення слідчого експерименту при розслідуванні
кримінальних правопорушень проти моральності як-от: попередній допит
особи, показання якої перевірятимуться; повне та докладне опрацьовування
матеріалів кримінального провадження; підготовка техніко-
криміналістичних засобів; обрання транспортних засобів; відбирання
учасників процесуальної дії; забезпечення безпеки під час проведення
процесуальної дії; проведення оперативно-розшукових заходів із метою
отримання додаткової інформації про обстановку й обставини події;
обрання додаткових засобів, необхідних під час проведення слідчого
експерименту; складання плану слідчого експерименту; попередній огляд
території (приміщення), де очікується проведення процесуальної дії.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІСЦЕВИМИ ДЕРЖАВНИМИ АДМІНІСТРАЦІЯМИ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОБОРОНИ В УКРАЇНІ

Т.І. ОЛЕКСЮК — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що правове регулювання має
загальновиховний вплив на суспільство, воно є невіддільним від морально-
етичних основ суспільства, зокрема ми хотіли б особливо наголосити на
тісному взаємозв’язку з феноменом честі. Правове регулювання здавна має
тісні взаємозв’язки з релігією, відношенням людини до благочестивих істот
Наголошено, що адміністративно-правове регулювання виступає
організаційно-управлінським базисом успішного здійснення будь-якого
процесу публічно-правової природи норми, забезпечує ефективність та
результативність конкретної адміністративної форми, методу та
процедури.
Визначено, що фундаментальні засади, непорушні основи забезпечення
територіальної оборони України визначені на рівні Конституції України; на
міжнародному рівні правових засад звернуто увагу на положення
Європейської конвенції з прав людини та Конвенції про захист цивільного
населення під час війни; проаналізовано положення вітчизняного
законодавства, зокрема Закону України «Про основи національного
спротиву», Закону України «Про національну безпеку України», Закону України
«Про оборону України», Закону України «Про військовий обов'язок і військову
службу», Закону України «Про соціальний і правовий захист
військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну
підготовку та мобілізацію», Закону України «Про правовий режим воєнного
стану»; на рівні підзаконних нормативно-правових актів проаналізовано
укази Президента України, якими затверджено Стратегічний оборонний
бюлетень України та Стратегію національної безпеки України, постанови
Кабінету Міністрів України; на низовому рівні проаналізовано накази
начальника Хмельницької обласної військової адміністрації у царині
забезпечення територіальної оборони.

СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА МІСЦЕ В НІЙ ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

І.В. БЕСПАЛИЙ — 2024-05-01

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених,
запропоновано авторське визначення поняття суб’єктів превентивної
діяльності. Здійснено аналіз норм чинного законодавства, на основі чого
виділено три великі групи суб’єктів превентивної діяльності. З’ясовано, що
суб’єкти превентивної діяльності – це сукупність визначених нормами
чинного законодавства органів державної влади та їх посадових осіб, а
також структурних підрозділів поліції, які наділені необхідною
компетенцією та повноваженнями для реалізації спеціальних заході та
вчинення особливого роду дій, спрямованих на профілактику, запобігання та
попередження порушень режиму законності в державі, а також прав, свобод
та інтересів людини і громадянина.
Аргументовано, що суб’єктний склад превентивної діяльності включає
в себе три групи: 1) Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України,
Міністерство внутрішніх справ України – суб’єкти забезпечення та
створення умов здійснення превентивної діяльності НПУ; 2) місцеві державні
адміністрації та органи місцевого самоврядування – суб’єкти підтримки та
сприяння здійсненню превентивної діяльності Національною поліцією
України; 3) спеціально уповноважені органи та підрозділи Національної
поліції України – ключові суб’єкти превенції, які відповідають за фактичну
реалізацію спеціальних заходів, засобів, операцій і дій, спрямованих на
профілактику, запобігання та попередження порушень режиму законності,
прав і свобод людини і громадянина.
Наголошено, що особливістю кожного суб’єкта всіх трьох груп є те, що
вступати у адміністративно-правові відносини з питань забезпечення,
організації та здійснення превентивної діяльності, вони мають можливість
виключно відповідно до своєї компетенції та повноважень, які носять
неоднорідний характер і суворо регламентуються законодавством України.

