Вісник Кримінологічної асоціації України

НАЦІОНАЛЬНІ САНКЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ В СИСТЕМІ ПРОТИДІЇ НЕЗАКОННОМУ ОБІГУ АКТИВІВ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Ю.В. ШВЕЦЬ — 2025-05-29

Стаття присвячена кримінологічному дослідженню національного
виміру санкційних механізмів у протидії злочинному обігу активів. Під
санкціями запропоновано розуміти самостійний міжгалузевий правовий
інститут, що регулює відносини у сфері реалізації національної моделі
притягнення до відповідальності за вчинення міжнародно-протиправних
діянь суб’єктів міжнародного публічного права та афілійованих з ними осіб, а
також запобігання чи припинення використання активів для вчинення
кримінальних правопорушень проти національної безпеки України,
громадської безпеки, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Обґрунтовано, що існуюче правове регулювання застосування санкцій в
Україні характеризується високим криміногенним потенціалом.
Невизначеними та суперечливими є правові підстави їх застосування.
Констатовано наявність передумови для зловживання правом через брак
контрольних механізмів прийняття рішення про застосування санкцій,
відсутність правових гарантій на захист прав, свобод та законних інтересів
для громадян України, щодо яких застосовуються санкції. Сформовані
пропозиції щодо удосконалення Закону України «Про санкції».

ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ВОЄННИХ ЗЛОЧИНІВ, ЩО ЗАПОДІЮЮТЬ ШКОДУ ВЛАСНОСТІ

Ю.В. ОРЛОВ — 2025-05-29

Стаття присвячена дослідженню проблем кваліфікації воєнних
злочинів, що заподіюють шкоду власності. Встановлено, що на кваліфікацію
заволодіння комбатантом майном, яке належить супротивній стороні
впливають дві ключові обставини: 1) правовий статус майна, вид власності;
2) мета заволодіння таким майном. Правомірним вважатиметься таке
заволодіння майном супротивної сторони, яке належить державі (державна
власність супротивної сторони) та має на меті його використання у
військових цілях. В інших випадках матиме місце воєнний злочин,
передбачений ч. 1 ст. 438 КК України. Надана характеристика відповідного
сегменту міжнародно-правової конвенційної бази, до якої відсилає диспозиція
частини 1 вказаної статті. З’ясовано особливості кваліфікації заволодіння
комбатантом майном, що належить власному війську, а також
протиправних дій із майном цивільних осіб, вчинюваних в контексті
збройного конфлікту. Сформовано критерії відмежування правомірного
пошкодження або знищення майна в контексті збройного конфлікту
(супутня шкода) від протиправного, воєнного злочину.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВА МОДЕЛЬ КРИМІНАЛІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ДІНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ ПРОВАДЖЕННЯМ ГОСПОДАРСЬКОЇ ЧИ ІНШОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ТЕРИТОРІЯХ, ЯКІ ВІДНЕСЕНІ ДО КАТЕГОРІЇ НЕБЕЗПЕЧНИХ АБО ПОТЕНЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ

Ю.В. ОРЛОВ — 2025-05-29

Стаття присвячена аналізу стану правового регулювання у сфері
протимінної діяльності в Україні та пошуку шляхів підвищення
ефективності діяльності з розмінування, убезпечення громадян від
небезпечного впливу наслідків війни засобами кримінального законодавства України. В результаті системного аналізу стану правового регулювання у
сфері протимінної діяльності в Україні запропоновано запровадити
кримінальну відповідальність за провадження господарської або іншої
діяльності на територіях, які віднесені до категорії небезпечних або
потенційно небезпечних. Окремо наголошено на доцільності передбачення на
законодавчому рівні можливості субсидіарного кримінально-правового
реагування на причетність юридичних осіб як суб’єктів господарської та
іншої діяльності до порушень вимог законодавства, пов’язаних із
провадженням господарської або іншої діяльності на територіях, які
віднесені до категорії небезпечних або потенційно небезпечних, суть якого
зводилося би до застосування щодо причетних юридичних осіб заходів
кримінально-правового характеру, передбачених розділом ХIV-I Загальної
частини КК України.

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

М.Л. ПАХНІН — 2025-05-29

Стаття присвячена виявленню суперечливих положень у чинному
законодавстві про кримінальну відповідальність, що містяться в нормах,
спрямованих на захист діяльності засобів масової інформації, та розробці
пропозицій щодо вдосконалення цих правових положень та правозастосовної
практики. Встановлено, що зміни до КК України, внесені Законом України від
14 травня 2015 року № 421-VIII, у кількох положеннях не відповідають
принципам криміналізації суспільно небезпечних діянь, що створює
суперечності в чинному кримінальному законодавстві. Зокрема, принцип
системної правової узгодженості порушується тим, що статті 345-1, 347-1,
348-1 та 349-1 КК розміщені в розділі XV Особливої частини, тоді як
положення про перешкоджання законній професійній діяльності журналістів
(ст. 171 КК) залишається в розділі V Особливої частини. Крім того, не дотримуються принцип системної правової узгодженості та принцип
пропорційності заборон, оскільки спеціальне положення про посягання на
життя журналіста (ст. 348-1 КК) передбачає менш суворе покарання, ніж
відповідна загальна норма (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК). Пропонуються шляхи
удосконалення закону про кримінальну відповідальність.

ПОКАРАННЯ ТА ІНШІ ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ЗА ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА

А.В. РАВЛЮК — 2025-05-29

Стаття присвячена аналізу передбачених у Кримінальному кодексі
України покарань та інших заходів кримінально-правового характеру за
вчинення корупційних злочинів службовою особою юридичної особи
публічного права (ст. ст. 364, 368, 368-5, 369 Кримінального кодексу України),
виявленню недоліків у їх нормативно-правовому визначенні, а також
фокусуванні уваги на особливостях застосування окремих з них. Зазначено,
що нормативно-правова визначеність покарань у санкціях окремих із
зазначених статей Особливої частини Кримінального кодексу України не
може не викликати зауважень з точки зору вироблених доктриною
кримінального права правил побудови кримінально-правових санкцій.
Наголошено, що одночасно з покаранням негативні правові наслідки
вчинення окремих корупційних злочинів у сфері службової діяльності
додатково проявляються й в інших заходах кримінально-правового
характеру, які можуть бути застосовані як щодо фізичних, так і юридичних
осіб.

ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ СТ. 407 КК УКРАЇНИ (САМОВІЛЬНЕ ЗАЛИШЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ АБО МІСЦЯ СЛУЖБИ)

А.М. ШУЛЬГА — 2025-05-29

Стаття присвячена особливостям прикладного застосування
кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 Кримінального
кодексу України «Самовільне залишення військової частини або місця
служби». Визначено проблематику встановлення суб’єктного складу
самовільного залишення військової частини або місця служби. Виявлено
невідповідність суб’єкта правопорушення, що розглядається із положеннями
галузевого закону «Про військовий обов’язок і військову службу».
Запропоновано привести у відповідність цей кримінально-правовий
інститут. Проаналізовано нормативно-правову базу, на підставі якої
сформовано об’єкт кримінального правопорушення передбаченого ст. 407 КК
України. Проаналізовано сутність військової служби як діяльності
військовослужбовців, пов’язаної із забезпеченням оборони України, її
незалежності та територіальної цілісності. На підставі аналізу
нормативно-правових актів визначено, що військовий обов’язок
установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни,
забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених
відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних
органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються
військовослужбовцями. Визначено, що об’єктивну сторону самовільного
залишення військової частини або місця служби сконструйовано
законодавцем, як формальний склад правопорушення, що зобов’язує слідчого
концентруватися на суспільно небезпечному діянні (дії або бездіяльності).
Проведено відмежування за суб’єктивною стороною самовільного залишення
військової частини або місця служби та дезертирства. Окреслено коло
негативних факторів, які становлять причини виникнення та існування
такого явища, як самовільне залишення військової частини або місця служби
та дезертирства.

КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ В УКРАЇНІ

В.І. БОНДАРЕНКО — 2025-05-29

Стаття присвячена кримінологічному аналізу торгівлі людьми в
України. Значення показників динаміки відтворення торгівлі людьми за
2015–2024 рр. дають змогу виявити синусоїдні коливання з інтервалом в 1
рік. Виключення становить лише період 2015–2017 рр., в якому протягом
вдвох років (2016 та 2017) зберігається зростання рівня. Решта років ряду
динаміки почергово демонструють зростання та зниження рівня без
загальної вираженої тенденції. Середнє значення ряду складає 198 злочинів.
Кримінально-право структура торгівлі людьми свідчить про тяжкість
цього злочину, високонебезпечний характер кримінальних практик.
Безпосередньо в структурі кримінальних правопорушень, передбачених ст.
149 КК України, превалюють ті, ознаки складу яких закріплені у частині 2 цієї
статті. При цьому наголошено на динамічних змінах структури, що хоча і не
виявляють стабільної тенденції, менше з тим проявляються в епізодичному
збільшенні частки особливо кваліфікованих складів у структурі
кримінальних правопорушень, передбачених ст. 149 КК України, чого майже
ніколи у суттєвих масштабах не фіксується за показником основного складу
злочину. Встановлена відносно висока частка групової злочинної діяльності у
структурі торгівлі людьми.

КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ОКРЕМИХ СУЧАСНИХ ДЕТЕРМІНАНТ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗОВАНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ

О.С. ГОРАШ — 2025-05-29

Стаття присвячена визначенню детермінантів транснаціональної
організованої злочинності. Розглянуто основні види криміногенних факторів,
що сприяють виникненню та діяльності транснаціональних організованих
злочинних угруповань. Здійснено їх аналіз та надано стислий опис основних
видів детермінантів злочинної діяльності за її змістом, таких як: економічні
фактори, політичні фактори, соціальні фактори, технологічні фактори,
географічні та демографічні фактори. Наголошено на проблемі втягнення
неповнолітніх у протиправну діяльність на користь організованих
угрупувань транснаціонального характеру.

