Вісник Кримінологічної асоціації України

НЕЗАКОННЕ ВИКОРИСТАННЯ З МЕТОЮ ОТРИМАННЯ ПРИБУТКУ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ, БЛАГОДІЙНИХ ПОЖЕРТВ АБО БЕЗОПЛАТНОЇ ДОПОМОГИ: АНАЛІЗ ОЗНАК СКЛАДУ, ЩО ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ОБ’ЄКТИВНУ СТОРОНУ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, ТА ЇХ ВПЛИВУ НА СТУПІНЬ СУВОРОСТІ КРИМІНАЛЬ

А.М. ЯЩЕНКО — 2024-12-28

Стаття присвячена аналізу законодавчо описаних у диспозиціях ч. 1–3
ст. 201-2 КК України ознак складу незаконного використання з метою
отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або
безоплатної допомоги, що характеризують об’єктивну сторону
кримінального правопорушення, та з’ясуванню їх впливу на ступінь суворості
кримінально-правового обтяження. Зазначено, що ознаки складу незаконного
використання з метою отримання прибутку гуманітарної допомоги,
благодійних пожертв або безоплатної допомоги, що характеризують
об’єктивну сторону цього кримінального правопорушення, можуть бути
репрезентовані відповідними обов’язковими та факультативними ознаками.
До обов’язкових ознак належать: суспільно небезпечне діяння (ч. 1 ст. 201-2
КК України); спосіб і час вчинення кримінального правопорушення (ч. 2 і 3 ст.
201-2 КК України). Факультативні ознаки представленні суспільно
небезпечними наслідками та причинним зв’язком між передбаченими
законом формами цього суспільно небезпечного діяння та наслідками, що
настають в результаті його вчинення. Останні, хоча й не впливають на

визначення моменту закінчення кримінального правопорушення,
передбаченого ч. 1–3 ст. 201-2 КК України, водночас мають важливе значення
для індивідуалізації кримінально-правового впливу, оскільки впливають не
лише на кваліфікацію вчиненого, але й на ступінь суворості кримінально-
правового обтяження, тобто на вид та розмір призначеного покарання.

ВЕРХОВНИЙ ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧ КРАЇНИ-АГРЕСОРА ЯК ВІЙСЬКОВА ЦІЛЬ: ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ТА КРИМІНАЛЬНО- ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ

В.М. БІЛА — 2024-12-28

У статті розглядається правовий статус верховного
головнокомандувача країни-агресора як потенційної військової цілі,
враховуючи міжнародно-правові норми та принципи ведення збройних
конфліктів. Особливу увагу приділено питанням розмежування комбатантів
та цивільних осіб, а також визначенню меж правомірності атак на
політичних і військових лідерів в умовах війни. Аналізується кримінально-
правове значення дій верховного головнокомандувача, його роль у плануванні
агресії та можливі наслідки притягнення до відповідальності за порушення
норм міжнародного гуманітарного права. Висвітлено актуальні проблеми
практичного застосування цих норм у контексті сучасних воєнних
конфліктів.

ПОКАРАННЯ ЗА ВЧИНЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ НЕЗАКОННОГО ВЖИВАННЯ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН АБО ЇХ АНАЛОГІВ

М.Ю. КАРІДА — 2024-12-28

У статті розглянуто правові та практичні аспекти призначення
покарання за кримінальні правопорушення у сфері незаконного вживання
наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів. Проаналізовано
загальні і окремі спеціальні засади призначення покарання, зокрема
призначення покарання в межах санкцій КК України, врахування положень
Загальної частини КК України, тяжкості кримінального правопорушення,
особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання,
достатність призначеного покарання для виправлення особи та
попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, призначення
більш м’якого покарання ніж це передбачено санкціями Особливої частини КК
України, призначення покарання у випадку затвердження угоди про визнання
винуватості. Досліджено, які саме покарання (основні та додаткові)
передбачені санкціями статей 314–317 КК України. Проаналізовано питання
призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, його
залежність від наявності корисливого мотиву у кримінальному
правопорушенні, а також умови, за яких призначення конфіскації може бути
відхилене. Огляд судової практики демонструє різноманітність підходів до
призначення покарання за вказані кримінальні правопорушення залежно від
обставин кримінального провадження.

ЩЕ РАЗ ПРО «ТРИВАЛИЙ ЧАС» У СТАТТІ 146 КК УКРАЇНИ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ

Я.Г. ЛИЗОГУБ — 2024-12-28

Статтю присвячено проблемі законодавчого визначення змісту однієї з
кваліфікуючих ознак складу злочину, передбаченого ст. 146 Кримінального
кодексу України. Ідеться про тривалий час, як відповідний нормативно-
правовий критерій оцінки підвищеного ступеня суспільної небезпечності
незаконного позбавлення волі або викрадення людини.
У роботі проаналізовано як наукові підходи до розуміння тривалого
часу, так і низку судових рішень. При цьому продемонстровано, що така
ознака тлумачиться геть по різному, і в такий спосіб це створює реальну
проблему в правильності розуміння її справжнього змісту й реального
використання в ході правозастосовної діяльності.
Автором висловлено й власну думку на рахунок питання, що є під
увагою, яка ґрунтується на особливостях виділення критеріїв, за допомогою
яких відповідна оцінка тривалого часу набуватиме слушних і зрозумілих
підстав. Наголошено, що існуючий наразі законодавчий підхід до самої лише
констатації наявності аналізованої ознаки в рамках відповідної частини
ст. 146 КК України не може вважатися правильним. І насамперед через
суттєву сумнівність використання в кримінально-правовій нормі оцінного
поняття з таким широким спектром семантичного навантаження.
Запропоновано декілька способів розв'язання проблеми, що
утворилася.

СПЕЦІАЛЬНІ ОЗНАКИ СУБ’ЄКТУ НЕЗАКОННОГО ВИКОРИСТАННЯ З МЕТОЮ ОТРИМАННЯ ПРИБУТКУ ГУМАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ, БЛАГОДІЙНИХ ПОЖЕРТВ АБО БЕЗОПЛАТНОЇ ДОПОМОГИ: ЗМІСТ ТА ВПЛИВ НА КВАЛІФІКАЦІЮ

О.М. ЛИТВИНОВ — 2024-12-28

Стаття присвячена дослідження спеціальних ознак суб’єкту
кримінального правопорушення, передбаченого ст. 201-2 КК України.
Доведено, що він є спеціальним: має правовий статус донара, набувача або
отримувача гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або безоплатної
допомоги та; є особою, якій майно (предмет гуманітарної допомоги,
благодійних пожертв або безоплатної допомоги) ввірено або перебуває у її
віданні. Мета ввірення – вчинення дій у сфері законного обігу вказаних
предметів. Юридичні ознаки суб’єкта мають враховуватись при кваліфікації
як безпосередньо дій, пов’язаних з незаконним використанням з метою
отримання прибутку гуманітарної допомоги, благодійних пожертв або
безоплатної допомоги, так і дотичних до них кримінальних правопорушень,
зокрема дій загального суб’єкту, який у співучасті зі спеціальним
долучається до вчинення аналізованого кримінального правопорушення, а
також легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК України), придбання, отримання, зберігання чи збут майна,
одержаного кримінально протиправним шляхом (ст. 198 КК України).

СТАТЕВА СВОБОДА Й СТАТЕВА НЕДОТОРКАНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТИ КРИМІНАЛЬНО ПРОТИПРАВНИХ ПОСЯГАНЬ: ЗМІСТ ТА МЕЖІ

Ю.С. МИТРОФАНОВА — 2024-12-28

Стаття присвячена дослідженню категорій «статева свобода» та
«статева недоторканість» як об’єктів кримінально протиправних посягань.
Статева свобода має своїй основі гідність людини. Статевою свободою
володіють особи, які досягли 16-річного віку. На відміну від смислового
(етико-естетичного) начала статевої свободи, статева недоторканість
спирається на інші засновки, що виявляються себе додатково у сфері
раціонального: заборона на статеві зносини з особою яка фактично не
досягла статевої зрілості (у категоріях чинного КК – 16-річного віку)
створює небезпеку для її репродуктивної функції, а отже й для відтворення
популяції загалом. Саме через це такі особи взагалі не наділяються правом
на статеву свободу. Сувора та прагматична заборона на статеві зносини
спирається на потребу забезпечення біологічного виживання популяції, виду.
Наголошено, що особиста свобода є невідчужуваним правом, що
визнано Конституцією України. За законом можливе обмеження цього права,
але не скасування його загалом. Це стосується і статевої свободи.
Констатовано, що статева свобода – явище не ситуативне, а її наявність
пов’язується виключно зі статевою зрілістю особи, що на законодавчому
рівні формалізовано через досягнення 16-річного віку. Ані скасувати її, а не
втратити неможливо.