ДО ПИТАННЯ ПРИНЦИПІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Н.В. ІЛЬЧИШИН — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що здійснення публічного управління у
регіонах є складним та багатоаспектним процесом, адже недосконалість
структурного реформування економіки України проявляється саме на
регіональному рівні. З огляду на це особливої важливості в ході розвитку
регіонів набуває належним чином організована система цивільного захисту,
яка втілює в собі сучасні тенденції розвитку суспільства та держави, а
також здатна забезпечити захист населення у світлі актуальних
безпекових викликів. Акцентовано увагу на необхідності при осмисленні
феномену принципів права враховувати сучасні глобалізаційні
трансформації, а також онтологічну, гносеологічну та аксіологічну природу
самих принципів, їх зв’язки з людським буттям, а також їх орієнтованість
на захист інтересів громадськості.
Зазначено, що сфера цивільного захисту в регіональному контексті
зазнає суттєвих перебудов, впливу все нових чинників, глибоке розуміння яких
відкриває принципово нові принципи забезпечення цивільного захисту на
регіональному рівні, серед яких виокремлено та проаналізовано принцип
обережності; принцип соціальної відповідальності громадян, органів
публічної влади, підприємств, установ та організацій; принцип
кластерності; принцип міжнародного співробітництва та принцип
використання сучасних інформаційних технологій та невпинного
технологічного розвитку в ході забезпечення цивільного захисту на
регіональному рівні.

МІСЦЕ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВОВИХ ЗАСАД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

О.О. ЛЕОНОВ — 2024-05-01

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм
чинного законодавства, виділено нормативно-правові акти різної юридичної
сили, які складають систему правових засад забезпечення реалізації прав
громадян у сфері підприємницької діяльності в Україні. Узагальнено, що
правові засади забезпечення реалізації прав громадян у сфері підприємницької
діяльності доцільно охарактеризувати як сукупність нормативно-правових
актів різної юридичної сили, які встановлюють: 1) умови, порядок
регулювання, коло допустимих для реалізації цих прав суб’єктів, види
відповідної, діяльності, тощо); 2) порядок реалізації розглядуваних прав
(державна реєстрація, отримання необхідних дозволів залежно від
конкретного різновиду підприємництва тощо); 3) особливості здійснення
нагляду та контролю з боку уповноважених суб’єктів за додержанням
встановлених умов та вимог, а також недопущення порушення прав інших
підприємців та споживачів, тощо; 4) підстави, порядок та наслідки
припинення діяльності суб’єктів підприємництва.
Аргументовано, що ключове місце в системі правових засад
забезпечення реалізації прав громадян у сфері підприємницької діяльності
відводиться нормам адміністративної галузі права. Означене обумовлено
тим, що вони пов’язані із сферою публічного адміністрування, а їх метою є
втілення цих прав та захист, вони мають обов’язковий характер,
реалізуються переважно через імперативні методи впливу. Окрім того, саме
адміністративно-правові норми забезпечують: свободу підприємницької
діяльності, вільне обрання виду діяльності; захист від недобросовісної
конкуренції; відсутність перешкод на основі зобов’язання органів державної
влади, органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень сприяти
розвитку підприємництва в разі відсутності фактів, які відповідно до
законодавства унеможливлюють реалізацію конкретною особою обраного
нею виду діяльності.

СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ НЕЛЕГАЛЬНОЇ МІГРАЦІЇ В УКРАЇНІ ЯК ОБ’ЄКТУ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ

А.С. СОКОЛОВСЬКИЙ — 2024-05-01

У статті визначено сутність нелегальної міграції, що полягає у
незаконному перетинанні кордону чи перебуванні на території держави без
відповідного легального статусу, порушуючи відповідне законодавство. Це
складне явище, що має численні соціальні, економічні та політичні аспекти.
Досліджено особливості нелегальної міграції в Україні, включаючи
характерні маршрути, типові прояви та мотиваційні чинники. Зазначено,
що Україна як транзитна країна на шляху мігрантів до країн Європейського
Союзу стикається зі значними викликами, пов'язаними з контролем за
нелегальними міграційними потоками.
Виявлено ключові фактори, які сприяють нелегальній міграції в Україні,
такі як економічні труднощі, соціальні конфлікти, політична
нестабільність та недостатня ефективність міграційної політики. На
основі проведеного аналізу розглянуто можливі стратегії та інструменти
адміністративно-правового впливу на нелегальну міграцію в Україні. Серед
них - законодавчі заходи, посилення контролю за державним кордоном,
впровадження адміністративних санкцій тощо.
На основі аналізу нелегальної міграції в Україні зазначено, що існують
важливі аспекти, які потребують уваги при розробці стратегій протидії
цьому явищу. Наприклад, необхідно враховувати вплив міграційних процесів
на ринок праці, національну безпеку та соціальну стабільність. Крім того,
важливо підкреслити значення міжнародного співробітництва у протидії
нелегальній міграції, оскільки це явище має транскордонний характер і
потребує спільних зусиль країн для ефективного контролю. Також слід
звернути увагу на важливість підтримки легальних міграційних потоків
шляхом створення привабливих умов для законної міграції, що може сприяти
зменшенню нелегальних міграційних шляхів. Нарешті, важливо враховувати
права та гідність нелегальних мігрантів у процесі розробки та
впровадження політики контролю за міграційними потоками.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ФОРМИ КОНТРОЛЮ ТА НАГЛЯДУ ЗА ПРИВАТНОЮ НОТАРІАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УКРАЇНІ