КОЛАБОРАЦІОНІЗМ: ОСОБЛИВОСТІ ДЕТЕРМІНАЦІЇ ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ

О.М. ЛИТВИНОВ — 2025-05-29

Стаття присвячена дослідженню особливостей детермінації
колаборацінізму в контексті російсько-української війни. Визначено
мотиваційні типи колабораціонізму. Розгорнута пояснювальна модель
фронтирності українського суспільства. Надано опис основним складникам
фронтирів, пояснене значення фронтирної злочинності, до складу якого в
тому числі потрапляє й кримінальний колабораціонізм. Запропоновано
ключові ідейні елементи стратегії дефронтиризації українського
суспільства, що передбачає агресивну соціокультурну інтеріоризацію у
гуманітарній сфері, зміну мисленнєвих й праксеологічних установок.

ЗАХОДИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ: ЕВОЛЮЦІЙНИЙ ЕТАП АБО ТЕМПОРАЛЬНЕ ЯВИЩЕ?

І.Г. ЛУЦЕНКО — 2025-05-29

Стаття присвячена аналізу проблем злочинності в умовах війни, а
також ролі заходів протидії їй в контексті цивілізаційного розвитку.
Проаналізовано вплив війни на соціальну, економічну, політичну та безпекову
складову в країні, із зазначенням на зростанні рівня насильства та
порушення правопорядку в умовах війни. Наголошено, що наслідки війни, як і
злочинність, можуть змінювати соціальні структури, взаємодію між
державами та громадянами, а також формувати нові види злочинної
діяльності, зокрема військові і воєнні злочини, тероризм, торгівлю людьми
тощо. У статті приділено увагу історичному розвитку злочинності, на ряду
з існуванням війн, починаючи з античних часів. Акцентовано увагу на тому,
що досвід і історичні приклади можуть стати підґрунтям для розробки
заходів протидії злочинності в умовах війни, в тому числі, враховуючи сучасні
виклики. Надані аргументи на користь заходів протидії злочинності в
умовах війни як еволюційного етапу, як складової цивілізаційного розвитку
людства, так і темпорального явища, що властиве окремим подіям з
часовими обмеженнями.

КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ ЗЛОЧИННОСТІ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ: КІЛЬКІСНИЙ ВИМІР

С.І. МАРКО — 2025-05-29

В Україні щорічно реєструється значна кількість кримінальних
правопорушень екологічної спрямованості. На основі проведеного
дослідження автор приходить до висновку, що середньорічний показник
реєстрації кримінальних правопорушень передбачених ст. ст. 236–254
Кримінального кодексу України складає 2967 (аналіз статистичних даних з
2002 по 2024 рр.). Окрім цього, певна частина кримінальних правопорушень у
сфері довкілля реєструється за статтями, які не входять до Розділу VIII
Особливої частини Кримінального кодексу України. Досудове розслідування у
таких кримінальних провадженнях здійснюють органи безпеки та підрозділи
Державного бюро розслідувань, а це, відповідно, впливає на офіційну
статистику облікованих кримінальних правопорушень проти довкілля.
У публікації, застосовуючи статистичний метод дослідження, на
основі аналізу даних про зареєстровані кримінальні правопорушення проти
довкілля та вивчення абсолютних, середніх і відносних значень,
проаналізовано їх, кількість, середнє значення, питому вагу, коефіцієнт
злочинної інтенсивності, динаміку рівня злочинності, базисний та
ланцюговий темпи зростання, абсолютний приріст, та тенденції. Зазначена
інформація подана, в тому числі, у вигляді таблиці та діаграми.
На основі системного аналізу масиву облікованих кримінальних
правопорушень за останні 23 роки доведено тенденцію до суттєвого
зростання кількості кримінальних правопорушень проти довкілля та їх
питомої ваги. Аналіз динаміки злочинності за базисним і ланцюговим
методами свідчить про стале збільшення цих правопорушень, що
підтверджується плюсовим середнім абсолютним приростом. Крім цього,
показник інтенсивності злочинності проти довкілля демонструє стійку
тенденцію до зростання.
Встановлено, що аналізований вид злочинності в Україні є одним з
найскладніших та становить загрозу не лише довкіллю, але й здоров’ю та
добробуту населення.
Інтенсивне використання природніх ресурсів, недостатній екологічний
контроль, корупція у правоохоронних та природоохоронних органах, низький
рівень екологічної свідомості населення сприяють поширенню вказаних
кримінальних правопорушень. Вивчення цього феномену вимагає
кримінологічного аналізу, який включає: здійснення системного вивчення
показників та рівня злочинності проти довкілля в Україні; дослідженнястатистичних даних, що застосовуються для системного, методичного
аналізу стану та динаміки аналізованої злочинності; встановлення темпів її
зростання чи зниження; встановлення процентного співвідношення
облікованих кримінальних правопорушень проти довкілля до загальної
кількості всіх облікованих кримінальних правопорушень та ін.

КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ НА ГРУНТІ НЕНАВИСТІ: КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ

О.Е. МАРЧЕНКО — 2025-05-29

Стаття присвячена кримінологічному аналізу стану кримінальних
правопорушень на ґрунті ненависті за кількісними показниками.
Встановлено, що тенденції до поширення злочинності на ґрунті ненависті в
Україні є очевидно несприятливими. Фіксується генеральний тренд до
зростання рівня відповідних кримінальних правопорушень за всіма
категоріями, особливо, починаючи з 2022 р., після повномасштабної агресії
російської федерації. На фоні скорочення території статистичного обліку,
інтенсивних міграційних процесів, часткової депопуляції, темпи приросту
кримінальних правопорушень на ґрунті ненависті визначаються
надвисокими показниками. Відбувається зміна характеру їх вчинення у бік
відкритості, очевидності, цинічності. Гострою є проблема латентності
цього різновиду кримінальної активності. Геноцид, злочини проти
людяності, низка воєнних злочинів слід також віднести до злочинів на
ґрунті ненависті, але особливої їх категорії, політично обумовленої, воєнно-
контекстуальної, що потребує окремого дослідження.

КРИМІНАЛЬНИЙ СЕПАРАТИЗМ: КІЛЬКІСНІ ПОКАЗНИКИ ЗЛОЧИННОСТІ

П.В. СЄДИХ — 2025-05-29

Наукова стаття присвячена аналізу кількісних показників
кримінального сепаратизму. Наголошується на тому, що рівень
кримінального сепаратизму розглядається через призму аналізу рівня
злочинів, рівня злочинців та рівня судимості. При цьому, для більш
ефективного аналізу рівень злочинності треба аналізувати за допомогою
коефіцієнтів злочинності. Зазначається те, що одним з основних кількісних
показників злочинності виступає динаміка злочинності. При цьому,
основними показниками безпосередньо динаміки злочинності визначаються
наступні: абсолютне зростання (зниження), темп зростання (зниження) та
темп приросту (зменшення).
Підводячи підсумок наголошується на тому, що кількісні показники
злочинності, дають можливість сформулювати кримінологічний погляд на
кримінальний сепаратизм з точки зору кількісного виміру.

ТИПОЛОГІЯ ОСІБ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ ВОЄННІ ТА ПОВ’ЯЗАНІ З ВІЙНОЮ ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ РАДІОЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

А.А. ТЕРНАВСЬКА — 2025-05-29

У статті на основі загальнотеоретичних знань про особу злочинця та
емпіричного матеріалу запропоновано типологію осіб, які вчиняють воєнні
та пов’язані з війною злочини у сфері радіоекологічної безпеки. Стосовно
воєнно-контекстуального типу, для якого характерною є злочинна
діяльність в контексті збройного конфлікту, запропоновано авторський
варіант типології за соціально-рольовою характеристикою та мотивацією в
контексті збройного конфлікту. Виокремлено та охарактеризовано такі
типи та підтипи воєнних злочинців: рядовий комбатант; військовий
командир; військово-політичний лідер (верховний лідер, корпоративний
лідер); агресор-терорист; жертовний захисник; корпоративний конформіст;
політичний конформіст; легкодухий підтип. Окрім охарактеризованих типів
можуть бути сформовані додаткові: чи то однопорядкові, чи то субтипи,
які деталізуватимуть характеристики осіб злочинців, поглиблюватимуть
розуміння логіки їх поведінки, чим сприятимуть розробці ефективних заходів
запобігання, протидії злочинності у сфері радіоекологічної безпеки. У
кримінально-превентивних цілях, в тому числі й для кримінологічного
профілювання, корисною може бути перехресна типологія, що
передбачатиме виділення деяких інтегративних, комбінованих типів.

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ ЗЛОЧИННОСТІ В КОНТЕКСТІ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ ПРОТИ УКРАЇНИ

К.В. ЮРТАЄВА — 2025-05-29

У статті здійснено кримінологічний аналіз злочинності в Україні в
період 2014-2024 років на прикладі окремих видів кримінальних
правопорушень, вчинених в контексті збройної агресії Російської Федерації
проти України. Окреслено проблеми, які постали перед вітчизною судовою
та правоохоронною системою в зв’язку зі складністю юридичної оцінки
агресії, та їхній вплив на правозастосовну практику. Визначено відсутність
уніфікованого підходу до правої оцінки кримінальних правопорушень,
вчинених в контексті збройної агресії проти України, проаналізовано зміну
підходу до їхньої кваліфікації та поступове наближення вітчизняного
правозастосування до практики міжнародних та іноземних судових органів.
Запропоновано введення нових критеріїв обліку кримінальних правопорушень
з метою вдосконалення кримінологічного аналізу злочинності та вироблення
ефективної системи протидії злочинності в умовах гібридної війни.