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ДІЙ ТАК ЗВАНИХ «ДРОПІВ» («ГРОШОВИХ МУЛІВ»)

К.О. ЧЕРЕВКО — 2023-12-28

У статті розглянуті проблеми поняття дропінгу/грошових мулів в
законодавстві України. Проведений аналіз цього «явища» в нашому
суспільстві та як воно пливає на відносини с державою та правоохоронними
органами. Етапи становлення та криміналізації діянь людей, котрі
переводять гроші, здобуті незаконним способом. Розглянуті основні питання
співучасті та співучасників в дропінгу/грошовому мулінгу та проведено
аналіз особи злочинця. Зроблено висновки щодо співучасті осіб які вчиняють
такі діяння. Умовно «дропів/грошових мулів» можна поділити на три основні
групи. Виходячи з цього правоохоронні органи можуть робити висновки, щодо
притягнення, або не притягнення осіб до кримінальної відповідальності.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗАСАД ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ ЗА ВЧИНЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРОСТУПКІВ

Т.А. ШЕВЧУК — 2024-12-28

Стаття присвячена дослідженню загальних та спеціальних засад
застосування звільнення від відбування покарання осіб, які вчинили
кримінальні проступки. Також розглянуто проблемні питання, що
виникають у зв’язку із застосуванням таких заходів. Встановлено, що
звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі
ст. 75 КК України за вчинення кримінальних проступків може мати місце в
разі призначення особі покарання у виді виправних робіт, службового
обмеження для військовослужбовців та обмеження волі. В той же час таких
захід кримінально-правового характеру не може бути застосовано за
вчинення деяких кримінальних проступків (ч. 1 ст. 276 та ч. 1 ст. 281, ч. 1, ч. 3
ст. 357 КК України) у зв’язку з нормативним обмеженням такої можливості.
Також при звільненні особи, що вчинила кримінальний проступок, від
відбування покарання на підставі ст. 75 КК України суд може призначити
такій особі додаткове покарання у виді штрафу чи позбавлення права
обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Що стосується
неповнолітніх осіб, щодо них передбачена можливість звільнення від
відбування покарання з випробуванням на строк від 1 до 2 років в разі
засудження неповнолітнього за вчинення кримінального проступку до
покарання у виді арешту.

МОБІНГ В УКРАЇНІ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

К.С. ЗАХОЖАЙ — 2024-12-28

Статтю присвячено аналізу проблематики мобінгу як фоновового
явища в кримінології. Досліджено та проаналізовано окремі аспекти
законодавства України, наукових статей та літературних видань з цього
питання. Окреслено підстави, відповідно до яких проблема систематичного
цькування в трудовому колективі (мобінг) може стати причиною таких
правопорушень, як: доведення до самогубства (ст. 120 КК України), тілесні
ушкодження (ст. 125, ст. 128 КК України) немає такої статті в КК України,
зґвалтування (ст. 152 КК України). Розкрито сутність мобінгу з точки зору
кримінології та як мультидисциплінарного явища. Проведено всебічний
аналіз досліджуваного питання, особливу увагу було приділено такому
ключовому аспекту як приналежність мобінгу до фонових для злочинності
явищ, що визначає мобінг як кримінологічно значущий чинник, котрий в свою
чергу детермінує собою виникнення більш тяжких правопорушень.
Оскільки сферою реалізації мобінгу є взаємовідносини, де людина
реалізує себе як носій особистих немайнових прав на соціальне буття, мобінг
можна також розглядати як один із видів дискримінації. За результатами
дослідження сформульовано обґрунтований висновок, згідно з яким мобінг -
це адміністративно-каране діяння, яке є фоновим для певної групи злочинів і
кримінальних проступків.

КРИМІНОЛОГІЯ ЯК НАУКА І НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА: ДО СУТНОСТІ КРІЗЬ АТРИБУТИ

І.В. КРІЦАК — 2023-12-28

У цій праці відображені різні кримінологічні школи й підходи української
кримінології, що утворюють собою необхідний симбіоз/багаж знань, задля
глибшого розуміння/усвідомлення сутності кримінології. Якщо західні
кримінологи, твердо стоять на позитивістських, соціологічних позиціях,
тоді нам слід трансформувати українську кримінологію на
інтегративний/комплексний підхід з відображенням багатьох духовно-
ціннісних смислів, що у час нинішньої російсько-української війни є особливо
актуальними.
Важливо зауважити, що на поставлені запитання у даній статті в
результаті застосованого методу «діалогічної репрезентації» –
фрагментарно відповідають видатні вчені нашої держави та світу.
Викладач може поставити питання аудиторії із найрізноманітніших
галузей знань. Тому нами, дещо порушена логічна послідовність викладення
тих чи інших запитань, щоб уникнути монотонності, щоб тримати читача
у тонусі/ритмі постійної уваги та несподіванки абсолютно різних питань,
що розміщені у хаотичному порядку та стосуються першої теми:
«Кримінологія як наука і навчальна дисципліна».
Сьогодні активно розробляються такі напрями кримінології через
призму міждисциплінарності: політична кримінологія, кримінологія війни,
кримінологія спорту, кримінотеологія, пенітенціарна кримінологія. Звідси
можливо слід переглянути паспорт спеціальності 12.00.08. Насамперед, слід
відкрити у нашій державі нову спеціальність – «кримінолог», подібно як
психолог, щоб усі хто бажає, змогли глибинно опанувати багатьма
кримінологічними смислами та здобути відповідний рівень знань.

КРИМІНОЛОГ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ – СПЕЦІАЛІСТ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

С.В. ЛУК’ЯНЕНКО — 2024-12-28

У статті запропоновано новий підхід та окремі нетрадиційні рішення
для вивчення структури, динаміки злочинності як в окремо взятому регіоні,
так і в цілому в Україні, визначення сучасної стратегії з протидії та
запобіганню злочинності, розробки відповідних заходів на підставі вивчення
як особи злочинців, так і потерпілих, нові підходи з встановлення особи
злочинців та розкриття кримінальних правопорушень. Висловлено декілька
критичних суджень щодо нинішньої взаємодії правоохоронних органів
України. Наводиться низка аргументів на користь більш ефективної
діяльності між ними. Окреслено основні обов’язки спеціалістів-кримінологів
поліції та основні методи й способи їхньої діяльності, що мають за мету
вивчення сучасного стану злочинності, проведення кримінологічних
досліджень, прогнозування майбутнього стану злочинності й окремих її
видів, планування заходів із запобігання та протидії злочинності,
безпосередня участь у розслідуванні кримінальних правопорушень і
встановленні особи злочинців.

ЖЕРТВИ ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ У ФОКУСІ ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСУДДЯ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

І.Г. ЛУЦЕНКО — 2024-12-28

У статті розглянуто багатоаспектні питання, пов’язані з
визначенням статусу жертв збройного конфлікту. Акцентовано увагу на
відсутності уніфікованого визначення жертви у міжнародному праві, а
також міжнародних інструментів та механізмів реагування в питаннях
відшкодування шкоди. Такі галузі міжнародного права, як міжнародне
гуманітарне право, міжнародне право прав людини та міжнародне
кримінальне право різняться між собою у підходах та категоріях жертв.
Запропонована низка критеріїв, за якими може бути здійснене визначення
жертв збройного конфлікту, а також перелік органів і організацій, які
можуть надавати статус жертви та сприяти в його отриманні. У
перспективі розбудови національної концепції перехідного правосуддя
питання визнання жертви збройного конфлікту має враховувати
різноманітні юридичні, соціальні та гуманітарні аспекти. Використання
міжнародного досвіду та принципів перехідного правосуддя сприятиме
ефективному захисту жертв збройного конфлікту, що включає правове

визнання, соціально-економічну допомогу, психологічну реабілітацію та
доступ до правосуддя.

СТАТЕВА СВОБОДА В УМОВАХ НЕСВОБОДИ АБО СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО ЯК СПОСІБ ВЕДЕННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

І.Г. ЛУЦЕНКО — 2024-12-28

Стаття присвячена кримінологічному дослідженню сексуального
насильства у ході російсько-української війни. Проаналізовано рівень
сексуального насильства пов’язаного з конфліктом з початку
повномасштабного вторгнення рф на територію України, акцентовано
увагу на високому рівні латентності даного виду злочину. Надана
характеристика факторам, що обумовлюють наявність сексуального
насильства в окупаційних військах рф, до них віднесено: історичні аспекти;
гендерну нерівність, як складову сучасного російського суспільства;
вмотивовану ненависть щодо базової ознаки для спільної групи осіб, що
стосується расової, етнічної, релігійної приналежності, мови,
національності, політичних переконань, сексуальної орієнтації, гендерної
ідентичності тощо; а також групові і індивідуальні чинники. Окреслені
загальні риси протидії сексуальному насильству під час збройного
конфлікту. В контексті протидії даному виду злочину запропоновані основні
правила поведінки для потенційних жертв. Зазначено на важливості
приділення особливої уваги жертвам сексуального насильства під час
конфлікту в концепції перехідного правосуддя та відшкодування шкоди такій
категорії осіб.