М.М. СТРІЛЬЧУК — 2024-05-01

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених,
запропоновано авторське визначення поняття адміністративно-правових
форм нагляду і контролю за приватною нотаріальною діяльністю. Виділено
та охарактеризовано наступні форми здійснення відповідної діяльності:
адміністративну правотворчість; видання індивідуальних
адміністративних актів; вчинення інших юридично-значимих дій. З’ясовано,
що адміністративно-правові форми нагляду і контролю за приватною
нотаріальною діяльністю найбільш доцільно тлумачити як регламентовані
нормами чинного законодавства України моделі правомірної та
цілеспрямованої діяльності спеціально уповноважених суб’єктів, що
реалізуються ними з метою виявлення порушень законності в роботі
приватних нотаріусів, а також оперативного корегування та спрямування
їх роботи відповідно до вимог нормативно-правових актів.
Аргументовано, що до адміністративно-правових форм нагляду і
контролю за приватною нотаріальною діяльністю доцільно віднести
наступні: адміністративну правотворчість; видання індивідуальних
адміністративних актів; вчинення інших юридично-значимих дій. Зазначено,
що на сьогодні вказані вище адміністративно-правові форми контролю та
нагляду за приватною нотаріальною діяльністю в Україні не віднайшли
свого законодавчого закріплення. А відтак, дана прогалина потребує
усунення, що значно покращить як теоретичні дослідження у даному
напрямку, так і правозастосовну практику.

СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПИТАНЬ ВИКОРИСТАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ НЕГЛАСНИХ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

С.В. СМАГЛЮК — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що сутність поняття «результати
НСРД» розкривається через їх інформаційне значення для кримінального
провадження і створення через цю їхню властивість здатності забезпечити
виконання його завдань; – поняття «результати НСРД» доцільно сприймати
у широкому (докази та інша інформація), так і вузькому (власне докази
значенні, що впливає на визначення напрямів їх використання.
Ззаначено, що можна вести мову про процесуальні (доказування
обставин, передбачених ст. 91 КПК України, а також доведення обставин
організаційнопроцесуального характеру) та криміналістичний
організаційно-тактичне забезпечення розслідування) напрями
використання результатів НСРД. Відзначено, що кожен із напрямів
використання результатів НСРД є досить самостійним засобом підвищення
ефективності досудового розслідування та у цілому виконання завдань
кримінального провадження.
Акцентовано увагу на тому, що важливим аспектом реалізації
кожного з напрямів використання результатів НСРД є процесуальний
порядок їх реалізації, що є передумовою дотримання законності реалізації
матеріалів у кримінальному провадженні, а також гарантією охорони
прав, свобод та законних інтересів його учасників. Перспективними
напрямами подальших наукових досліджень проблематики використання
результатів НСРД у кримінальному провадженні слід вважати опрацювання
питання процесуального порядку реалізації цих результатів. Його
розв’язання сприятиме результативності проведення вказаних заходів та в
цілому підвищенню ефективності досудового розслідування стосовно
виконання завдань кримінального провадження.

СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ У СТРУКТУРІ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)

О.С. ПЕРЕДЕРІЙ — 2024-05-01

У статті із застосуванням загальнотеоретичного аналізу
висвітлюється зміст і значення соціальних стандартів як складової
правової політики держави. На основі аналізу положень Конституції України
та чинного законодавства про державні соціальні стандарти визначено
систему чинників, які вказують на те, що встановлення державних
соціальних стандартів є складовою правової політики держави. Це, зокрема,
визначення чинною редакцією Основного Закону України того, що Україна є
соціальною державою і регламентація широкого переліку соціальних прав
особи, визначення на законодавчому рівні мети державних соціальних
стандартів, закріплення широкої класифікації соціальних стандартів за
сферою застосування (соціальні стандарти у сфері доходів населення, у
сфері надання соціальних послуг, у сфері житлово-комунального
обслуговування, у сфері транспортного обслуговування та зв'язку, у сфері
охорони здоров’я, у сфері забезпечення освітніми послугами, у сфері
обслуговування закладами культури, фізичної культури і спорту, у сфері
побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування).
Доведено позицію про те, що законодавче визначення соціальних
стандартів у межах правові політики держави, сприяє якісним змінам
суспільних відносин. Зокрема, - утверджується необхідний мінімум правового
порядку, при якому мінімізуються ризики негативного соціального
становища, а конкретна особа убезпечується від первинних негативних
впливів умов життєдіяльності. Окреслено перспективний напрям
удосконалення правової політики держави в частині визначення державних
соціальних стандартів, який полягає у подальшому впровадженні у систему
законодавства правових інновацій і норм, які б посилювали на нормативному рівні соціальні гарантії усіх верств населення.