КРИМІНАЛІСТИЧНІ ЕКСПЕРТИЗИ У ДОКАЗУВАННІ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

В.О. ГУСЄВА — 2025-05-29

У статті обґрунтовано, що домашнє насильство може слугувати
тригером для вчинення більш тяжких кримінальних правопорушень. Окрім
безпосередньої кваліфікації за ст. 126-1 Кримінального кодексу України, воно
нерідко передує вчиненню злочинів, пов’язаних із фізичним насильством,
викраденню людей, умисним вбивствам, доведенню до самогубства, скоєнню
сексуальних злочинів і навіть кримінальним правопорушенням проти
власності. Відтак у їх доказуванні важливу роль відіграють процесуальні
форми використання спеціальних знань, серед яких пріоритетне місце займають криміналістичні експертизи. На підставі узагальнення
теоретичних положень та узагальнення емпіричних даних, з’ясовано, що
найбільш поширеними серед них є: експертиза зброї, слідів і обставин її
використання, експертиза слідів рук (дактилоскопічна), вибухотехнічна
експертиза, експертиза нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів,
деякі види біологічних експертиз. Доцільність призначення окреслених видів
судових експертиз передусім обґрунтована типом завдань, котрі
покладаються на вирішення експерта, особливостями слідчої ситуації і
механізмом кримінально-протиправної діяльності. Обґрунтовано, що
призначення окреслених видів експертиз має відбуватися своєчасно, адже
матеріали та сліди, що направляються на дослідження експертів, можуть
піддаватися впливу низки зовнішніх чинників (оточуючого середовища), а
отже, відтермінування їх призначення недоцільне. Окреслено перспективи
подальших наукових досліджень у контексті наукового розроблення
досліджуваної проблематики.

ОКРЕМІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУЧАСНОГО ПОРТРЕТУ ПРОФЕСІЙНОГО КІБЕРШАХРАЯ

О.О. ДЕРЕВЯГІН — 2025-05-29

У статті на підставі аналізу праць вітчизняних й іноземних учених,
присвячених кримінологічним, криміналістичним, а також соціально-
психологічним характеристикам осіб, які вчиняли кібершахрайства,
запропоновано типологію сучасного портрету професійного кібершахрая
відповідно до ознак шахрайства, вчиненого шляхом незаконних операцій з
використанням електронно-обчислювальної техніки, що є суттєвим внеском в убезпечення життєдіяльності людини, громадянина, органів місцевого
самоврядування, державних органів та світового суспільства загалом від
кримінальних проявів в кіберпросторі.
Запропоновані особливості сучасного портрету професійного
кібершахрая є підґрунтям для вдосконалення методики розслідування
кримінальних правопорушень досліджуваної категорії, визначення тактики
проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій,
застосування оперативно-розшукових можливостей зокрема використання
конфіденційного співробітництва під час здійснення оперативного
супроводження кримінального провадження, організації заходів протидії та
превенції шахрайств, вчинених шляхом незаконних операцій з використанням
електронно-обчислювальної техніки.

ҐЕНЕЗА НАУКОВОЇ ДУМКИ ЩОДО ЗАСОБІВ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

В.В. КІКІНЧУК — 2025-05-29

Наголошено, що неможливо уявити кримінальне провадження поза
процесу доказування та навпаки, бо вказані різновиди діяльності є
взаємопов’язаними. Акцентовано, що кримінальний процес є динамічним,
зазнає змін з урахуванням розвитку суспільства, правової системи тощо, а
значить окремі елементи (інститути) кримінального процесуального права
еволюціонують, що знаходить своє відображення в наукових теоріях.
З’ясовано, що становлення та розвиток наукової думки про сутність, зміст і
значення засобів доказування в кримінальному провадженні здійснювалося
під впливом багатьох чинників та напряму залежать від сформованих
підходів не тільки в науці кримінального процесу, а й у доказовому праві.
Підкреслено, що безпосередній вплив на ґенезу наукової думки про засоби
доказування в кримінальному провадженні здійснює постійне оновлення
кримінального процесуального законодавства з урахуванням суспільних
потреб, приміром на тлі розвитку демократичної та правової держави,
імплементації міжнародно-правових стандартів у вітчизняний
кримінальний процес, пристосування процедури здійснення кримінального
провадження до умов воєнного стану тощо. Встановлено, що ґенеза наукової
думки щодо засобів доказування у кримінальному провадженні релевантна
становленню та розвитку наукових підходів до визначення теорії доказів і
кримінального процесуального доказування. Констатовано, що становлення
наукової думки про засоби доказування в кримінальному провадженні
припадає на першу половину ХХ ст., коли засоби доказування розглядалися
через призму характеристики предмета теорії доказів і процесу доказування.
Зазначено, що розвиток наукового уявлення про засоби доказування в
кримінальному провадженні корелюється з історичними періодами розвитку кримінального процесу загалом і вчення про докази та доказування в
кримінальному провадженні зокрема. Встановлено, що зі змінами наукових
підходів до визначення доказування в кримінальному провадженні
релевантно видозмінювалися й наукові позиції з приводу трактування
засобів доказування: від визнання єдиним засобом доказування доказів до
включення до системи засобів доказування поряд із доказами процесуальних
дій, криміналістичних засобів збирання доказів, логічних прийомів тощо.

ЗМІСТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ КОНТРАБАНДОЮ

Ю.Ю. КОВАЛЬОВ — 2025-05-29

Проведений аналіз теоретичних підходів, урахування особливостей
кримінально протиправної діяльності дозволив обґрунтовано вказати, що
зміст криміналістичної характеристики кримінальних правопорушень,
пов’язаних із контрабандою, має обов’язково включати відомості про:
1) предмет контрабанди та його розміри (обсяги/кількість), що впливає на
кваліфікацію кримінального правопорушення; 2) спосіб учинення
контрабанди (підготовки, безпосереднього вчинення та приховування);
3) особливості обстановки (зокрема, чи вчинено кримінальне
правопорушення поза митним контролем або з приховуванням від митного
контролю); 4) особливості особи злочинця, учасників злочинних угруповань,
залучених до вчинення контрабанди; 5) сліди кримінально-протиправної
діяльності. Відомості саме про ці елементи стають належним підґрунтям
для побудови усіх інших елементів криміналістичної методики розслідування
кримінальних правопорушень, пов’язаних із контрабандою. Вважаємо, що в
подальшому слід звернути увагу на конкретні ознаки, що характеризують ці
елементи.

ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ОСОБИ НА БЕЗОПЛАТНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ

М.М. КОЛОМОЙЦЕВ — 2025-05-29

У статті обґрунтовано, що право на правничу допомогу є невід’ємною
частиною права на справедливий суд і важливим аспектом доступу до
правосуддя. Воно відіграє важливу роль у забезпеченні справедливості й
ефективності правничої системи, яка базується на принципі верховенства
права, а також сприяє формуванню суспільної довіри до судочинства.
Відповідно до Конституції України, кожна людина має гарантовану
державою можливість безперешкодно отримувати юридичну допомогу в
необхідних обсягах і формах (первинну або вторинну). Це право включає
також безоплатну правничу допомогу для осіб, які не мають фінансової
можливості скористатися послугами адвокатів на платній основі.
Визначено, що до основних проблем функціонування інституту БПД
належать такі: 1) обмежений доступ до послуг у віддалених регіонах; 2)
недостатня поінформованість населення, через низький рівень правничої
культури; 3) перевантаженість адвокатів; 4) недостатнє фінансування; 5)
недостатня координація між державними органами. Таким чином, попри те,
що сучасні виклики та розвиток цифрових технологій сприяють розширенню
можливостей отримання первинної правової допомоги дистанційно,
важливо забезпечити належне техніко-криміналістичне забезпечення у всіх
центрах, органах та установах, створити умови для безперебійної роботи
технічного обладнання та цифрових технологій тощо. Наголошено, що
повоєнна відбудова ще актуалізує ці питання, а тому важливо
продовжувати їх вивчення.

МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ПАРАДИГМА У ЗДІЙСНЕННІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА АКАДЕМІЧНОМУ ВИКЛАДАННІ КРИМІНАЛЬНО- ВИКОНАВЧОГО ПРАВА: ДУХОВНО-ЦІННІСНИЙ ВИМІР

І.В. КРІЦАК — 2025-05-29

Стаття присвячена проблемам розробки окремих методологічних
засад наукових досліджень у галузі кримінально-виконавчого права. Нами
проаналізовано понад 50 наукових фахових статей, а також окремі
інформаційні ресурси, з тим, щоб вибудувати та вгледіти основну ідею
галузево-правової еволюції. Пропонується звернути увагу науковців на такі дослідників на кримінально-виконавчу політику та державно-церковні
відносини у кримінально-виконавчій сфері, що потребують свого детального
розроблення у рамках окремого наукового дослідження, монографій чи
дисертаційних робіт. Дослідницької уваги заслуговує нормативно-правова
складова, що визначена у Стратегії реформування пенітенціарної системи
на період до 2026 року.
Наголошено, що викладання дисциплін кримінально-правового блоку
зокрема кримінології, немислиме без кримінально-виконавчого права.
Найвищим інститутом соціальної справедливості у цивілізованому
суспільстві є суд, який виносить рішення у кримінальному провадженні.
Часто, в результаті його виконання вирішується доля людини. Через
озлобленість, людина може остаточно вирішити піти злочинним шляхом чи
навпаки – звернути назад, щоб підвести свою поведінку під рамки
правослухняності. Завжди з допомогою кримінально-виконавчого права
можна суттєво підсилити викладання дисциплін кримінально-правового
блоку та й юриспруденції загалом. Вдасться зацікавити аудиторію
трагічними долями людей, їхнім понівеченим та зламаним життям або
кардинальною переміною на краще. Функціонування банд у світі, а також
того, чим і як живе злочинний світ в історичній ретроспективі, ствердність
у злі, активна діяльність «злодіїв у законі» є надзвичайно цікавими та
важливими для вивчення, що може дати стимул справжньої профілактики
та боротьби зі злочинністю, особливо
молодому/азартному/ентузіастичному поколінню юристів та
правоохоронців, щоб суспільство було здоровим, почувало себе у безпеці та
комфорті.