ПРОТИДІЯ КОРУПЦІЙНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ У СЕКТОРІ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНИ У ФОКУСІ ЗАДАЧ ПЕРЕХІДНОГО ПРАВОСУДДЯ: ЗАКОНОПРОЄКТНІ КОНЦЕПТИ

Ю.В. ОРЛОВ — 2024-12-28

Стаття присвячена дослідженню шляхів підвищення ефективності
повоєнного транзиту через декорупціоналізацію сектору безпеки і оборони
України. Встановлено, що секторальне антикорупційне стратегування має
бути інтегроване до функціоналу та задач механізму більш високого рівня
організації та управління як у сфері протидії злочинності, так і забезпечення
дотримання прав і свобод громадян, відновлення порушених прав, а також
забезпечення кримінологічної безпеки при переході від стану війни до стану
миру. Задля здійснення синхронізації антикорупційної та перехідної
(транзитивної) політик держави пропонується розробка та прийняття
Закону України «Про засади державної політики перехідного періоду», в якому
одним з напрямів реалізації вказаної політики, в частині інституціональних
реформ, – нормативно закріпити протидію корупції у секторі безпеки та
оборони. Обґрунтовується доцільність інституціоналізації кримінологічної
експертизи нормативно-правових актів і їх проєктів та кримінологічного
моніторингу ефективності правового регулювання у секторі безпеки та оборони України.

ПРО СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ У ЗВО МВС УКРАЇНИ

В.І. ПОКЛАД — 2024-12-28

Стаття присвячена аналізу відповідності змістовних та
організаційних характеристик кримінології як навчальної дисципліни у
закладах вищої освіти МВС України сучасним трендам наукового
забезпечення правоохоронної діяльності. Підвищення ролі кримінології
обумовлено реформуванням Національної поліції, переходом до проактивної
парадигми діяльності. Розвиток самої ж кримінології гальмується її
надмірною юридизацією. Пропонується відокремити кримінологію від
кримінального права та посилити соціологічний та психологічний зміст
дисципліни. Розглянуто співвідношення понять «кримінологія» та
«кримінальний аналіз». Надано рекомендації щодо організації вивчення
кримінології відповідно до вимог часу.

ЖЕРТВА ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ПРОТИПРАВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ: ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Т.В. СТАХОВСЬКИЙ — 2024-12-28

У статті проаналізовано основні характеристики особи жертви
кримінального правопорушення, передбаченого ст. 304 Кримінального
кодексу України «Втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність».
Встановлено що для неповнолітніх, які стали жертвами втягнення у
протиправну діяльність, характерними є незадовільний рівень виховання,
відсутність батьківського контролю, низький рівень правової свідомості,
акцентуації характеру, психічні відхилення, які не виключають осудності,
негативний влив найближчого оточення, наявність попереднього
протиправного досвіду, вторинна віктимізація, залежність від алкоголю
або наркотичних засобів чи психотропних речовин.
Виявлено ряд морально-психологічних якостей жертв втягнення у
протиправну діяльність, які у найбільшій мірі визначають характер
взаємовідносин з особою кримінального правопорушника. Акцентовано увагу
на тому, що проблема насильства щодо неповнолітніх, так само як і
втягнення їх у кримінальні практики, особливо загострюється в умовах
збройного конфлікту, а проживання їх у прифронтових та окупованих
територіях сприяє активізації кримінальної активності щодо них.

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН МОДИ У ФОКУСІ КРИМІНОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ

В.М. ТУРСЬКА — 2024-12-28

Стаття присвячена дослідженню соціокультурного феномену моди,
підкреслюючи її багатовимірність та роль у формуванні індивідуальних і
соціальних ідентичностей. Автор аналізує різні аспекти моди, зокрема її
вплив на економічні, культурні та психологічні процеси. Особлива увага
приділяється зв’язку моди з криміногенними тенденціями, зокрема з
девіантною поведінкою серед молодіжних субкультур. Розглядаються
теоретичні підходи Г. Зіммеля, П. Бурдьє та Ж. Бодрійяра до вивчення моди
як засобу соціальної диференціації та інструменту самовираження.

ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ ВЧИНЕННЯ ВОЄННИХ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ ЗІ ЗВІРСТВАМИ

Т.А. ШЕВЧУК — 2024-12-28

Стаття присвячена дослідженню особливостей механізму вчинення
воєнних насильницьких злочинів, пов’язаних зі звірствами. Встановлено
специфіку мотивації воєнних насильницьких злочинів з ознаками звірств, в
структурі якої домінує політично обумовлені, ресентиментарні спонуки,
обтяжені факторами дегуманізації представників української нації,
патерналізму, колективних травм росіян, розгалужених та постійно
стимульованих ефектів постпам’яті; наратив «десатанізації» українців
може мати місце у мотиваційній структурі окремих проявів звірств на рівні
легітимації злочинної поведінки, надання їй ареолу «праведного гніву»,
«богоугодної справи». Здійснено кримінологічну специфікацію результатів
психологічних експериментів С. Мілгрема та Ф. Зімбардо в цілях дослідження
особливостей впливу криміногенної ситуації на комбатанта як фактору
вчинення ним воєнного насильницького злочину з ознаками звірств.
Охарактеризовано роль жертви у вчиненні досліджуваної категорії злочинів.

КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЙ ЩОДО ПРОТИДІЇ РОЗСЛІДУВАННЮ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Р.І. БОГДАНЮК — 2024-12-28

У межах цього дослідження на підставі узагальнення проведених
наукових пошуків наголошено, що криміналістична характеристика є
інформаційною моделлю для подальшої побудови науково обґрунтованих
рекомендацій щодо розслідування кримінальних правопорушень, відмічені її
вагоме теоретичне і практичне значення. Запропоновано виокремлювати
таку категорію як «криміналістична характеристика протидії
розслідуванню».
На підставі узагальнення теоретичних підходів запропоновано базову
модель змістовних компонентів криміналістичної характеристики
кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності, а також
характеристики протидії їх розслідуванню. До обов’язкових складових
криміналістичної характеристики протидії розслідуванню віднесено:
типізовані відомості про особу, яка вчиняє протидію та особу, стосовно якої
її вчинено, об’єкт, який зазнав впливу з метою унеможливлення його
використання в доказуванні та спосіб учинення протидії, який охоплює дії
щодо підготовки та приховування факту протидії. Охарактеризовано
окреслені складові.

ІНСТИТУТ УГОДИ ЯК ФОРМА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА КОМПРОМІС У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

Г.І. ГЛОБЕНКО — 2024-12-28

Стаття присвячена дослідженню окремих положень кримінального
процесуального законодавства, що регламентує провадження на підставі
угод. Наведено аргументи на користь того, що одним з дієвих способів
вирішення кримінально-правового конфлікту між сторонами кримінального
провадження, який виник у результаті вчинення кримінального
правопорушення, може бути застосування поряд з традиційними і
компромісних процедур. Основною передумовою їх виникнення є
неефективність використання правозастосовувачем лише «силових»
способів протидії злочинності. Ефективність компромісних процедур у
кримінальному процесі доведена досить тривалим досвідом їх використання
в багатьох країнах світової спільноти з усталеними правовими традиціями.
У практичній площині інститут угод як визначена законодавством
України компромісна процедура застосовується вже більше десяти років,
втім говорити про повне його втілення та реалізацію є передчасним.
Детальний аналіз приписів глави 35 КПК України свідчить про наявність
окремих законодавчих прогалин або спірних питань, що безпосередньо
виникають під час здійснення таких кримінальних проваджень. Сформовано
висновки і пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального
процесуального законодавства у досліджуваній сфері.

КРИМІНАЛІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

В.В. ГРИЦЕНКО — 2024-12-28

У статті узагальнено підходи до класифікації кримінальних
правопорушень проти правосуддя, котрі знайшли своє відображення в науках
кримінально-правового циклу. Наголошено, що в основу криміналістичного
критерію класифікації може бути покладення аксіологічний підхід, тобто ті
суспільні блага та законні інтереси, яким спричиняється шкода через
учинення кримінальних правопорушень досліджуваної групи, з урахуванням
особливостей потерпілого й осіб, які вчиняють ці суспільно небезпечні діяння.
За цими критеріями запропоновано виокремлювати такі групи кримінальних
правопорушень: 1) посягання на законну діяльність осіб, які здійснюють і
забезпечують правосуддя, їх життя, здоров’я і власність; 2) кримінальні
правопорушення, пов’язані з невиконанням рішень суду особами, стосовно
яких їх ухвалено; 3) кримінальні правопорушення, учинені службовими
особами, які здійснюють або забезпечують здійснення правосуддя чи на яких
покладено обов’язки щодо сприяння провадженню правосуддя; 4) кримінальні
правопорушення проти правосуддя, котрі вчиняються особами, поведінці
яких притаманні ознаки правового нігілізму та які усвідомлюючи
законодавчі засади, реалізують протиправні форми поведінки, тим самим
перешкоджаючи здійсненню правосуддя.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧОЇ (РОЗШУКОВОЇ) ДІЇ, ПЕРЕДБАЧЕНОЇ СТ. 245-1 КПК УКРАЇНИ, ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ ПОРУШЕНЬ ПРАВИЛ БЕЗПЕКИ ДОРОЖНЬОГО РУХУ АБО ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ

А.А. ГУНЬКО — 2024-12-28

У статті досліджено процесуальні та тактичні особливості нової
слідчої (розшукової) дії, що закріплена у ст.2451КПК України від 15 березня
2022 року, а саме – зняття показань технічних приладів та технічних
засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото-,
кінозйомки, відеозапису, під час досудового розслідування порушень правил
безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Встановлено, що
суб’єктами проведення слідчої (розшукової) дії, передбаченої ст. 2451КПК
України, є слідчий, прокурор. Досліджено сучасний стан та перспективи
застосування органами та підрозділами Національної поліції слідчої
(розшукової) дії, передбаченої ст. 2451КПК України, під час розслідування
досліджуваної категорії кримінальних правопорушень. Наведено преваги
застосування слідчої (розшукової) дії, закріпленої у ст. 245-1 КПК України.
Зроблено висновки, що застосування даної слідчої (розшукової) дії під час
розслідування порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації
транспорту підвищує ефективність досудового розслідування за «гарячими
слідами», адже надає право отримувати таку інформацію безпосередньо у
власника або володільця відповідних приладів або засобів, необхідних для
з’ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження,
без отримання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ, а за
постановою слідчого, прокурора.

РОЛЬ І МІСЦЕ ПРЕДСТАВНИКА ПОТЕРПІЛОГО У ВСТАНОВЛЕННІ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ТА ЗБИТКІВ, ЗАВДАНИХ ЙОМУ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ

І.О. ЄМЕЦЬ — 2024-12-28

У статті обґрунтовано, що одним із конституційних прав особи є
право на отримання відшкодування спричиненої їй шкоди, у тому числі
завданої кримінальним правопорушенням. Визначено, що в кримінальному
процесі наразі це право втілилося в самостійну функцію кримінального
провадження, а процесуальний порядок її реалізації визначено в окремому
інституті кримінального процесу. Аргументовано, що попри законодавчу
регламентацію права потерпілої особи на відшкодування спричиненої їй
шкоди окремі аспекти кримінальної процесуальної діяльності в цьому
напрямі досі залишаються поза увагою, серед них, зокрема, добровільний
порядок відшкодування завданої шкоди, а також забезпечення прав
потерпілого в частині встановлення розміру завданої шкоди та шляхів
забезпечення її відшкодування. Викладене актуалізувало потребу залучення
адвоката для представництва цих інтересів потерпілого. З’ясовано, що
перевагами участі адвоката є передусім можливість використання
повноважень, гарантованих професійним статусом у контексті положень
Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у напрямах
збирання доказів та складення цивільного позову, однак і ці напрями
діяльності потребують розширення та вдосконалення, тому запропоновано
ряд змін до кримінального процесуального законодавства.

ОСОБЛИВОСТІ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ЩОДО ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ

Т.С. ЄФІМЕНКО — 2024-12-28

У статті виокремлено особливості доказування у кримінальних
провадженнях щодо воєнних злочинів та визначено фактори, які впливають
на процес доказування у цих видах провадженнях, а саме: багатоаспектність
складу воєнного злочину, яка зумовлена різними формами злочинних діянь;
встановлення контекстуального елементу; слідчі ситуації, обумовлені
місцем вчинення злочину та можливістю в органів досудового розслідування
доступу до нього; застосування інноваційних технологій, алгоритмів
штучного інтелекту; стан взаємодії органів досудового розслідування,
прокуратури з представниками громадських організацій, журналістами.

СУТНІСТЬ ЗАСОБІВ ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

В.В. КІКІНЧУК — 2024-12-28

У статті обґрунтовано, що засоби доказування є невід’ємним
елементом кримінального процесуального доказування в кримінальному
провадженні. Підкреслено, що засобам доказування та доказуванню в
кримінальному провадженні притаманні спільні ознаки, які вказують та
водночас обумовлюють їх взаємозалежність. Установлено, що доказуванню в
кримінальному провадженню властива низка ознак, які в своїй сукупності
визначають його сутність, значення та місце в кримінальній процесуальній
діяльності: чітка кримінальна процесуальна регламентація; кореляція з
міжнародно-правовими стандартами; здійснюється виключно
уповноваженими суб’єктами; симбіоз розумової та процесуальної діяльності;
пізнавальний характер; спрямованість на встановлення обставин, що
підлягають доказуванню та мають значення для кримінального
провадження; здійснюється тільки в рамках кримінального провадження та за допомогою процесуальних інструментів. З’ясовано, що засобами
доказування в кримінальному провадженні є інструменти отримання,
перевірки та оцінки доказів під час досудового розслідування та судового
розгляду. Виокремлено основні ознаки засобів доказування в кримінальному
провадженні, які в своїй сукупності визначають їх сутність, є:
регламентованість кримінальним процесуальним законодавством підстав і
порядку їх використання; спрямованість на встановлення обставин, що
підлягають доказуванню та мають значення для кримінального
провадження, а також вмотивування прийняття процесуальних рішень і
аргументування правових позицій з процесуальних питань; відповідність
міжнародно-правовим стандартам; використовуються виключно
уповноваженими суб’єктами під час здійснення кримінального провадження.

ФУНКЦІЯ ТА ЦІЛІ ЗАХИСТУ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

М.М. КОЛОМОЙЦЕВ — 2024-12-28

У статті визначено, що функція захисту, суб’єктом реалізації якої є
підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений, а професійним –
адвокат, який діє як захисник, вимагає реалізації низки активних дій, котрі
кінцевою метою мають обґрунтувати доцільність ухвалення
уповноваженою посадовою особою одного з таких рішень: 1) закриття
кримінального провадження з реабілітуючих підстав; 2) закриття
кримінального провадження у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної
відповідальності; 3) виправдання за реабілітуючими підставами та ін.
Узагальнено, які типові підходи окремих захисників у представництві
інтересів підзахисних недоцільні до реалізації, адже порушують етичні
засади.
У контексті практичної реалізації функції захисту зауважено про
доцільність визначення й обґрунтування правової позиції, що стає основою
предмету захисту. Визначено, які засоби та способи реалізації правової
позиції сторони захисту гарантовані законом і мають реалізовуватися в
цілях реалізації захисної функції.

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ: МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ

О.П. МАКАРОВА — 2024-12-28

У статті досліджуються правові основи та види міжнародного
співробітництва у сфері судово-психіатричних експертиз, з акцентом на
обмін досвідом між Україною та країнами Європейського Союзу.
Проаналізовано ключові напрями співпраці судово-експертних установ,
включаючи обмін знаннями, спільні проекти та адаптацію європейських
стандартів в українське законодавство. Розглянуто перспективи
покращення якості судово-психіатричних експертиз в Україні через
міжнародне співробітництво, підвищення ефективності правосуддя та
дотримання прав людини у кримінальних процесах.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО СТАТУСУ ЗАХИСНИКА ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

І.О. НЕЧАЄВА — 2024-12-28

Стаття присвячена вивченню процесуального статусу захисника як
адвоката, який здійснює захист підозрюваного. Дана тема є актуальною, бо
до цього часу існує невизначеність реалізації процесуальних прав
підозрюваним на стадії досудового розслідування, тому тема потребує
більш детального вивчення. Кожна особа має право на дотримання прав,
свобод та законних інтересів процесуального статусу у кримінальних
провадженнях. Визначення і чітке закріплення в КПК України відповідних
прав і обов’язків захисника стане запорукою забезпечення ним ефективного
захисту прав, свобод та законних інтересів особи, оскільки деякі прогалини в
законодавстві ускладнюють реалізацію прав захисника щодо збирання
доказів у повному обсязі.