МІСЦЕ ТА ОСОБЛИВОСТІ КЕРІВНИКА ТЕРИТОРІАЛЬНОГО ОРГАНУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ В СИСТЕМІ СУБ’ЄКТІВ КОНТРОЛЮ

Ю.М. КОНДРАЦЬКИЙ — 2024-05-01

У статті доведено, що керівник територіального органу Національної
поліції є важливим структурним елементом системи суб’єктів контролю
Національної поліції України. На ньому лежить відповідальність за
виконання управлінських функцій, організацію протидії злочинності на
ввіреній території, забезпечення громадського порядку і безпеки на
території обслуговування, налагодження зв’язків з громадськістю та
представниками місцевого самоврядування тощо. Наголошено, що керівник
цієї ланки мусить володіти навичками постійного самовдосконалення і
пристосування до динамічної, мінливої ситуації, мусить мати тактичне і
стратегічне мислення задля організації роботи підрозділу належним чином і
передбачення можливих кризових ситуацій. Аргументовано, що тільки
досвідчена і всебічно розвинена особа може займати таку відповідальну
посаду як керівник територіального підрозділу Національної поліції України.
Працівники територіальних підрозділів Національної поліції України є
найближчою до населення ланкою взаємодії, що охороняє права громадян, їх
безпеку, життя та здоров’я. Саме тому критично важливо, щоб робота
поліції організовувалася відповідним чином. Як підсумок, керівник підрозділів
поліції вищезазначеного типу є важливою складовою і структурною
одиницею системи контролю Національної поліції України. Від ефективності
його діяльності залежить успіх роботи поліції загалом, захищеність прав і
свобод громадян.

МІСЦЕ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА У СИСТЕМІ ПРАВОВИХ ЗАСАД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНТРОЛЮ ТА БЕЗПЕКИ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

І.С. НАУМЕНКО — 2024-05-01

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених,
запропоновано авторське визначення поняття «правових засад забезпечення
контролю та безпеки у сфері банківської діяльності». Підкреслено, що
система правових засад забезпечення контролю та безпеки у сфері
банківської діяльності складається із великої кількості нормативно-
правових актів різної галузевої належності, однак при цьому обґрунтовано,
що в системі останніх ключове місце відводиться нормам
адміністративного права.
Аргументовано, що правові засади забезпечення контролю та безпеки у
сфері банківської діяльності в Україні представляють собою сукупність
нормативно-правових актів різної юридичної сили, норми яких спрямовані на
регулювання суспільних відносин у досліджуваній галузі суспільного життя.
Констатовано, що система правових засад забезпечення контролю та
безпеки у сфері банківської діяльності складається із великої кількості
нормативно-правових актів різної галузевої належності. Доведено, що у
системі відповідних засад ключове місце відводиться нормам
адміністративної галузі права, адже саме допомогою останніх
визначаються: повноваження та компетенція суб’єктів державної влади, які
реалізують діяльність у сфері регулювання банківської діяльності; порядок
притягнення та міра юридичної відповідальності за вчинення
правопорушень у цій сфері; імперативні вимоги та стандарти провадження
банківської діяльності, зокрема, в особливий період; засади інформаційно-
технічного забезпечення в роботі банків; владно-управлінські заходи
пов’язані із протидією відмиванню (легалізації) доходів здобутих злочинним
шляхом банками і таке інше.

ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА У СФЕРІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ УКРАЇНИ

Ю.Ю. ТОЛЧІНІНА-БУРУНСЬКА — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що міжнародне співробітництво в
сучасному глобалізованому світі постає основою гармонійного,
збалансованого, сталого розвитку держав та міжнародних співтовариств.
Визначено, що сутність міжнародного співробітництва у сфері
електроенергетики України зводиться до цілеспрямованої, конструктивної,
сталої, здійснюваної в межах міжнародних угод України, у тому числі
двосторонніх договорів експорту-імпорту електричної енергії, спільної
діяльності декількох держав на ринку електричної енергії, що здійснюється з
метою врегулювання суспільних відносин із виробництва, зберігання,
агрегації, передачі, розподілу, купівлі-продажу, передавання, використання,
вимірювання та заощадження електроенергії.
Встановлено, що неможливо повною мірою осягнути сутність
міжнародного співробітництва у сфері електроенергетики України без
звернення до фундаментальних основ такої діяльності, якими виступають
принципи, а саме такі загальноправові принципи верховенства права та
законності, а також спеціально-правові принципи, зокрема принцип
енергетичної безпеки; принцип переходу до відновлюваної енергетики;
принцип регіонального співробітництва, який доречно розглядати в тому
числі і крізь призму розвитку освіти та наукових досліджень у досліджуваній
сфері суспільних відносин (регіональне співробітництво в сфері освіти та
науки, що охоплює питання електроенергетики, дозволяє спрямовувати
цільові кошти на підтримку прогресивних наукових досліджень у даній сфері,
фінансувати наукові гранти, встановлювати індивідуальні стипендії для
дослідників).