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОЦІНКИ АГРЕГОВАНОЇ УСПІШНОСТІ СТИМУЛЮВАННЯ ПРАВОСЛУХНЯНОЇ ПОВЕДІНКИ УВ’ЯЗНЕНИХ / ЗАСУДЖЕНИХ

О.М. ЛЮБАРСЬКИЙ — 2025-05-29

У статті, відповідно до міжнародних правових документів, правових
позицій Європейського суду з прав людини та європейської практики,
наукового доробку українських та зарубіжних вчених, розкрито теоретико-
правові засади, сутність і зміст сучасної парадигми та результати
критичного осмислення проблем раціонального змісту і практичної
реалізації превалюючої у наш час концепції оцінки, основним критерієм якої є
вільне від злочинів життя ув’язненого / засудженого після звільнення, а
індикатором є рівень постпенітенціарного рецидиву, та обґрунтовано
висвітлено перспективні шляхи раціонально виправданого, практично
доцільного і реалізабельного спостереження, компаративного аналізу та
оцінювання агрегованої успішності стимулювання правослухняної поведінки
ув’язнених / засуджених на державному, регіональному та глобальному
рівнях як базису для прогресивного розвитку пенітенціарної політики та
оптимізації правового регулювання і практики виконання кримінальних
покарань, що становить цінність нового наукового знання та користь для
подальшого поступу кримінальної юстиції і юриспруденції.
За результатами проведеного дослідження представлено авторську
концепцію інтегрованого оцінювання агрегованої успішності стимулювання
правослухняної поведінки ув’язнених / засуджених, базисом якого є комплекс показників кількості повторно ув’язнених, ув’язнених (в’язнів) і засуджених
осіб, розкрито її сильні сторони та перспективи.

ПОЛІГРАФ У КРИМІНАЛІСТИЦІ: ТЕОРЕТИЧНІ, ПРАВОВІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ

О.П. МАКАРОВА — 2025-05-29

Стаття присвячена дослідженню теоретичних основ використання
поліграфа в криміналістиці. Розглядається роль поліграфа як інструменту
для отримання орієнтовної інформації під час розслідування злочинів.
Аналізуються правові аспекти застосування поліграфа, зокрема, його місце в
системі доказів та дотримання прав людини. Детально описуються
принципи роботи поліграфа, включаючи фізіологічні реакції, що
реєструються, та методи їх інтерпретації. Стаття розглядає питання
етичності та достовірності результатів поліграфічних досліджень.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАПОДІЯННЯ НЕОБЕРЕЖНОГО ТЯЖКОГО АБО СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ ТІЛЕСНОГО УШКОДЖЕННЯ

К.М. ПЕНЗЄВА — 2025-05-29

У статті на ретроспективному рівні здійснено дослідження
особливостей понятійного апарату і сутності криміналістичної
характеристики заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості
тілесного ушкодження, як наукової категорії. Досліджено наукові позиції
вчених з питань визначення понятійного апарату криміналістичної
характеристики окремих видів злочинів і напрацьовано авторську дефініцію
щодо заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного
ушкодження. Визначено співвідношення криміналістичної характеристики
такого виду кримінального правопорушення та особливостей правової
кваліфікації цього виду злочину у порівнянні з умисним вчиненням заподіяння
тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження. Запропоновано
пропозиції і рекомендації щодо удосконалення норм ст. 128 КК України та
виокремлення особливостей криміналістичної характеристики заподіяння
необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження у
теоретичному і правозастосовному значенні.

СПОСОБИ ВТРУЧАННЯ У ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

В.Ю. ПОПОВ — 2025-05-29

У статті визначено, що способи втручання у діяльність представників
органів державної влади, як правило, не є повноструктурними, їм
притаманні лише два етапи: підготовки та безпосереднього вчинення. На
підставі проведеного узагальнення положень наукових праць і матеріалів
слідчої та судової практики визначено, що до типових способів скоєння
втручання у діяльність представників органів державної влади віднесено всі
ті, що пов’язані зі втручанням у їхню діяльність шляхом фізичного
перешкоджання виконанню функціональних обов’язків. Це, зокрема:
ненадання фізичного доступу до місця події з метою подальшого виконання
службових повноважень у межах, передбачених законом; висловлення
ультимативних вимог щодо невиконання працівником органу державної
влади своїх функціональних обов’язків, у тому числі із застосуванням погроз
або з погрозою ненадання можливості отримання певних благ;
перешкоджання вилученню матеріальних об’єктів, що є приватною
власністю, але на яку накладено арешт на підставі судового рішення і яка
підлягає подальшій реалізації з метою забезпечення вирішення по суті вимог,
які стали підставою для відкриття виконавчого провадження тощо. За
результатами аналізу слідчої та судової практики визначено, що в
абсолютній більшості причетними особами не скоюються дії щодо
приховування протиправної діяльності.

ТИПОВІ СПОСОБИ ВЧИНЕННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОФЕСІЙНИМИ УЧАСНИКАМИ СУДОЧИНСТВА

Є.Ю. СУП — 2025-05-29

У статті визначено, що до типових способів учинення професійними
учасниками судочинства кримінальних правопорушень проти правосуддя
доцільно відносити такі: 1) учинення тиску (психологічного або
фізичного(наприклад, фізичного утримання у певних місцях)) на учасників
кримінального судочинства; 2) спонукання до вчинення або невчинення
певних дій (наприклад, до відмови від захисника); 3) висловлення погроз на
адресу учасника судочинства; 4) порушення роботи автоматизованої
системи документообігу в судах; 5) підкуп; 6) дискредитація (шантаж); 7)
перешкоджання законній діяльності (наприклад, адвоката, що тим самим
порушує право особи на захист) та ін. З’ясовано, що зазвичай такі способи є
повноструктурними, адже включають і дії щодо підготовки, і
безпосереднього вчинення, і приховування кримінального правопорушення. Дії
щодо підготовки передбачають вивчення особистості потерпілого, обрання
сприятливих обставин для реалізації злочинного умислу, залучення
спільників, підбір методів і засобів для його здійснення, підроблення
документів тощо.

ІМАНЕНТНІ ОЗНАКИ ПРОТИДІЇ РОЗСЛІДУВАННЮ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

О.М. ТАРКАН — 2025-05-29

У статті визначено, що іманентними ознаками протидії
розслідуванню доцільно відносити такі: 1) протидія розслідуванню є формою
соціальної діяльності, котра може набувати характеру протиправної
(злочинної); 2) вона спрямована на створення несприятливих умов і
перешкод на шляху встановлення істини у кримінальному провадженні,
пов’язана з унеможливленням вирішення завдань кримінального
провадження; 3) реалізується як в активних, так і пасивних формах
поведінки; 4) може вчинятися у вигляді однієї умисної дії або полягає у
вчиненні цілого комплексу діянь; 5) може бути реалізована після відкриття
кримінального провадження, однак у деяких випадках і до моменту внесення
відомостей про кримінальне провадження до Єдиного реєстру досудових
розслідувань; 6) дії, учинені в цілях протидії можуть бути пов’язані зі
вчиненням фізичного й інтелектуального впливу на окремі об’єкти (у тому
числі живих осіб), націлені на перешкоджання іншим діям і ускладнюють
досягнення законних цілей представників сторони обвинувачення, тому якщо
представляти протидію модельно, то це дія суб’єкта – ознаменована
певною ціллю – скерована стосовно конкретного об’єкта (матеріального
світу чи живої особи). Наголошено, що протидія розслідуванню може
набувати різноманітних форм. Обрання конкретної форми зумовлене низкою
чинників суб’єктивного й об’єктивного характеру. Стосовно окремих форм
можуть існувати підстави для визначення цілого ряду додаткових ознак,
котрі не притаманні іншим формам. Нами наведено лише ті з них, котрі
характеризують протидію як явище об’єктивної дійсності, що має місце в
правозастосовній діяльності сторони обвинувачення. Важливо в
подальшому дослідити всі ті форми, що можуть реалізовуватися з метою
перешкоджання діяльності сторони обвинувачення.

ВИСНОВОК СПЕЦІАЛІСТА У ГОСПОДАРСЬКИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕННЯХ

В.І. УСАТИЙ — 2025-05-29

У статті, на підставі узагальнення низки теоретичних напрацювань,
емпіричних даних, констатовано, що зміни, яких зазнає КПК України,
зумовлені часом і подальшими перспективами забезпечення швидкого,
повного та неупередженого розслідування. Наголошено, що такою є і новела,
що передбачає можливість використання у кримінальних провадженнях
щодо кримінальних проступків нового виду доказів – висновків спеціаліста,
проте допоки вони більше викликають дискусії, аніж визнання серед
практиків і теоретиків, однак судова практика вже майже адаптувалася до
застосування висновків спеціалістів у процесі доказування.
На підставі аналізу судових рішень установлено, що такі докази
використовуються як у низці різноманітних кримінальних правопорушень,
проте суди по-різному оцінюють їхню допустимість: у деяких випадках вони
враховуються при винесенні рішень, в інших – визнаються недопустимими
доказами. Обґрунтовано, що актуалізоване питання щодо приведення чинної
доктрини кримінального процесуального права до належної форми, щоб усі
неврегульовані аспекти отримання висновку спеціаліста, його правового
статусу, підтвердження наявності професійної кваліфікації, процедури
залучення, набули свого нормативного закріплення.

КОНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ НЕДОПУСТИМОСТІ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Я.В. ЦІМУРА — 2025-05-29

Досліджено конституційні основи поняття недопустимості доказів у
кримінальному процесі. Встановлено, що правило щодо недопустимості
доказів слід розглядати у якості гарантії від безпідставного та
необґрунтованого обвинувачення, яка має конституційне коріння та є
складовою засади презумпції невинуватості та права на справедливий суд.
Зазначено, що підхід законодавця, застосований у ч. 1 ст. 87 КПК України
щодо поділу порушень прав і свобод людини на істотні та неістотні не
відповідає конституційним положенням, адже призводить до порушення
конституційного обов’язку держави гарантувати конституційні права і
свободи, який визначений у ч. 2 ст. 22 Конституції України.
При визначенні підстав для визнання доказів недопустимими слід
розмежовувати поняття порушення прав і свобод людини та їх обмеження.
Обмеження прав і свобод людини полягає у законодавчому звуженні їх змісту
та обсягу, що здійснюється для належного визнання й поваги прав і свобод
інших і забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку й
загального добробуту в демократичному суспільстві. Коли як порушення
прав і свобод – це діяльність, яка полягає у недотриманні визначених
законодавчо прав і свобод людини та механізмів їх обмеження.

ПОВНОВАЖЕННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ УКРАЇНИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЗБАЛАНСОВАНОСТІ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

В.А. БАГАТИЙ — 2025-05-29

У статті досліджено адміністративно-правову природу повноважень
та відповідальності Міністерства фінансів України в контексті
забезпечення збалансованості державного бюджету в умовах воєнного
стану. Розкрито механізми реалізації фінансової політики, що орієнтована
на досягнення стабільності публічних фінансів за надзвичайних умов.
Здійснено аналіз нормативно-правових актів, які визначають повноваження
Міністерства у сфері бюджетного контролю, а також окреслено підходи до
забезпечення законності та ефективності фінансового управління.
Підкреслено значення інтеграції централізованих рішень і місцевого
самоврядування у фінансовому регулюванні. Встановлено, що міністерство
виконує координаційно-контрольну функцію, що охоплює всі етапи
бюджетного процесу від планування до звітності, з урахуванням ризиків
воєнного періоду. Окрема увага приділена правовим формам відповідальності
за порушення принципу збалансованості бюджету, з урахуванням актуальної
практики та загроз національній безпеці.

ЗАКОННІСТЬ І ДИСЦИПЛІНА ПРИ ЗДІЙСНЕННІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПРАВОЗАСТОСОВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

О.І. БЕЗПАЛОВА — 2025-05-29

У науковій статті доведено, що дотримання законності та дисципліни
при виконанні службових обов’язків державними службовцями
(поліцейськими) завжди було актуальним питанням, оскільки є необхідною
умовою для подальшого розвитку України. Зміцнення законності та
дисципліни при здійсненні адміністративної правозастосовчої діяльності,
що в свою чергу формує та підтримує правопорядок у державі, потребують
ефективності виконання правоохоронних функцій співробітниками Національної поліції. Наголошено, що поліцейський під час виконання
службових обов’язків спрямовує свої зусилля на служіння суспільству шляхом
забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності,
підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та
загальнолюдських цінностей. Визначено, що стратегічна мета законності
та дисципліни в умовах правової демократичної держави полягає у тому,
щоб шляхом правової регламентації організувати суспільні відносини таким
чином, щоб вони забезпечили прогресивний, поступальний розвиток країни.

ДЕЯКІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ЗАПОБІГАННЯ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ У СФЕРІ ДОВКІЛЛЯ В УКРАЇНІ

І.Г. БОГАТИРЬОВ — 2025-05-29

У статті розкрито деякі проблемні питання запобігання
кримінальним правопорушенням у сфері довкілля в Україні. Зазначено, що
особа яка вчиняє кримінальне правопорушення у сфері довкілля посягає на
надрокористування за рахунок бюджетних коштів, а тому умовно ми їх
ділимо на наступні складові: екологічна шкода (така, що спричиняється
довкіллю в Україні); шкода суспільству і кожній окремо взятій людині (шкода
життю та здоров’ю людей); економічна шкода (шкода, що спричиняється у
процесі господарського використання природних ресурсів).
З метою гармонізації національного законодавства із законодавством
ЄС пропонується внесення низки змін до статей, які передбачають
кримінальну відповідальність за посягання на довкілля в Україні. Крім того,
вирішено питання щодо узгодження кримінально-правових норм, які
спрямовані на забезпечення екологічної безпеки, з відповідними
адміністративно-правовими нормами у сфері довкілля.
Обґрунтовано, що застосовувані регулятивні (підзаконні) акти, які
передбачають порядок обчислення шкоди в складах злочинів проти довкілля,
повинні мати комплексні методики запобігання кримінальним
правопорушенням правоохоронними органами, зокрема, органами прокурори
Національної поліції України.
Констатовано, що запобігання кримінальним правопорушенням у сфері
довкілля охоплює всі кримінологічні заходи (загальносоціальні, спеціально-
кримінологічні, регіональні та індивідуально-профілактичні), спрямовані
правоохоронними органами на діяльність щодо виявлення, розслідування та
притягнення осіб, котрі вчиняють екологічні кримінальні правопорушення
(злочин або кримінальний проступок).

ДО ПИТАННЯ ЕКОЦИДУ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ

М.П. БУКІН — 2025-05-29

У статті зазначено, що з початку повномасштабного вторгнення
Україна зазнала безпрецедентних ударів не лише по цивільній
інфраструктурі, закладам вищої освіти, унікальним вітчизняним
підприємствам, але і по навколишньому середовищу.
Розглянуто положення Всесвітньої Хартії природи 1982 р. та
Декларації Ріо-де-Жанейро про навколишнє середовище і розвиток 1992 р.
Зазначено, що наразі в контексті наслідків повномасштабного збройного
вторгнення постає потреба в переосмисленні положень даних міжнародних
документів, зокрема в контексті засудження не лише використання певного
озброєння, що несе в собі шкоду навколишньому середовищі, але і методів і
тактики його застосування, зокрема в частині недопустимості
цілеспрямованих атак на атомні електростанції, гідроелектростанції,
біосферні заповідники, у тому числі атак у безпосередній близькості від них,
коли збиття силами протиповітряної оборони ракети чи безпілотника
може призвести до непоправних для природи та всього людства наслідків.
Обґрунтовано недопустимість вчинення екоциду не лише в умовах
війни, але і в мирний час. Проаналізовано прояви екоциду в Україні в умовах
повномасштабного вторгнення, зокрема пряме руйнування
гідроелектростанцій і спроб пошкодження атомних електростанцій (підрив
у 2023 році російською армією Каховської гідроелектростанції); непрямі
наслідки ракетних обстрілів, до яких належить ускладнений доступ
населення до питної води, належних санітарних умов, електроенергії,
погіршення якості повітря.

ДО ПИТАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ МІЖНАРОДНОГО ТЕРОРИЗМУ: УПРАВЛІНСЬКИЙ ТА ЕТИЧНИЙ АСПЕКТИ

С.С. ВАЩЕНКО — 2025-05-29

У статті зазначено, що питання профілактики міжнародного
тероризму тісно пов’язано з морально-етичною складовою
життєдіяльності суспільства, постмодерною свідомістю, що стала
панівною у сучасному світі. Проаналізовано окремі положення Конвенції Ради
Європи про запобігання тероризму та Глобальної контртерористичної
стратегії Організації Об'єднаних Націй. Зазначено, що етичний аспект
профілактики міжнародного тероризму охоплює врахування підвалин для
вчинення терористичних актів, що закладені на рівні релігії, сімейного
виховання з відповідним прищепленням дитині системи уявлень та
цінностей, які так чи інакше виправдовують тероризм. Водночас етичний
аспект передбачає визначення етично допустимих рамок втручання
правоохоронних органів в особисте життя громадян. Наголошено, що
профілактика міжнародного тероризму нерозривно пов’язана із здійсненням
відповідного управлінського впливу, визначенням взаємозв’язку між
прийнятими управлінськими рішеннями та загостренням проблеми
тероризму, що розкриває сутність управлінського аспекту досліджуваної
проблематики.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОНЯТТЯ «ТАЄМНИЦЯ»: СУТНІСТЬ, ОЗНАКИ ТА ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ

Д.Є. ДЕНИЩУК — 2025-05-29

Зважаючи на велику кількість різноманітних дефініцій поняття
«таємниця», яке міститься в національному законодавстві та науковій
правничій літератури, в статті опрацьовано існуючі підходи до правового
регулювання цього явища.
Із застосуванням загальнонаукових методів аналізу та синтезу встановлено, що законодавчо визначені випадки обмеження доступу до
«інформації» спрямовані на забезпечення суспільно корисної функції
впорядкування відносин з метою запобігання шкоди від розголошення певних
відомостей.
Констатовано відсутність єдиного нормативно-правового акта, який
би встановлював перелік усіх різновидів «таємниць», а також наголошено на
сутності причин, які ускладнюють проведення класифікації «таємниць».
Зроблено висновок про недоцільність кодифікації відповідних правових
норм на сучасному етапі розвитку національного законодавства.
Запропоновано застосування інкорпорації (з опорою на основні ознаки
категорії «таємниця») як підходу, результати якого можна ефективно
використовувати в процесах освіти, навчання та нормотворчості.

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ, ПРІОРИТЕТИ, МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ

Р.В. ЗЕЛЕНІН — 2025-05-29

Актуальність теми формування правової політики у сфері безпеки та
оборони України зумовлена складністю безпекового середовища, в якому
функціонує держава, насамперед у зв’язку зі збройною агресією проти
України, активізацією гібридних загроз, необхідністю адаптації
національного законодавства до стандартів НАТО та правової системи
Європейського Союзу. У статті досліджено теоретико-методологічні основи
правової політики як цілісної стратегії держави, спрямованої на
забезпечення національної безпеки через розвинену систему правових норм,
інституцій та управлінських механізмів. Автор обґрунтовує, що правова
політика у цій сфері має відповідати принципам системності, легітимності,
відповідальності та правової визначеності, а також повинна бути здатною
до адаптації в умовах динамічних змін внутрішніх і зовнішніх загроз.
Виокремлено ключові виклики для правотворчої та правозастосовної
діяльності, зокрема нормативну фрагментарність, проблеми забезпечення
балансу між безпековими потребами та правами людини, загрози надмірної
мілітаризації правового простору. Увагу зосереджено на стратегічних
пріоритетах правової політики, серед яких визначальними є посилення
парламентського контролю, ефективне функціонування інститутів
цивільного нагляду, створення єдиної нормативної платформи безпекового
сектору та цифрова трансформація управлінських рішень. Розкрито
механізми реалізації цієї політики на рівні законодавчого, інституційного та
управлінського забезпечення з урахуванням практичних аспектів
функціонування сектору безпеки в умовах воєнного стану. Наголошено на
потребі розроблення довгострокової моделі правової політики,
зорієнтованої на захист демократичних цінностей, забезпечення
конституційного ладу та гарантування стабільності державного управління у сфері безпеки і оборони.