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО УЧАСТІ ЕКСПЕРТА ТА СПЕЦІАЛІСТА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Ю.В. ПЕДОС — 2024-12-28

Для повного і належного визначення сутності та змісту будь-якого
явища необхідним є дослідження генезису його розвитку, що дозволить
визначити обставини виникнення, етапи еволюційного розвитку, умови
формування фундаментальних положень, проблемні напрямки, фактори
впливу, а також організаційно-правові заходи, що сприяли або негативно
впливали на розвиток того чи іншого явища. Зародження, становлення та
розвиток національного законодавства щодо участі спеціаліста та
експерта у кримінальному провадженні тісно пов'язані з: формуванням
різноманітних спеціальних теоретичних та прикладних знань, умінь та
навичок; умовами використання спеціальних знань під час експертних
досліджень; підставами визнання процесуальними джерелами доказів;
порядком залучення та особливостями участі таких фахівців у
кримінальному судочинстві.
У цій статті автором здійснено дослідження перелічених питань щодо
історії виникнення, становлення, сучасного стану та перспектив
удосконалення участі спеціаліста та експерта у кримінальному процесі, що
дозволить як науковцям та законотворцям, так і правозастосувачам
врахувати минулі помилки та не втратити позитивні надбання у
майбутньому. На підставі проведеного системного аналізу положень
нормативно-правових актів автором виокремлено шість основних етапів
розвитку національного законодавства щодо участі спеціаліста та
експерта у кримінальному провадженні.

ПОРЯДОК ПЕРЕДАЧІ ПРЕДСТАВНИКАМИ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ПОТЕНЦІИНИХ ДОКАЗІВ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ ОРГАНАМ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

А.В. ПІДДУБНА — 2024-12-28

Процес документування воєнних злочинів є одним із пріоритетних
напрямів взаємодії слідчих з іншими органами та підрозділами, тому що
документування є способом збереження доказів воєнних злочинів, що з
плином часу можуть бути приховані або знищені. В умовах активних бойових
дій, документування таких правопорушень неможливе без залучення
представників Збройних Сил України, тому що, як правило, саме вони
володіють значним обсягом відомостей про фактичні дані, що можуть бути
визнані доказами у кримінальному провадженні. Адже саме
військовослужбовці, які здійснюють різного роду військові операції на
окупованих територіях, першими прибувають у звільнені райони, а органи
досудового розслідування не можуть негайно прибути або не мають
об’єктивної можливості доступу до місця вчинення воєнних злочинів.
З метою своєчасного та належного повідомлення правоохоронні органи
про вчинення воєнних злочинів, повного збирання, збереження та передачі
потенційних доказів органам досудового розслідування, на підставі аналізу
судової практики, положень кримінального процесуального законодавства,
практичних порадників та рекомендацій, автором статті розроблено
пропозиції щодо порядку залучення представників Збройних сил України на
початку досудового розслідування воєнних злочинів, передачі ними речей та
документів, виявлених на полі бою чи деокупованих територіях, що можуть
бути визнані речовими доказами та мати доказове значення у кримінальних
провадженнях щодо воєнних злочинів.

ОСОБЛИВОСТІ ВИЯВЛЕННЯ ТА ПОДОЛАННЯ ПРОТИДІЇ РОЗСЛІДУВАННЮ НА ЕТАПІ ВИЯВЛЕННЯ ОЗНАК КОРИСЛИВО- НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ

Ю.П. ПОПЕЛЬНЮК — 2024-12-28

На підставі узагальнення теоретичних позицій, аналізу матеріалів
правозастосовної практики, у цьому дослідженні обґрунтовано позицію, що
цілями виявлення ознак кримінального правопорушення, протидії
розслідуванню та судовому розгляду є намір уникнення кримінальної
відповідальності або принаймні пом’якшення покарання. Наголошено, що
будь-яке перешкоджання досягненню цілей кримінального провадження та
судочинства, незалежно від того, чи допустимі вони за законом або є
незаконними за своєю суттю, слід розцінювати як протидію, а конкретні дії,
реалізовані у цілях перешкоджання кримінальній процесуальній діяльності,
мають піддаватися об’єктивній кримінально-правовій оцінці та можуть
визнаватися достатньою підставою для притягнення особи до кримінальної
відповідальності. Аргументовано, що протидія можлива як шляхом
реалізації конкретних дій, так і у вигляді бездіяльності, яка, наприклад, може
полягати у не з’явленні на виклики слідчого, прокурора; відмові від надання
показань; переховуванні від органів досудового розслідування та суду тощо.
Установлено типові джерела інформації, котрі стають об’єктами впливу як
захід протидії, узагальнено обставини, що свідчать про імовірність вчинення
протидії, а також розкрито етапи діяльності правоохоронних органів на
шляху подолання протидії від моменту виявлення ознак злочину.

ВИКОРИСТАННЯ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ МЕТОДИКИ ПРИ РОЗСЛІДУВАННІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ВТРУЧАННЯМ У ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

В.Ю. ПОПОВ — 2024-12-28

За результатами проведених наукових пошуків з’ясовано, що засади
розслідування кримінальних правопорушень, криміналістичної методики (як
розділу науки) та побудови криміналістичних методик неодноразово були
предметом наукового пізнання, проте такий жвавий інтерес не зумовив
формування одноманітного підходу стосовно їх визначення, сутності,
класифікації тощо. Аналіз конституційних принципів, загальних засад
кримінального провадження та засад криміналістики, дозволили
узагальнити, що базовими і в контексті здійснення практичної діяльності
щодо розслідування кримінальних правопорушень, і в аспекті побудови
криміналістичних методик є саме ці групи вихідних начал. Це зумовлено тим,
що кримінальні процесуальні відносини підпорядковані імперативному
методу правового регулювання, а тому жодна рекомендація, розроблена в
межах криміналістичного вчення не повинна суперечити нормативним
положенням.
На підставі застосування методології екстраполяції, з урахуванням
теоретичних підходів українських вчених до засад діяльності щодо
розслідування кримінальних правопорушень, а також криміналістичної
методики, визначено алгоритм дій представників органів досудового
розслідування, що має застосовуватися під час провадження кримінальної
процесуальної діяльності, пов’язаної з пізнанням події кримінального
правопорушення, у якій вбачаються ознаки втручання в діяльність
представників органів державної влади. В основу окресленого алгоритму
покладено такі засади: адаптації базової методики до конкретної ситуації розслідування, засаду етапізації та ситуативності, засаду взаємодії та
використання спеціальних знань і застосування науково-технічних засобів.
Вважаємо, що перспективи подальших досліджень мають полягати у
визначенні специфічних засад розслідування конкретних груп кримінальних
правопорушень, виокремлених у групі, пов’язаних зі втручанням у діяльність
представників органів державної влади.

ОБСТАВИНИ, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ З’ЯСУВАННЮ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КОЛАБОРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

О.В. ПЧЕЛІНА — 2024-12-28

Наголошено, що кримінальна відповідальність за колабораційну
діяльність встановлена відносно недавно, через що відсутні комплексні
напрацювання з питань організації та здійснення їх досудового
розслідування. З’ясовано, що питома вага кримінальних проваджень,
скерованих до суду з обвинувальним актом, є досить низькою, що вказує на
виникнення труднощів у працівників правоохоронних органів під час
виявлення, документування та досудового розслідування колабораційної
діяльності через відсутність досвіду розслідування виокремленої категорії
кримінальних правопорушень, дієвих криміналістичних рекомендацій з
оптимізації вказаної діяльності заради забезпечення ефективності
кримінального провадження, а також уніфікованої правозастосовної
практики. Встановлено, що обставини, які підлягають з’ясуванню під час досудового розслідування колабораційної діяльності, корелюється з
обставинами, що підлягають доказуванню в окресленій категорії
кримінальних проваджень. Обґрунтовано, що систематизація обставин, що
підлягають з’ясуванню під час розслідування колабораційної діяльності,
здійснюється з урахуванням предмета доказування, визначеного в ст. 91 КПК
України, складу кримінального правопорушення, описаного в ст. 111-1 КК
України, та специфіки механізму вчинення вказаного різновиду протиправних
діянь. Виокремлено й охарактеризовано наступні групи обставин, що
підлягають з’ясуванню під час розслідування колабораційної діяльності:
обставини, що характеризують подію кримінального правопорушення;
обставини, що характеризують особу правопорушника; обставини, що
впливають на прийняття процесуальних рішень.

ТАКТИКА ПРОВЕДЕННЯ І ЗНАЧЕННЯ ДОПИТУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: ВИДИ, ПІДГОТОВКА ТА ОСОБЛИВОСТІ

О.В. РОДЮК — 2024-12-28

У статті досліджено тактику проведення допиту в кримінальному
процесі, зосереджуючи увагу на основних етапах підготовки, значенні та
особливостях різних видів допиту. Розглянуто поняття допиту та його
види, аналізується підготовка до допиту, що є необхідною умовою для
досягнення його ефективності. Увага приділяється загальним тактичним
підходам до допиту свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених.
Окремий акцент зроблено на тактиці допиту у випадках виявлення
неправдивих свідчень та особливостях роботи з неповнолітніми. Описано
специфічні аспекти інших видів допиту та важливість належної фіксації
ходу та результатів процесу. Стаття підкреслює значення комплексного та
індивідуалізованого підходу до допиту як засобу забезпечення повного та
об'єктивного розслідування.