ЛАТЕНТНІСТЬ ГЕНДЕРНО-ОБУМОВЛЕНОГО НАСИЛЬСТВА В УМОВАХ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РФ

В.П. ГРОХОЛЬСЬКИЙ — 2024-05-01

Стаття присвячена дослідженню проблем поширення гендерно-
обумовлено насильства в контексті російсько-української війни. Основним
об’єктом дослідження стало гендерно-обумовлене насильство в умовах
збройної агресії рф та його латентність в процесі фіксації і розслідування
злочинів, пов’язаних з ним. Результатом дослідження є визначення кола
питань, які необхідно вирішити для подолання латентності злочинів
означеної категорії, зміни відношення у суспільстві до жертв гендерно-
обумовленого насильства, що дасть можливість їм відновити нормальне
існування, допоможе фіксації та розслідуванню кримінальних проваджень у
цій сфері.

ПОЛІТИКА РЕІНТЕГРАЦІЇ ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ПРАВОВІ ОСНОВИ

Є.В. МІНАКОВА — 2024-05-01

У статті надано характеристику політики реінтеграції тимчасово
окупованих територій України та її правових основ з метою вироблення
пропозицій щодо її удосконалення.
Реінтеграції тимчасово окупованих територій України притаманний
політичний контекст. Реінтеграція є одним із ключових завдань української
державної політики, що насамперед потребує ретельної підготовки та
визначення механізму подолання внутрішніх і зовнішніх ризиків.
Зазначено, що політика реінтеграції тимчасово окупованих територій
України не отримала комплексного врегулювання в окремому нормативно-
правовому акті. Необхідним є прийняття закону про реінтеграцію
деокупованих територій та ухвалення відповідних підзаконних нормативно-
правових актів. Ухвалення Концепції реінтеграції деокупованих територій, а
також стратегічних документів щодо інформаційної та економічної
політики на деокупованих територія є логічним продовженням такого
політичного рішення.
Доведено, що громадська участь у політиці реінтеграції тимчасово
окупованих територій України сприяє прозорості, справедливості та
ефективності політичних рішень, а також зміцненню суспільної довіри.
Зроблено висновки, що формування політики реінтеграції тимчасово
окупованих територій України є важливим завданням, яке вимагає
комплексного та системного підходу. Політика реінтеграції повинна
ґрунтуватися на Конституції України та бути визначеною в окремому
законі України, крім того важливі чіткі і послідовні стратегічні підзаконні
нормативно-правові акти. В процесі формування та реалізації політики
реінтеграції тимчасово окупованих територій важливо використовувати
переваги комунікації між державою і громадянським суспільством. Ефективна політика реінтеграції повинна спиратись на якісну інформаційну
політику, забезпечувати відновлення інфраструктури та стимулювати
економічний розвиток деокупованих територій.

ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТА СТАНОВЛЕННЯ СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ЯК ПРАВООХОРОННОГО ОРГАНУ

В.В. СТОРОЖЕНКО — 2024-05-01

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм
законодавства, яке діяло у різні часи, здійснено історико-правовий аналіз
розвитку та становлення Служби безпеки України як правоохоронного
органу. Узагальнено, що на сьогоднішній день СБУ все ще перебуває на етапі
еволюції, адже нова геополітична ситуація та збройна агресія російської
федерації щодо нашої країни, викликають необхідність зміни форм та
методів роботи цього відомства.
Акцентовано увагу на тому, що події 2014 року виявили багато
прогалин в роботі Служби Безпеки України, які показали, що дане відомство
не спроможне на високому рівні ефективно та якісно виконувати свої
обов’язки та забезпечувати належний рівень національної безпеки. Численні
корупційні скандали, випадки явного переходу на бік ворога співробітників
СБУ на окупованих територіях Сходу держави, інертність дій щодо захисту
прав і свобод громадян в аспекті гібридної війни, безпідставні випадки тиску
на бізнес та перешкоджання законній господарській діяльності, – це все
зумовило виникнення нових дискусій з приводу перебудови СБУ та обмеження
її функціоналу за рахунок виключення з компетенції даного відомства всіх
напрямів діяльності, які безпосередньо не пов’язано із процесом підтримки
національної безпеки.
Зроблено висновок про те, що розвиток Служби безпеки України
відбувався протягом всього часу незалежності нашої держави, чітко
відповідає демократичним зрушенням в її політиці, а також обраному
європейсько-орієнтованому вектору розвитку. Історія побудови СБУ
показала, що вище керівництво України прагне створити дієвий
правоохоронний орган зі спеціальними повноваженнями, робота якого
спрямовуватиметься, передусім, на забезпечення прав і свобод українського
населення, а не його тотальний контроль. Зважаючи на це, зі структури
Службу виокремлено відомства державної охорони, розвідки та забезпечення
захисту інформації, за рахунок чого сформовано орган із чітким спектром
функцій та повноважень. При цьому, на сьогоднішній день СБУ все ще
перебуває на етапі еволюції, адже нова геополітична ситуація та збройна
агресія російської федерації щодо нашої країни, викликають необхідність
зміни форм та методів роботи цього відомства.