ДО ПИТАННЯ НАУКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

В.Ю. КІКІНЧУК — 2025-05-29

У статті стверджується, що в умовах воєнного стану, коли сили
безпеки і оборони держави зіштовхнулися з небаченими раніше викликами,
від їх наукового забезпечення залежить стійкість національного спротиву,
ефективність діяльності органів і підрозділів під час перманентної
адаптації до надзвичайно мінливого та непередбачуваного безпекового
середовища.
Зазначено, що з давніх часів епіцентрами розвитку наукового знання
ставали заклади вищої освіти. Таку роль у сфері правоохоронної діяльності
та підготовки висококваліфікованих юридичних кадрів відіграють заклади
вищої освіти зі специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку
поліцейських. Наявний кадровий та матеріально-технічний потенціал
дозволяє розглядати такі заклади вищої освіти як платформи постійної
взаємодії наукової спільноти та практичних підрозділів.
Акцентовано увагу на тому, що майбутнім поліцейським володіння
методологією наукової діяльності дозволяє грамотно складати будь-який
процесуальний документи, давати вичерпну письмову чи усну відповідь на
запити адвокатів, критично аналізувати ситуацію у професійній діяльності,
проявляти високий рівень комунікативної компетентності, що передбачає
налагодження взаємодії з широким колом суб’єктів, підтримання з ними
конструктивної співпраці та довірливих відносин.
Проаналізовано вплив воєнного стану на наукову діяльність закладів
вищої освіти, окреслено такі проблеми, як колосальні руйнування
інфраструктури, скорочення державного фінансування наукової діяльності,
кадрові проблеми, над вирішенням яких, зокрема в частині адміністративно-
правового забезпечення, працюють вітчизняні науковці.

ВРАЖЕННЯ ВІД НАВЧАЛЬНОГО ПОСІБНИКА «КРИМІНОЛОГІЯ (ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА)» (2025) ЗА ЗАГАЛЬНОЮ РЕДАКЦІЄЮ Ю. В. ОРЛОВА1 З АКЦЕНТАМИ ВАЖЛИВОСТІ ВЧИТЕЛІВ І НАСТАВНИКІВ У НАШОМУ ЖИТТІ

І.В. КРІЦАК — 2025-05-29

Видання відзначається науковою глибиною, академічною строгою
структурою та високим рівнем міждисциплінарного підходу, що забезпечує
комплексне розуміння явища злочинності, її закономірностей та механізмів
протидії. Видатні особистості, професори О. М. Литвинов і Ю. В. Орлов,
зробили значний внесок у розвиток кримінологічної школи, закладаючи
основи сучасного осмислення кримінологічних процесів. У посібнику
простежується зв’язок між спадщиною видатних вчених та сучасними
тенденціями кримінологічної науки, що робить видання не лише навчальним,
але й науково-практичним орієнтиром для нових поколінь юристів.
Пропонується не лише системний аналіз злочинності, а й розкривається
важливість наставництва, спадковості наукової школи та моральних
орієнтирів у вихованні нового покоління правників. Особливий акцент
зроблено на ролі таких вчителів, як академік О. О. Погрібний, які не лише
передавали знання, але й формували професійну культуру та академічні
традиції. З огляду на високу якість, глибокий аналіз та актуальність,
навчальний посібник «Кримінологія (Загальна частина)» (2025) є вагомим
внеском у юридичну науку, що сприятиме підготовці висококваліфікованих
фахівців та забезпечить розвиток кримінологічного мислення у майбутніх
юристів та науковців.

ПРАВОТВОРЧІСТЬ У КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІЙ СФЕРІ: МІЖ ТРАДИЦІОНАЛІЗМОМ ТА НОВАТОРСТВОМ

І.В. КРІЦАК — 2025-05-29

У дослідженні здійснено комплексний аналіз глибинних змістових засад
формування кримінального законодавства України у контексті
трансформацій правової дійсності (минулого, чинного,
дійсного/теперішнього і майбутнього права). У фокусі авторського
осмислення перебуває правотворчість як багатовимірне, духовно-
інтелектуальне явище, що охоплює не лише нормативне конструювання, а й
символічну місію формування справедливості та правопорядку. З позицій академічного досвіду, наукової спадщини класиків української школи
кримінального права, зокрема В. Я. Тація, П. Л. Фріса, Ю. В. Бауліна, В. І.
Тютюгіна, О. О. Дудорова, О. М. Литвинова, Ю. В. Орлова, досліджується
сутність кримінального закону як вияву вищого рівня правового мислення, де
кожна правова норма розглядається не лише як юридичне положення, а як
соціокультурна конструкція із сакральним змістом.
Звертаємо особливу увагу на необхідності збереження балансу між
«стабільністю та динамізмом» кримінального законодавства, загрозу
«законодавчих вірусів», які порушують системну цілісність КК України.
Висловлюється критика хаотичної правотворчості, що знецінює доктрину
та практичну ефективність норм. Висвітлюється роль професіоналізму,
доктринального мислення й моральної відповідальності правників у процесі
створення законів. У дослідженні також підкреслено значення духовно-
культурного підґрунтя української правової традиції, зокрема православних
цінностей, які можуть і повинні наповнювати правотворчість
гуманістичним змістом.
Значне місце приділено аналізу Особливої частини кримінального права
як структурного ядра системи кримінальної відповідальності,
проблематиці уніфікації та класифікації кримінальних правопорушень, ролі
санкцій у реалізації принципу справедливості, а також моделюванню
майбутнього КК України з урахуванням вітчизняного менталітету,
соціальної реальності, досвіду судової практики та викликів воєнного часу.
Робота підводить до висновку, що новий КК України має бути не «космічною
конструкцією», а простим, логічним, доступним, але водночас глибоким
інструментом правосуддя, який би відповідав запитам народу, викликам
доби й високим стандартам правової науки.

ДУХОВНО-ЦІННІСНА КОНЦЕПЦІЯ ПРАВОРОЗУМІННЯ: ЗМІСТ, СУТНІСТЬ І РОЛЬ У ПІЗНАННІ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ПРОТИДІЇ ЇЙ

І.В. КРІЦАК — 2025-05-29

Нинішнє суспільство, прагнучи до гармонійного розвитку, потребує
переосмислення концепту та ідеї служіння – як на рівні окремої особистості,
так і в загальносоціальному вимірі/форматі. Служіння як особистісна
позиція, явище і процес має глибокі релігійні, теоретико-правові,
кримінологічні/кримінотеологічні аспекти, які сьогодні залишаються
недостатньо дослідженими. Настанова служіння ближньому, висловлена
Іісусом Христом у словах: «Хто хоче бути найбільшим серед вас, нехай буде
всім за слугу» (від Матвія 20:26-28) не лише має морально-етичне та
духовно-ціннісне значення, а й набуває особливої актуальності та ваги,
особливо зараз, у ХХІ столітті в контексті побудови правової держави та
запобігання злочинності. Усвідомлення ідеї служіння та її практична
реалізація можуть стати ключовим чинником соціальної стабільності,
зміцнення інститутів правопорядку та загального прогресу і благоденства.
Виховання суспільної відповідальності, здорової української нації через ідею
служіння та концепт біблеїстики/бібліотерапії є стратегічним напрямом,
здатним вивести українську державу і право на новий рівень і щаблі
передового розвитку.
Важливим елементом реалізації соціального служіння є ефективна
система концепту «правоохорона», що базується на моральних і правових стандартах. Право виступає цінним ресурсом суспільства, подібним до
діаманта, який необхідно ретельно захищати. Без духовно-ціннісного виміру
цей захист стає формальним і поверхневим. Саме тому сучасне
правозастосування дедалі більше інтегрує гуманістичні цінності підкріплені
духовно-культурними засадами, забезпечуючи баланс між нормами права,
традиціями, звичаями та моральністю суспільства. Справжній
професіоналізм у кримінології народжується не лише з академічних знань, а й
із щирого прагнення досліджувати глибину цієї науки через самоосвіту.
Навіть починаючи з аматорського рівня, кримінолог може досягти
найвищих щаблів майстерності, якщо має внутрішню мотивацію,
наполегливість і готовність заглиблюватися в складні теоретичні та
практичні аспекти своєї галузі. А головне, це підтримка вчителів,
наставників, однодумців. Саме прагнення до постійного розвитку, аналізу
глибинних процесів злочинності та пошуку ефективних методів її протидії
відкриває шлях до справжньої експертності та визнання у кримінологічній
науці.

ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

С.С. ЛУКАШ — 2025-05-29

У статті було здійснено аналіз поглядів окремих науковців з приводу
захисту прав людини в умовах війни, яких здавна цікавила глибинна сутність
війни, її роль та вплив на окрему особистість та ціле суспільство. Ураховано
в контексті досліджуваної проблематики позицію Е. М. Ремарка, у словах
якого у дещо художній формі простежується основне покликання захисту
прав людини в умовах війни – зберегти здатність як окремої особи, так і
суспільства до творчості, критичного мислення попри виклики та
обмеження після їх скасування. Проаналізовано окремі положення
Комплексного стратегічного плану реформування органів правопорядку як
частини сектору безпеки і оборони України на 2023–2027 роки. Обґрунтовано
сутність цілісності справедливості в контексті захисту прав людини в
Україні в умовах воєнного стану.