ПРЕДМЕТ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕННЯХ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ

В.Р. САЛАМАХА — 2024-12-28

У статті обґрунтовано тезу про те, що для кримінальних
правопорушень проти життя та здоров’я особи об’єднуючим чинником є
родовий об’єкт, на підставі особливостей видового об’єкта вони можуть
бути класифіковані на ті, що пов’язані із охороною життя особи та які
пов’язані з охороною здоров’я людини, однак попри це, більшість із них
відрізняються за низкою інших кримінально-правових і криміналістично
значущих ознак. Обґрунтовано, що ці обставини дозволяють стверджувати
про специфічні особливості процедури доказування в групі кримінальних
правопорушень проти життя та здоров’я особи. Констатовано, що попри
вагомий внесок процесуалістів у розроблення проблематики доказування,
досі поза увагою залишилися питання доказування та судового розгляду
кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я особи, розслідування
та судовий розгляд яких в умовах дії особливих правових режимів суттєво
ускладнився низкою об’єктивних чинників.
Узагальнення теоретичних підходів до розуміння сутності доказування
та його змістовних компонентів як процесуальної діяльності, стало
підґрунтям для формулювання тези про потребу диференціації його
зовнішнього та внутрішнього змісту, недоцільності посилання на те, що
обов’язок доказування лежить виключно на стороні обвинувачення, тому що
він передусім суттєво обмежує сутність процедури доказування. Тим паче,
що сторона обвинувачення займається не просто збиранням доказів вини
особи та «обвинуваченням», а залучена до з’ясування всіх обставин,
пов’язаних із подією кримінального правопорушення та надання їм
кримінально-правової оцінки.

ПРОТИПРАВНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОФЕСІЙНИХ УЧАСНИКІВ СУДОЧИНСТВА ЯК ОБ’ЄКТ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧИХ І НАУКОВЦІВ

Є.Ю. СУП — 2023-12-28

У статті визначено, що пізнавальна діяльність слідчого має складний і
ретроспективний характер, а також пов’язана із використанням низки
криміналістичних засобів задля збирання доказів, котрі в кінцевому
результаті (після їх перевірки й оцінки), будуть покладені в основу
відповідного процесуального рішення. Виявлення та розслідування
кримінальних правопорушень проти правосуддя, які вчиняються
професійними учасниками судочинства, як обґрунтовано, найскладніші
напрями діяльності, адже до їх учинення причетні переважно службові особи,
зокрема, слідчі, дізнавачі, прокурори, працівники оперативних підрозділів та
ін., тобто особи, рівень обізнаності яких у питаннях методів і специфіки
кримінальної процесуальної діяльності є професійним, а тому може
використовуватися в питаннях протидії розслідуванню.
На підставі аналізу статистичних показників установлено, що
правозастосовна діяльність потребує свого вдосконалення, зокрема, в
аспекті впровадження апробованих методик розслідування, котрі поки що
науковою спільнотою не розроблено. Наголошено, що у наукових
дослідженнях слід приділяти увагу ґрунтовному дослідженню
криміналістичної характеристики та класифікації кримінальних
правопорушень, які вчиняються професійними учасниками судочинства,
типізації слідчих ситуацій, що формуються на всіх етапах розслідування
кримінальних правопорушень цього виду, алгоритмів розслідування,
тактичних рекомендацій проведення слідчих (розшукових) дій і
використання спеціальних знань, засобів подолання протидії розслідуванню
злочинів цієї групи.

НАУКОВА РОЗРОБЛЕНІСТЬ ПРОБЛЕМАТИКИ ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В.О. УСАТИЙ — 2024-12-28

У статті, на підставі узагальнення низки теоретичних напрацювань,
проведених у межах юридичних та економічних наук, констатовано, що
українські вчені розроблюють, удосконалюють та розвивають наукові
положення у межах проблематики використання спеціальних знань під час
розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень у сфері
господарської діяльності. З’ясовано, що низка теоретичних положень,
розроблених упродовж останнього двадцятиріччя, стосуються загальних
засад використання спеціальних знань у кримінальному провадженні або ж
окремих галузевих засад, як-то участь спеціаліста в слідчих (розшукових)
діях чи залучення експерта до проведення певного виду експертного
дослідження. Визначено, що досі недослідженими є питання використання
спеціальних знань під час розслідування контрабанди, протидії господарській
діяльності, доведення до банкрутства та банку до неплатоспроможності,
маніпулювання на енергетичному й організованому ринках, розголошення
комерційної, банківської та інсайдерської інформації, кримінальних
правопорушень, пов’язаних із приватизацією та пов’язаних із обігом цінних
паперів.
Визначено, що стан наукової розробленості проблематики
використання спеціальних знань під час розслідування кримінальних
правопорушень у сфері господарської діяльності та їх судового розгляду є
недостатнім, тому що в теорії вітчизняної науки переважно дослідженню
піддавалися лише окремі її складові, а тому потребує активізації. Окреслено
напрями подальших наукових розвідок.

ВІДІБРАННЯ ПОЯСНЕНЬ ЗАХИСНИКОМ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ЯК СПОСІБ ЗБИРАННЯ ДОКАЗІВ: ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Д.О. ЦИПЛІЦЬКИЙ — 2024-12-28

У статті обґрунтовано позицію переформатування розподілу
повноважень сторони обвинувачення та сторони захисту у збиранні доказів,
зокрема, запровадження можливості проведення опитування захисником і
віднесення зібраних пояснень до процесуальних джерел доказів. Окреслено
шляхи запровадження механізму правового регулювання такої діяльності,
зокрема, шляхом: 1) внесення змін до ч.2 ст. 84 КПК України щодо доповнення
процесуальних джерел доказів поясненнями; 2) доповнення глави 4 «Докази і
доказування» параграфом, який би визначав процесуальний механізм
відібрання пояснень, документальне оформлення результатів їх отримання
у вигляді протоколу, та такого реквізиту як згода на участь в опитуванні
тощо; 3) виключення з ч. 8 ст. 84 КПК України формулювання «які не є
джерелом доказів, кпім випадків, передбачених цим Кодексом».
Аргументовано, що такі нормативні зміни збалансують процесуальні
можливості сторони захисту й обвинувачення, що в свою чергу виведе
принцип змагальності зі стану правової фікції, стане ефективним
інструментом для досягнення мети кримінального провадження та
втілення на практиці симетричної процедури формування доказової бази
опонуючих сторін.

ХАРАКТЕРИСТИКА ПОВНОВАЖЕНЬ ПРОКУРОРА ПІД ЧАС ЗУПИНЕННЯ ДІЗНАННЯ

К.В. ШЕРБАК — 2024-12-28

Досліджено характер повноважень прокурора піж час зупинення
дізнання через його функціональне призначення у кримінальному
провадженні, надано їх перелік. На підставі їх аналізу констатовано, що вони
здебільшого стосуються реалізації функції процесуального керівництва, яка
полягає у нагляді за додержанням закону дізнавачем при вирішенні питання
про зупинення та відновлення дізнання, дотриманням прав та інтересів
підозрюваного, потерпілого та інших учасників кримінального провадження,
чиї права та інтереси стосуються прийняття таких процесуальних рішень.
Автор дійшов висновку, що при реалізації повноважень із погодження
постанови дізнавача щодо зупинення дізнання (ч. 4 ст. 280 КПК України)
прокурор повинен: 1) встановити факт повідомлення про раніше
повідомлену підозру особі у цьому кримінальному провадженні; 2)
встановити наявність однієї підстав для зупинення дізнання, визначених у ч.
1 ст. 280 КПК України та 3) перевірити, чи були проведені усі необідні та
можливі процесуальні дії дізнавачем у цьому кримінальному провадження до
прийняття рішення про його зупинення.
Встановлено, що окрему групу повноважень прокурора під час
зупинення дізнання становлять ті, які пов’язані із його відновленням. Вони
полягають у:
1) можливості прокурором самостійно приймати рішення щодо відновлення
дізнання; 2) перевірці законності прийняття такого рішення дізнавачем та
у разі необхідності – скасування відповідної постанови та 3) перевірці
дотримання вимоги закону щодо направлення копії постанови про
відновлення дізнання стороні захисту, потерпілому, представнику
юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про внесення
відомостей про відновлення до ЄРДР або самостійне вчинення таких дій.

СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИННОГО ВПЛИВУ: СУТНІСТЬ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ОЗНАК

Р.І. ЯКИМОВИЧ — 2024-12-28

У статті проаналізовані сутність та окремі характеристики
спеціального суб’єкта злочину – суб’єкта підвищеного злочинного впливу.
Наголошено, що наразі тривають жваві наукові дискусії щодо визначення
сутності цієї категорії, віднесення конкретних осіб до такої класифікаційної
групи, а також виокремлення типових ознак таких осіб. Звернута увага на
те, що відсутність чіткої визначеності щодо змісту цієї категорії створює
значну кількість проблемних питань під час правозастосування, зокрема
щодо точної кваліфікації відповідного кримінального правопорушення, а
також визначення системи обставин, які підлягають встановленню та
доказуванню під час розслідування конкретних кримінальних проваджень.
Наголошено, що вказана категорія осіб доволі детально досліджувалась у
межах кримінології та криміналістики як лідери кримінального середовища,
переважно у контексті вивчення діяльності злочинних угруповань різної
спрямованості. Проаналізовані наявні наукові підходи щодо визначення
лідерів кримінального середовища, а також їх класифікації за відповідними
ознаками. Досліджені запропоновані науковцями типові ознаки лідерів
злочинних угруповань етнічної спрямованості. Особлива увага приділена
аналізу авторитету як однієї із ключових ознак аналізу суб’єкта злочинного
впливу, яка фактично й визначає межі встановлення та поширення
останнього. Виокремлені показники за якими повинен формуватися
авторитет таких осіб. Обґрунтовано, що у контексті характеристики
суб’єкта злочинного впливу, необхідно акцентувати увагу на сукупному
авторитеті. Виокремлені основні параметри, які характеризують такий
вид авторитету та надана їх характеристика. Детально проаналізовані
організаторські здібності як складова авторитету суб’єкта злочинного
впливу, а також місце особи у неформальній класифікації лідерів
кримінального середовища як чинник котрий визначає межі встановлення
та поширення злочинного впливу.

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ЗДІЙСНЕННЯ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЙОГО АДАПТАЦІЯ ДО ВІТЧИЗНЯНОЇ СИСТЕМИ АДВОКАТУРИ

І.Х. АДАМОВА — 2024-12-28

В статті представлено результати наукового аналізу досвід
адвокатської діяльності провідних демократичних країн світу, на основі чого
напрацьовано рекомендації практичного характеру спрямовані на
покращення функціонування останньої. Досліджено особливості
адміністративно-правового регулювання адвокатури в країнах ЄС, проведено
його співставний та порівняльний аналіз з нормами чинного українського
законодавства, що регулює адвокатську діяльність в країні. Дослідження
світового досвіду адвокатської діяльності розвинених країн світу є
необхідним та обумовленим потребою реформування даного органу в рамках
поступового переформатування українського правового поля, спрямованого
на майбутню його синхронізацію з юридичною екосистемою Європейського
союзу, так як Європейський шлях розвитку для нашої країни є
безальтернативним. Від ефективності роботи українських правників,
залежить ступінь реалізації громадянами їх конституційних прав, і як
наслідок можна констатувати факт, того, що діяльність адвокатури є
однією з головних основ будь якої демократичної країни, тому дослідження
має неабияку актуальність, є важливим і відповідає потребам сьогодення.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ В УКРАЇНІ

Л.О. ГОЛИНСЬКА — 2024-12-28

Наголошено, що на сторінках фахової наукової літератури основна
увага приділяється у цілому правовому регулюванню поліцейської діяльності,
тоді як нормативно-правові основи професійного навчання поліцейських
дослідженні не достатньо. Здійснено аналіз підходів учених-правознавців
щодо розуміння сутності та значення нормативно-правових основ
функціонування відповідної сфери суспільного життя. З урахуванням чого
сформовано авторське бачення розуміння сутності нормативно-правових
основ професійного навчання поліцейських. Доведено, що в цілому чинне
національне законодавство, в тому числі нормативно-правові акти, що
регламентують питання професійного навчання поліцейських, останнім
часом зазнали суттєвих змін, як з огляду на прагнення нашої держави
відповідати визнаним світовим стандартам, так і з огляду на
запровадження правового режиму воєнного стану. Обґрунтовано, що аналіз
нормативно-правових актів, на основі яких здійснюється професійна
підготовка поліцейських в Україні дозволить виявити недоліки та
законодавчі прогалини в цій сфері суспільних відносин, що може бути взято
за основу вдосконалення такого законодавства. Здійснено аналіз
нормативно-правових актів, що регламентують питання професійного
навчання поліцейських з урахуванням юридичної сили окремого з таких актів
– від акта законодавства найвищої юридичної сили до найменшої:
Конституція України, міжнародні договори України, закони України,
підзаконні нормативно-правові акти. Доведено, що з огляду на кількість
суб’єктів видання підзаконних нормативно-правових актів, які
регламентують питання професійного навчання поліцейських, вони в
сукупності можуть бути представлені як окрема система. Встановлено, що
суб’єктами видання підзаконних нормативно-правових актів, положення

яких регламентують питання професійного навчання поліцейських є:
Президент України, Кабінет Міністрів України та центральні органи
виконавчої влади – Міністерство освіти і науки України та Міністерство
внутрішніх справ України.

РОЛЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ КАСАЦІЙНОГО КРИМІНАЛЬНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ У ПІДГОТОВЦІ ПРАВНИКІВ- ПРАВООХОРОНЦІВ У ЗВО МВС

І.В. КРІЦАК — 2024-12-28

Судова практика займає чільне місце у розумінні/тлумаченні норм
кримінального права. Хоча офіційно судовий прецедент не є джерелом права
в Україні, однак у реальності, спираючись на ЄДРСР, тобто рішення
попередніх судів завжди є можливість зважити усі «за» і «проти» з метою
однакового і правильного розуміння та застосування; справедливого,
доцільного та необхідного призначення покарання й винесення індивідуально-
владного рішення по справі – вироку, який і буде кінцевим вердиктом у судах
загальної юрисдикції до моменту його оскарження у вищестоящих
апеляційній та касаційній інстанції, а також ЄСПЛ, МКС тощо.
Виникає запитання, чому дедалі частіше наші громадяни звертаються
до міжнародного комерційного арбітражу шукаючи захисту своїх прав. Тому,
що вони не довіряють національним українським судам, де діє корупція та все взаємопов’язано між собою. З іншого боку, така корумпованість присутня і в
інших країнах, коли є можливість вплинути на суд в Італії, Британії чи
багатьох інших країнах. Все у цьому світі відносно та тісно
взаємопов’язане/переплетене між собою. Ще однією дилемою є практика
визнання рішень іноземних судів на засадах міжнародного принципу
«взаємності та ввічливості», який не завжди спрацьовує у вітчизняних
реаліях.

ІНСТИТУТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬТВА Й ЦЕРКВИ У СИСТЕМІ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ

І.В. КРІЦАК — 2024-12-28

Стаття присвячена аналізу ролі інститутів громадянського
суспільства та церкви у протидії злочинності. Виявлено тенденції та
перспективи його розвитку на сучасному етапі державного життя через кримінологічну ретроспективу. Кримінологічний аналіз проблем
громадянського суспільства дозволяє розкрити його наступальний вплив на
політичні та соціальні процеси в Україні. Основні тенденції включають
зростання активності громадян, посилення громадського контролю та
розвиток правової освіти. Перспективи полягають у впровадженні кращих
світових практик, інновацій та посиленні взаємодії з міжнародною
спільнотою, що сприятиме зниженню рівня злочинності та зміцненню
громадянського суспільства в Україні. Встановлено, що значущою у
механізмах неформального соціального контролю у протидії злочинності є
роль церкви.