РОЛЬ ПОЛІЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

О.І. ЧЕРВЯКОВ — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що в умовах воєнного стану зазнала
кардинального переосмислення діяльність поліції в напрямку забезпечення
національної безпеки держави. В основі такого переосмислення лежать і
попередні процеси реформування вітчизняних правоохоронних органів,
зокрема в ході європейської та євроатлантичної інтеграції.
Зазначено, що проголошений у попередні роки вектор на євроінтеграцію
з перших днів введення правового режиму воєнного стану забезпечив
стійкість та злагодженість діяльності органів і підрозділів поліції в ході
надання широкого кола послуг із допомоги населенню та виявлення загроз
національній безпеці, зокрема в частині протидії колабораційній діяльності,
а також сприяв максимально активній підтримці з боку європейських
партнерів.
Акцентовано увагу на тому, що діяльність поліції із забезпечення
національної безпеки держави зводиться до документування наслідків
воєнних злочинів, розслідування фактів колабораційної діяльності, участі у
ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі ворожих
артилерійських та ракетних обстрілів, а також забезпечення стримування
збройної агресії проти України в ході безпосередньої участі у бойових діях
стрілецьких бригад поліції, охорони повітряного простору держави під час
знищення ворожих безпілотних літальних апаратів, посилення охорони
державного кордону України підрозділами, сформованими зі здобувачів
освіти та працівників закладів вищої освіти із специфічними умовами
навчання, які здійснюють підготовку поліцейських тощо.
Стверджується, що надання поліції широкого кола повноважень у сфері
забезпечення національної безпеки та відсічі збройній агресії має бути
виключно тимчасовим, вимушеним кроком та не призводити до поступової
мілітаризації вітчизняних правоохоронних органів, що загрожує здійсненню
демократичного цивільного контролю над їх діяльністю та забезпеченню
дотримання у їх повсякденній діяльності прав людини.
Зазначено, що в умовах воєнного стану поліція також виконує цілу
низку завдань в ході забезпечення фінансової та інформаційної складової
національної безпеки держави.

СИСТЕМА СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ В ДЕРЖАВІ ТА МІСЦЕ І ОСОБЛИВОСТІ У НІЙ ВІЙСЬКОВИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ

В.В. ЮР’ЄВ — 2024-05-01

У статті, на основі аналізу наукових поглядів вчених, запропоновано
авторське визначення поняття «суб’єкти забезпечення правового режиму
воєнного стану в Україні». Розкрито положення норм чинного законодавства,
на основі чого сформовано авторський підхід щодо визначення кола
відповідних суб’єктів. Акцентовано увагу на тому, що військові державі
адміністрації займають особливе місце в системі суб’єктів забезпечення
режиму воєнного стану.
Наголошено, що суб’єкти забезпечення правового режиму воєнного
стану в Україні – це сукупність спеціально уповноважених органів державної
влади (в особі їх посадових осіб), які відповідно до норм чинного
законодавства наділені особливим правовим статусом (набором спеціальних
суб’єктивних прав та юридичних обов’язків), що дає їм можливість
здійснювати різноманітні юридичні, організаційні, матеріально-технічні,
інформаційні, фінансово-економічні та інші засоби, спрямовані на
формування та підтримку умов для ефективного функціонування
відповідного правового режиму.
Аргументовано, що на сьогоднішній день існує багато цілком
різноманітних за своїм правовим статусом, але активно взаємодіючих між
собою в процесі виконання функціональних завдань, суб’єктів забезпечення
воєнного стану в Україні. Кожен з них має власну юридичну роль у створенні
та підтримці умов роботи досліджуваного правового режиму.
Обґрунтовано, що відмінністю саме військових адміністрацій від інших
суб’єктів є те, що вони уповноважені забезпечувати не тільки умови та інші
аспекти функціонування механізму воєнного стану в цілому, але також
процес реалізації заходів цього правового режиму, передбачених Законом
України «Про правовий режим воєнного стану». Ця унікальна ознака свідчить
про концентрацію в правовому статусі військових адміністрацій всієї
повноти публічної влади в межах території, на якій введено правовий режим
воєнного стану, адже вони відповідають і за навколишню організацію
останнього, і за практичну реалізацію його механізму.