ДО ПИТАННЯ ДИСЦИПЛІНАРНОЇ ТА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

С.С. ЛУКАШ — 2025-05-29

У статті визначено, що дисциплінованість, порядність,
відповідальність, доброчесність поліцейських набувають особливого
значення та принципово нового змісту в умовах воєнного стану. Визначено
актуальні особливості дисциплінарної відповідальності поліцейських.
Наголошено, що провідним завданням дисциплінарної відповідальності
поліцейських є не підтримання діючих вимог та інституційних правил, а
забезпечення розвитку високих професійних та особистих якостей
поліцейського. Акцентовано увагу на тому, що виховання високого рівня
дисципліни, у тому числі за допомогою застосування дисциплінарних
стягнень, необхідно розпочинати ще на етапі підготовки майбутнього
поліцейського. Стверджується, що сутність цивільно-правової
відповідальності поліцейських пов'язана зі здатністю держави політично і
юридично нести цивільну відповідальність за свавільні та незаконні
обмеження представниками правоохоронних органів прав і свобод людини.

ДО ПИТАННЯ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ

М.Ю. НОВИК — 2025-05-29

У межах статті було проаналізовано глибинні історичні корені
корупційних проявів, які сягають часів Стародавнього Риму. Досліджено
діяльність Transparency International та опрацьовано відповідні рейтинги
Transparency International, які демонструють масштаби проблеми корупції в
Україні. Визначено основні показники діяльності органів поліції щодо
реагування на вчинені корупційні правопорушення та правопорушення,
пов'язані з корупцією, розглянуто статистичні дані, що свідчать про
ефективність такої діяльності органів поліції.
Наголошено на значному потенціалі громадянського суспільства у
проведенні цілеспрямованої виховної роботи з населенням. Розкрито
сутність правопросвітницької роботи органів поліції у взаємодії з
громадськістю в ході запобігання корупції. Встановлено новітні форми
взаємодії поліції з громадськістю в ході здійснення правопросвітницької
роботи, спрямованої на недопущення корупційних проявів, зокрема реалізацію
поліцейськими офіцерами громади безпекових ініціатив, які можуть бути
реалізовані в громаді та вирішувати актуальні проблеми запобігання
корупції; проведення поліцейськими Служби освітньої безпеки
роз’яснювальної та правопросвітницької роботи з учнями шкіл з метою
донесення інформації про масштаби та наслідки проблеми корупції в Україні.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЦИФРОВИХ ПОСЛУГ В АСПЕКТІ ПРОТИДІЇ КІБЕРЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ

О.С. ПЕРЕДЕРІЙ — 2025-05-29

У статті, застосовуючи методи комплексного аналізу, наводиться
система організаційно-правових заходів забезпечення безпеки цифрових
послуг в аспекті протидії кіберзлочинності в Україні. Зокрема, це зміцнення
довіри приватного сектору та громадян до цифрових послуг, які надаються
державою, безумовного виконання вимог щодо забезпечення кібербезпеки та
кіберзахисту під час їх надання, розвиток національної інформаційної
інфраструктури, розроблення національних стандартів у сфері кібербезпеки,
створення органів з оцінки відповідності надавачів електронних довірчих
послуг вимогам для кваліфікованих надавачів кваліфікованих електронних
довірчих послуг та автентифікація їх користувачів, підвищення
ефективності системи захисту персональних даних громадян шляхом
гармонізації законодавства України з відповідним законодавством
Європейського Союзу.
На основі аналізу положень актів чинного законодавства, які
регламентують державну політику у сфері кібербезпеки, а також
опрацювання аналітичних матеріалів із цих питань, розкрито зміст заходів забезпечення цифрових послуг, а також акцентовано увагу на існуючий
проблематиці їх повноцінної реалізації. Зокрема, це проблематика
забезпечення безпеки користувачів найбільш державних електронних
застосунків, збереження галузевого принципу інформатизації державних
органів, оптимізація архітектоніки управління інформаційною безпекою, яку
організації та органи державної влади можуть створювати, і
використовувати для власного захисту, функціональні проблеми діяльності
органів з оцінки відповідності надавачів електронних довірчих послуг
встановленим вимогам, досягнення уніфікації процесу застосування методів
автентифікації для всіх міністерств і відомств, проблематика здобуття
налагодження ефективної співпраці європейськими партнерами на ринку
цифрових послуг.
Обґрунтовано позицію про необхідність подальшої роботи з правової
регламентації процедур досягнення безпечності і прозорості надання
цифрових послуг, вчасне виявлення і нейтралізацію відповідних ризиків і
загроз кібербезпеці. Відповідно, актуальним завданням юридичної науки є
формування науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення
правового забезпечення розвитку як самого ринку цифрових послуг, так і
убезпечення національного цифрового середовища.

АКТУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

М.М. ПІДОЙМА — 2025-05-29

Стаття присвячена аналізу історичного досвід формування військової
тактики і стратегії у світовому контексті. Розглянуто сутність такої
особливості тактико-спеціальної підготовки поліцейських в умовах воєнного
стану, як спрямованість на забезпечення високої бойової готовності
особового складу крізь призму врахування готовності до різноманітних
бойових ситуацій, які можуть мати місце не лише на полі бою, але й раптово
виникати у населених пунктах, надано авторські рекомендації щодо
врахування вказаної особливості у ході проведення занять із тактичної
підготовки в системі службової підготовки поліцейських. Звернено увагу на
такі особливості тактико-спеціальної підготовки поліцейських в умовах
воєнного стану, як необхідність набуття особовим складом навичок,
пов’язаним з груповим виконанням оперативних завдань та спрямованість
на набуття психофізичної готовності до виконання поставлених завдань.
Зазначено, що в ході формування у поліцейських психофізичної готовності до
виконання завдань в умовах воєнного стану актуалізується роль спеціальної
психологічної підготовки. Наголошено, що на заняттях із тактико-
спеціальної підготовки неможливо у реальних умовах повною мірою
відтворити бойові умови з усіма подразниками, чинниками, які впливають на
дії особового складу. Проте це вбачається можливим за допомогою
технологій віртуальної реальності.

ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ЯК ФАКТОР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДСІЧІ ЗБРОЙНІЙ АГРЕСІЇ РФ

О.В. ПЛЕТНЬОВ — 2025-05-29

Стаття присвячена проблемам правового регулювання військо-
технічного співробітництва, що виступає значущим фактором в
забезпеченні відсічі збройній агресії рф. Здійснено аналіз наукових праць,
автори яких вивчали особливості військово-технічного співробітництва
загалом та в умовах збройної агресії рф у сфері державного управління,
економіки та права. Сформульовано авторське визначення сутності
військово-технічного співробітництва, детерміновані його ознаки.
Запропоновано внести зміни до чинного законодавства щодо
вдосконалення механізму правового регулювання військово-технічного
співробітництва, зокрема в умовах збройного конфлікту, а також посилення
прав інтелектуальної власності щодо створених в межах такої діяльності
результатів творчої та інтелектуальної діяльності.

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАКОННОСТІ ПІД ЧАС ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ

І.М. ПОПОВИЧ — 2025-05-29

Аргументовано, що першочерговим кроком має бути «спрощення»
адміністративного судочинства, що в свою чергу сприятиме більш
швидшому та ефективному розгляду справ. В даному контексті вбачається
необхідним здійснити комплекс заходів, зокрема: по-перше, забезпечити
скорочення термінів розгляду адміністративних справ. Зазначене має
передбачати створення умов для запровадження інформаційних технологій,
а також розширення можливостей для досудового врегулювання спорів; по-
друге, переглянути процесуальні норми, які, зокрема, регулюють порядок
розгляду малозначних справ.
Наголошено, що запровадження міжнародних стандартів в розрізі
представленої у роботі проблематики має надважливе значення, оскільки їх
повноцінне застосування в українських реаліях дозволить: по-перше,
посилити гарантії на справедливий судовий розгляд, що включає рівність
сторін перед законом, змагальність процесу тощо; по-друге, посилити
незалежність судової системи взагалі, та суддів, зокрема, мінімізуючи
ризики політичного чи будь-якого іншого тиску; по-третє, підвищить
загальну ефективність судової системи, оскільки, до прикладу, встановлення
жорстких строків розгляду справ, електронне судочинство, спрощення
окремих процесуальних процедур, як вбачається, дозволить уникати
затягування судових процесів і покращить доступ до правосуддя. Все
зазначене вище призведе до загального зростання рівня довіри до судової
влади, зменшить кількість справ у міжнародних судових інстанціях і
зробить національну судову систему більш прогнозованою та ефективною.

КОДИФІКАЦІЯ ЗАКОНОДАВСТВА ЯК МЕХАНІЗМ СТАБІЛІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО ПРОСТОРУ В УМОВАХ ПРАВОВОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ: ДОКТРИНАЛЬНО-МЕТОДОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

С.П. РАЙЧЕНКО — 2025-05-29

У статті здійснено комплексне доктринально-методологічне
дослідження кодифікації законодавства як інструмента стабілізації
правового простору в умовах правової невизначеності, що характеризується
підвищеною динамікою нормативних змін, фрагментарністю регуляторної
бази та зростаючим дефіцитом правової визначеності. Обґрунтовано, що
кодифікація не є суто техніко-юридичною процедурою, а виступає
концептуальним механізмом структурної перебудови нормативної системи,
покликаним відновити її внутрішню логіку, ієрархічну узгодженість та
аксіологічну наповненість. Досліджено вплив правової нестабільності на
регуляторну архітектоніку законодавства та виявлено типові виклики, що
постають перед правотворцем в умовах трансформаційного періоду.
Акцентовано увагу на тому, що ефективна кодифікація потребує глибокого
методологічного підґрунтя, яке включає в себе не лише аналіз чинної
нормативної бази, але й врахування правових цінностей, соціокультурного
контексту та стратегічних орієнтирів розвитку правової системи.
Зроблено висновок, що кодифікація виконує не лише функцію систематизації
норм, а й слугує інструментом правової реконфігурації, здатним
забезпечити відновлення нормативної цілісності, стабільності та
передбачуваності в умовах правової турбулентності, а також сприяти
утвердженню верховенства права як базової цінності демократичного
суспільства.