ОКРЕМІ ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗАСТОСУВАННЯ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ ДИСКРЕЦІЙНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВИХ ФУНКЦІЙ

О.А. ПРИСЯЖНЮК — 2024-12-28

У статті проаналізовано поняття, завдання, принципи, функції
контрольно – наглядових повноважень правоохоронних органів України.
Зауважено, що метою контрольно – наглядової діяльності вбачається
забезпечення національних інтересів та цінностей, що охороняються
державою, а також фактичний стан справ у певному процесі. Вказаний
механізм реалізуються шляхом зіставлення відповідності цього стану
наміченим цілям і, в разі необхідності, застосування корегуючих заходів з
приведення підконтрольного об’єкта до належного стану.
Наголошено, що реалізація контрольно-наглядової діяльності є
безкомпромісним правом та обов’язком органів державної влади, вона
провадиться із суворим дотриманням норм чинного законодавства,
забезпечує реалізацію конституційних принципів народовладдя,
верховенства права і закону та розподілу влади з метою ефективного
функціонування держави. Виділено особливий критерій контрольно-
наглядової діяльності - спрямованість на забезпечення законності у
публічному управлінні та правопорядку у суспільстві.
Підкреслено, що дискреційні повноваження правоохоронних органів під
час здійснення контролю і нагляду передбачає широкі можливості для їх
застосування. Зауважено, що загальні підходи до впровадження дискреційних
повноважень правоохоронними органами щодо об’єктів контролю і нагляду
мають аналогічну правову природу з іншими напрямами їх застосування під
час реалізації правоохоронної діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ ЯК ПРОВІДНОЇ СКЛАДОВОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

О.І. ЧЕРВЯКОВ — 2024-12-28

У статті наголошено на тому, що сучасне розуміння феномену
національної безпеки постає у єдності декількох складових, які охоплюють
воєнну безпеку, публічну безпеку, економічну безпеку, енергетичну безпеки,
екологічну безпеку, інформаційну безпеку, державну безпеку та кібербезпеку.
Остання виступає інтегруючою складовою по відношенню до всіх інших,
адже у сучасних умовах використання відповідних технологій та
комп’ютерних програм є основою здійснення операцій у будь-якій сфері
суспільного життя.
Наголошено, що необхідно бути свідомими того, що в останні
десятиліття проблема кібербезпеки суттєво трансформувалася з рівня
окремого комп’ютера на рівень держави, окремих організацій, сфер економіки
та об’єктів критичної інфраструктури. З огляду на це дана проблема тепер
не є суто технічною, а має розглядатися саме з точки зору
адміністративно-правового забезпечення функціонування цілісного
механізму забезпечення кібербезпеки держави, створення відповідних
інституцій, центральних органів виконавчої влади, відповідальних за даний
напрямок, а також структурних підрозділів (посадових осіб) на рівні окремих
підприємств, установ, організацій.
Зазначено, що до особливостей забезпечення кібербезпеки як провідної
складової національної безпеки України доречно віднести формування
нормативно-правової основи кібербезпеки, визначення її концептуального
бачення та стратегії розвитку на рівні держави; тісний зв’язок між
кібербезпекою та розвитком вітчизняної освіти; формування так званої
кіберкультури як системи цінностей, стійких уявлень про сутність та
значення кібербезпеки у повсякденній життєдіяльності людей, їх об’єднань
та суспільства в цілому.

ПРАВОВІ ЗАСАДИ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ІНОЗЕМЦЯМ, ЯКІ ТИМЧАСОВО ПЕРЕБУВАЮТЬ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Д.С. АСТАФ’ЄВ — 2024-12-28

Наукова стаття присвячена особливостям укладення договорів про
надання медичних послуг іноземним громадянам, які тимчасово перебувають
на території України. Встановлено, що законодавство України не регулює
особливості укладення договорів про надання медичних послуг. Зауважено,
що медична допомога іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на
території України, надається на платній основі, але методики розрахунку
вартості медичних послуг, наданих іноземним громадянам, не затверджено.
Зроблено висновок, що заклад охорони здоров’я, який надав медичні послуги на
платній основі, повинен мати підтвердні документи, тобто укладений у
письмовій формі договір про надання медичних послуг.
Запропоновано внести низку змін до національного законодавства, яке
регулює укладення договорів про надання медичних послуг іноземним
громадянам. Вказано, що у Цивільному кодексі України та Законі України
«Про туризм» варто закріпити особливості укладення договорів про надання
медичних послуг та особливості провадження діяльності з лікувально-
оздоровчого туризму. Запропоновано у Законі України «Про правовий статус
іноземців» передбачити, що медичні послуги іноземним громадянам, які
тимчасово перебувають на території України, надаються на платній основі
на підставі договору про надання медичних послуг, який укладається уписьмовій формі.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПУ НАСЕЛЕННЯ ДО ЖИТЛА ЯК ЕЛЕМЕНТ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

В.М. ДОВГАНЬ — 2024-12-28

Стаття присвячена визначенню сучасного стану забезпечення доступу
населення до житла як елемента відбудови України в умовах воєнного стану.
Вказано, що право на житло гарантовано нормами національного і
міжнародного законодавства, а саме Конституцією України, Міжнародним
пактом про економічні, соціальні та культурні права, Європейською
соціальною хартією, Європейською конвенцією з прав людини. Беручи до уваги
те, що житло за будь-яких умов є одним із основних матеріальних благ
необхідних для успішної організації життєдіяльності людини, забезпечення
доступу населення до житла є одним із соціальних зобов’язань держави
особливо в умовах воєнного стану, коли саме житловий сектор зазнає
істотних руйнувань, що підтверджується статистичними даними.
Зазначено, що попри продовження війни в Україні вже ведуться активні
роботи над відновленням інфраструктури, насамперед щодо забезпечення
доступу населення до житла. Запропоновано під забезпеченням доступу
населення до житла розуміти сукупність елементів, що сприяють забезпеченню короткострокових і довгострокових житлових потреб
населення постраждалого від війни, зокрема: надання тимчасового житла;
забезпечення найуразливіших категорій населення житлом; реконструкція
зруйнованого житлового фонду; будівництво нового доступного житла;
програми фінансової підтримки населення; спрощення дозвільних /
реєстраційних процедур в будівельній та суміжних галузях зважаючи на
умови воєнного стану; використання технологій підвищення
енергоефективності житла, врахування екологічних стандартів; залучення
громадськості та співпраця з міжнародними організаціями. Наголошено, що
продовження військової агресії рф збільшуватиме руйнування житлового
сектору держави, відповідно оновлення засад державної житлової політики
України має стати основною для забезпечення доступу населення до житла
в умовах воєнного стану та подальшої відбудови у повоєнний час.

ПОНЯТТЯ АЕРОКОСМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

Р.О. КОЗАК — 2024-12-28

Розвиток авіаційної та аерокосмічної галузі в Україні та в інших
країнах все більше прискорюється. Це пов’язано із черговим етапом науково-
технічної революції та бажанням дослідження космічного простору,
розвитком міжнародних відносин (зокрема, економічних та туристичних),
удосконаленням систем озброєння та ін. Актуальне врегулювання відносин у
сфері функціонування аерокосмічної промисловості в Україні є одним з
головних завдань особливо в контексті військової агресії. Відсутність
сучасного розуміння змісту понять у сфері аеронавігаційної промисловості є
підґрунтям для проведення наукових розробок понятійного апарату. В
статті запропоноване авторське розуміння змісту та сутності поняття
«аерокосмічна промисловість», що дозволить удосконалити майбутній і
необхідний процес оновлення нормативно-правового забезпечення у даній
сфері.

ПРОБЛЕМИ ПРОТИДІЇ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В УМОВАХ ВІЙНИ В УКРАЇНІ

К.О. ЧЕРЕВКО — 2024-12-28

У статті розглянуті питання та проблеми поглиблення
кримінологічного розуміння природи, стану, особливостей детермінації та
протидії торгівлі людьми в умовах війни в Україні. Визначено поняття
торгівля людьми, охарактеризовано стан відтворення ординарних проявів
торгівлі людьми та стан відтворення злочинів з ознаками торгівлі людьми.
Визначено соціально-економічні та культурно-психологічні фактори
торгівлі людьми в Україні в умовах війни. Встановлено, описано та пояснено
політичні фактори торгівлі людьми в умовах війни в Україні.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛІЦЕНЗУВАННЯ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ У СФЕРІ МЕДИЦИНИ

Р.А. САВЧЕНКО — 2024-12-28

Наукова стаття присвячена встановленню особливостей одержання
ліцензії тими страховими компаніями, які бажають надавати фінансові
послуги з медичного страхування. Вивчено законодавчі та підзаконні акти,
які встановлюють особливості діяльності страхових компаній та
одержання ними ліцензії. Проаналізовано праці дослідників, які вивчали
сутність та особливості медичного страхування.
Запропоновано визначення медичного страхування як різновиду
договору страхування, який передбачає захист особи від несподіваних
витрат на медичну допомогу за рахунок платежів у вигляді страхових
внесків у разі травми, захворювання або завдання шкоди здоров’ю внаслідок
протиправних дій.
Вказано, що для здійснення діяльності з медичного страхування
страхова компанія повинна розробити і затвердити певні документи:
правила надання фінансових послуг можуть включати норми про
особливості укладення договорів медичного страхування, розробити загальні
умови страхового продукту – медичного страхування, тарифну політику
медичного страхування, положення про порядок розгляду повідомлень про
захворювання і травми у разі медичного страхування, необхідно розробити і
затвердити методику розрахунку страхових тарифів під час медичного
страхування тощо.
Запропоновано розробити окремі ліцензійні умови медичного
страхування.