РОСІЙСЬКА ДЕЗІНФОРМАЦІЯ ЯК ВИКЛИК ДЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

М.Л. ПАХНІН — 2024-05-01

У статті наголошено на тому, що в українських реаліях дана проблема
набуває особливого значення з огляду на те, що саме інформаційна сфера
стає ареною найзапекліших протистоянь демократичного світу з
російським агресором, який протягом всієї своєї історії намагався
спотворювати, викривляти, знищувати найвидатніші надбання та
пам’ятки вітчизняної історії та культури.
Зазначено, що дезінформація виступає принципово важливим викликом
для української державності, а також вітчизняної кримінології з огляду на
те, що дезінформація та пропаганда використовуються державою-
агресором для виправдання вчинення воєнних злочинів на території України,
формування ідейно-світоглядного підґрунтя для вчинення таких злочинів, а
також поширення викривлених суспільно-моральних переконань, що
спонукають окремих громадян України до колабораціонізму. Ці дії держави-
агресора спрямовані на нівелювання вітчизняних інститутів соціальної
пам’яті, фальсифікацію національної пам’яті, знищення української
політичної нації, поступове «вимішування» національної ідентичності.
Наголошено, що держава-агресор намагається всіма силами та
наявними засобами знищувати інтелектуальний потенціал української нації,
атакуючи музеї, культурні пам’ятки та заклади вищої освіти. Позбавлене
інтелектуального, ідейно-культурного, творчого підґрунтя населення стає
максимально відкритим для впливу інформаційно-психологічних операцій та
дезінформації. Саме глибокі знання, багатогранність мислення є основою
медіаграмотності. Адже стратегії дезінформації, що насичують політико-
правовий простір держави-агресора, прагнуть максимального спрощення
багатоплановості життя.
Стверджується, що особливої важливості в таких умовах набувають
соціальні ініціативи, наукові проєкти, спрямовані на підвищення
медіаграмотності населення, а також об’єднання провідних науковців,
політиків, громадських, творчих діячів навколо спільного осмислення
проблем у даній сфері та генерації ідей, спрямованих на пошук шляхів їх
вирішення, зокрема ініціатива «Зраду скасовано».

ПЕРСПЕКТИВИ ПОБУДОВИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ВБИВСТВ ЗАРУЧНИКА АБО ВИКРАДЕНОЇ ЛЮДИНИ

А.В. НЕСТЕРЕНКО — 2024-05-01

У статті підкреслено, що формування методики розслідування
вбивств заручника або викраденої людини є однієї з передумов протидії
вказаному різновиду злочинності й забезпечення ефективності в окресленій
категорії кримінальних проваджень. Виокремлено й охарактеризовано
фактори, які в своїй сукупності визначають перспективність формування
методики розслідування вбивств заручника або викраденої людини: якісно-
кількісні показники злочинності загалом та в окремій сфері суспільних
відносин; складність механізму вчинення кримінальних правопорушень
окремого виду (групи); відсутність наукових праць, інформаційно-довідкової
та методичної літератури, в яких були б сформовані рекомендацій щодо
кримінально-правової кваліфікації, виявлення, документування та
досудового розслідування; низький рівень обізнаності практичних
працівників у закономірностях механізму вчинення кримінальних
правопорушень окремого виду (групи), особливостях організації, планування
та здійснення їх розслідування; недостатній рівень наукової розробки
проблематики розслідування окремого виду (групи) кримінальних
правопорушень; резонансність кримінального правопорушення окремого
різновиду; політичні, соціально-економічні та безпекові зміни в суспільстві,
що безпосередньо впливають на криміногенну ситуацію та особливості
реалізації кримінальної процесуальної діяльності тощо. Доведено, що
побудова запропонованої окремої криміналістичної методики є
прогностичною діяльністю.

ТИПОВІ СПОСОБИ ШАХРАЙСТВ З БАНКІВСЬКИМИ КАРТАМИ

Р.О. НЕСТЕРЕНКО — 2024-05-01

У статті підкреслено, що способи вчинення шахрайств з банківськими
картами є повноструктурними та включають типові дії з підготовки,
безпосереднього вчинення та приховування вказаних кримінальних
правопорушень. Встановлено, що типовими способами підготовки є:
визначення суб’єктного складу: підшукування співучасників, зговір з ними
стосовно ролей кожного у шахрайських схемах, передбачення способів
комунікації одне з одним, визначення розміру часток винагороди кожного з
учасників шахрайської схеми; вибір сфери вчинення шахрайських дій і
визначення кола ймовірних жертв, одержання їх персональних даних;
обрання способів безпосереднього вчинення шахрайських схем і необхідних
засобів і знарядь, їх підшукування та готування; розроблення плану реалізації
шахрайської схеми чи шахрайських схем; визначення способів легалізації
коштів, здобутих у результаті вчинення шахрайств з банківськими картами
тощо. З’ясовано, що способи безпосереднього вчинення шахрайств з
банківськими картами напряму варіюються залежно від обраної
шахрайської схеми та представлені наступним чином: розміщення в
соціальних мережах повідомлень про збір коштів на допомогу, про продаж
певного товару чи надання певних послуг, ведення переписки з потенційними
жертвами та переконання їх про необхідність пожертвування, оплати
(повної чи часткової); розсилання повідомлень про соціальні виплати чи іншу
допомогу, одержання персональних даних осіб під час оформлення вказаних
«виплат» та заволодіння коштами, що знаходилися на банківських картах;
копіювання за допомогою скіммінгових накладок даних банківських карт, які
містяться на магнітних смугах, подальше їх відтворення на інших носіях і
зняття коштів з «скомпрометованих» карток в банкоматах України чи за
кордоном; телефонування під виглядом банківського співробітника для
уточнення певних даних з метою надання додаткової вигідної послуги чи
блокування несанкціонованих спроб отримання доступу до банківського
рахунку потерпілої особи; створення фейкових чат-ботів, сайтів банківських
установ чи популярних інтернет-магазинів, одержання персональних даних
потерпілих у результаті здійснення ними банківських операцій через указані
чати/сайти та подальше заволодіння коштами вказаних осіб. Виокремлено
й охарактеризовано типові способи приховування шахрайств з банківськими
картами: використання різних IP-адрес для унеможливлення встановлення
місцезнаходження особи злочинця; створення «підставних» облікових
записів; часта зміна SIM-карт; вчинення дій із уведення жертв в оману,
одержання персональних даних потерпілих осіб у цифровій формі та заволодіння їх коштами дистанційно, без особистого контакту, часто
перебуваючи за кордоном; знищення/пошкодження чи маскування слідів
учинення шахрайств з банківськими картами тощо.

ІНСТИТУТ ПРИВАТНИХ ДЕТЕКТИВІВ ЯК ПРИКЛАД «РОЗДЕРЖАВЛЕННЯ» ПОЛІЦЕЙСЬКОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ: ДОСВІД РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА

М.І. МАРЧУК — 2024-05-01

Стаття присвячена комплексному аналізу польського досвіду
запровадження інституту приватних детективів як дієвому прикладу
роздержавлення окремих поліцейських функцій польської держави та
передачу їх самоврядним органам та суб’єктам приватно-правових відносин
на місцевому рівні.
Підкреслюється той факт, що процес роздержавлення став не стільки
наслідком втрати довіри до правоохоронних органів з боку пересічних
поляків, скільки результатом поступової демократизації владної діяльності
польської держави, достосування її правозастосовних практик до
загальноєвропейських стандартів у сфері забезпечення прав і свобод людини і
громадянина. Зазначається, що детективна діяльність у Республіці Польща
визнана діяльністю квазіполіцейською, а тому законодавець передбачив
досить жорсткі умови отримання ліцензії детектива.
Акцентується, що приватна детективна діяльність є характерною
для практично всіх держав сучасної Європи, оскільки в її основу покладається
право громадян цих держав на захист своїх конституційних прав. Як
наслідок, даний вид діяльності знаходить своє закріплення на рівні
національного законодавства більшості держав-членів Європейського Союзу.
Водночас зазначається на наявних законодавчих складнощах в означеній
сфері, зокрема щодо меж та умов отримання детективами конфіденційної
інформації щодо третіх осіб без відповідного на це погодження.
Наголошується, що у сучасній європейській державі законодавець
зобов’язаний збалансувати притаманні кожній людині особисту свободу,
право на приватність й легальні можливості особи, яка здійснює приватну детективну діяльність.
Автор робить висновок про те, що правова неоднозначність не
дозволяє приватним детективам ефективно взаємодіяти з
правоохоронними органами. Більше того за відсутності належного
правового регулювання професійна діяльність приватних детективів може
стати підставою для їх кримінального переслідування.

ЮВЕНАЛЬНА ПРЕВЕНЦІЯ ДЛЯ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТАКТИЧНІ ЗАСАДИ

Н.С. ЯЗАН — 2024-05-01

У статті висвітлено питання діяльності підрозділів ювенальної
превенції щодо допомоги внутрішньо переміщеним особам незалежно від їх
віку, статі чи соціального статусу. Особливу увагу приділено актуальності
та необхідності надання психологічної підтримки не лише дітям, які є
найбільш вразливою категорією, але й їхнім батькам. Забезпечення
стабільного психічного стану всієї родини розглядається як важливий
чинник соціальної стабільності суспільства в умовах сучасних викликів.
Зазначено, що особливий акцент потрібно робити на роботі з дітьми,
які через свій вік і вразливість особливо страждають від наслідків
переміщення. Розглянуто важливість організації тренінгів і консультацій
для батьків, а також співпраці з фахівцями у сфері психічного здоров’я та
соціальної підтримки.
У статті наголошено, що забезпечення комплексної допомоги
внутрішньо переміщеним особам сприяє зміцненню соціальної згуртованості
та відновленню життєвого потенціалу суспільства в цілому.