ПОНЯТТЯ «АПРОКСИМАЦІЯ» В ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Н.О. РАСТОРГУЄВА — 2025-05-29

У статті проаналізовано проблему перекладу та вживання поняття
«апроксимація» в межах процесу гармонізації національного законодавства
України з acquis ЄС. Встановлено, що відсутність уніфікованого підходу до
перекладу терміна approximation призводить до його різного трактування в
офіційних документах, що створює правову невизначеність і може впливати
на ефективність імплементації норм європейського права в Україні.
Окреслено основні термінологічні розбіжності у перекладах актів acquis ЄС.
Досліджено правові та лінгвістичні аспекти впливу перекладацьких
неточностей на процес правозастосування. Виявлено, що термінологічні
неузгодженості у перекладах міжнародних договорів, зокрема Угоди про
асоціацію між Україною та ЄС, можуть ускладнювати тлумачення
зобов’язань сторін та спричиняти труднощі в процесі адаптації
законодавства. Встановлено, що проблема перекладу юридичних термінів
має системний характер і потребує розробки уніфікованого підходу до
використання правової термінології. Запропоновано концептуальні підходи
до термінологічної стандартизації, які передбачають використання єдиного
відповідника для ключових термінів та узгодження перекладів з
європейськими стандартами.

ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У КРИМІНАЛЬНО ПРОТИПРАВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ В КІБЕРПРОСТОРІ: ФЕНОМЕН ТА ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ

В.В. СОКУРЕНКО — 2025-05-29

Кіберпростір у XXI столітті постає як складне й суперечливе явище: з
одного боку, він відкриває значний гуманістичний потенціал, з іншого – може
виступати інструментом контролю, репресій і викривлення цінностей. У
цьому просторі особливого значення набуває проблема становлення
свідомості неповнолітнього, адже саме тут відбувається їхня соціалізація,
формування моральних орієнтирів і світогляду. Умови, в яких зростає
дитина – зокрема середовище родини, держави, суспільства, вплив
регіональних, культурних, інформаційних чинників – усе це безпосередньо
впливає на її психоемоційний та духовний розвиток. Світ сучасних
технологій і віртуальної комунікації вимагає від суспільства нової педагогіки
виховання, що ґрунтується на цінностях праці, знань, моральної
відповідальності, духовності й служіння спільному благу. В умовах цифрової
епохи надзвичайно важливо формувати у дітей здатність до критичного
мислення, сприйняття вищих ідеалів, розуміння історичного спадку, культурної тяглості поколінь і національної ідентичності. Без підтримки з
боку дорослих – через приклад, наставництво, діалог і осмислену
присутність у житті дитини – слова й абстрактні заклики втрачають
будь-яку силу. Саме тому освітній і виховний процес має включати морально-
етичні та духовні компоненти, спрямовані на формування стійких моделей
правомірної поведінки, здатності розрізняти добро і зло, критично
осмислювати інформацію, протистояти деструктивним впливам
кіберпростору. Ключовим завданням є вироблення в підлітків активної
громадянської позиції, здатності до самореалізації через корисну діяльність і
творчість. Використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій
має слугувати не лише джерелом знань, а й інструментом виховання на
прикладах моральних авторитетів, видатних особистостей, лідерів нації.
Важливо створювати гуманістичний цифровий контент, що просуває ідеї
добра, відповідальності, працьовитості, співпереживання та лідерства в
служінні суспільству. Кіберпростір має стати простором не лише
інформаційної взаємодії, але й морального зростання, духовної інтеграції,
формування особистості, спроможної здійснювати свідомий внесок у
розвиток як національної, так і глобальної спільноти. Лише за умов такого
підходу ми зможемо виховати покоління високорозвинених, відповідальних і
духовно багатих людей.
У статті визначено ключові параметри кримінологічного феномену
втягнення неповнолітніх у кримінально протиправну діяльність у
кіберпросторі. З’ясовано його базові детермінанти та сформовано
пропозиції щодо засад протидії їх відтворенню.

ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ОСОБЛИВОСТІ ВНУТРІШНЬОГО ЛІКУВАЛЬНО- ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ

В.І. ТЕРЕМЕЦЬКИЙ — 2025-05-29

Наукову статтю присвячено з’ясуванню особливостей правового
регулювання внутрішнього лікувально-оздоровчого туризму в Україні.
Досліджено наукові підходи до правового регулювання медичного туризму, а
також проаналізовано положення чинного законодавства у сфері туризму,
охорони здоров’я та курортної справи, які визначають правові засади
діяльності санаторно-курортних закладів, що надають лікувально-оздоровчі
послуги.
Запропоновано авторське визначення поняття внутрішній лікувально-
оздоровчий туризм як отримання фізичною особою на підставі цивільно-
правового договору лікувально-оздоровчих, реабілітаційних та/або
рекреаційних послуг у санаторно-курортних закладах України. Визначено
особливості правового регулювання внутрішнього лікувально-оздоровчого
туризму, а також особливості правового статусу санаторно-курортних
закладів, які можуть функціонувати в організаційно-правовій формі
некомерційних підприємств або установ державної, комунальної чи приватної форми власності.
Наголошено, що для здійснення господарської діяльності санаторно-
курортні заклади повинні отримати ліцензію. Водночас вказано на
відсутність у законодавстві спеціальних ліцензійних вимог щодо здійснення
ними господарської діяльності з медичної практики.
Сформульовано авторське бачення договору про надання лікувально-
оздоровчих послуг, під яким запропоновано розуміти домовленість (угода,
меморандум) між санаторно-курортним закладом і фізичною або
юридичною особою, за якою виконавець зобов’язується надати лікувальні,
оздоровчі, реабілітаційні та/або рекреаційні послуги її отримувачу на
платній, безоплатній або компенсаційній основі. Визначено істотні умови
такого договору, зокрема предмет договору з визначенням переліку
лікувально-оздоровчих послуг, їх якість, вартість та строк надання.
Обґрунтовано можливість включення умов щодо надання лікувально-
оздоровчих послуг у санаторно-курортному закладі до договору
туристичного обслуговування між клієнтом і туроператором. Висловлено
пропозицію щодо вдосконалення нормативно-правового регулювання шляхом
розробки і затвердження ліцензійних умов надання таких послуг, а також
законодавчого врегулювання умов відповідного договору у Законі України
«Про курорти» або Законі України «Про туризм». Визначено перспективи
подальших наукових досліджень у сфері правового забезпечення
внутрішнього лікувально-оздоровчого туризму.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ТРАНСФЕР ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОСТІ СИСТЕМИ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИННОСТІ В УМОВАХ ВІЙНИ

Т.А. ШЕВЧУК — 2025-05-29

У статті розглянуто питання, пов’язані із переміщенням закладів
вищої освіти (далі – ЗВО) із специфічними умовами навчання, а також
військових закладів вищої освіти як суб’єктів сектору безпеки і оборони у
більш безпечні регіони України з окупованих, прифронтових територій і тих,
де ведуться активні бойові дії.
На підставі результатів аналізу наукової літератури, аналітичних
звітів Міністерства освіти і науки України, Національного агентства із
забезпечення якості вищої освіти, Інституту освітньої аналітики,
Інституту модернізації змісту освіти, положень нормативно-правових
актів в освітній сфері обґрунтовано необхідність моніторингу
функціонування переміщених ЗВО в умовах дії воєнного стану в Україні за
такими напрямками: оцінка якості рівня нормативно-правового
забезпечення функціонування релокованих ЗВО; адаптація освітнього
процесу відповідно до вимог воєнного стану; забезпечення неперервності навчання з урахуванням реалій процесу переміщення; створення нових
можливостей для розвитку ЗВО в умовах нового місця перебування;
дотримання юридичних гарантій для всіх учасників освітнього процесу, які
мають статус внутрішньо переміщеної особи та працюють або
навчаються у релокованих ЗВО; вивчення психоемоційного стану учасників
освітнього процесу та аналіз ролі служби психологічної підтримки в системі
освіти; удосконалення цифрового освітнього середовища в умовах дії
воєнного стану; оцінка стану реалізації проєктів міжнародної співпраці,
впровадження європейських освітніх практик в рамках виконання Україною
євроінтеграційних зобов’язань у сфері освіти і науки; оцінка наслідків
негативного впливу на освітню галузь воєнних дій та прогнозування розвитку
освітньої галузі в середньо та довгостроковій перспективі.
Доводиться, що подібний організаційно-інтелектуальний трансфер є
однією з базових умов забезпечення стійкості системи протидії злочинності
за критеріями спадковості, освітнього та наукового супроводження. Крім
того цей напрям державної гуманітарної та кримінологічної політик
безпосередньо впливає на ступінь інтегрованості неповнолітніх, молоді до
соціально корисної діяльності, завдяки чому знижується ризик їх втягнення у
протиправні практики.

ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ В УКРАЇНІ ЯК ОБ’ЄКТА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Л.В. ВАСЯНОВИЧ — 2025-05-29

Акцентовано увагу на тому, що професійне навчання – це процес
отримання особою специфічних знань та формування вмінь, що має
цілеспрямований характер, задля її готовності приносити користь певній
організації щодо ефективного виконання поставлених перед нею цілей та
завдань. Професійне навчання має систематичний характер, відповідає
динаміці потреб організації у фахівцях, що володіють знаннями та
навичками, пристосованими до змін у технологіях та суспільних відносинах.
З’ясовано, професійне навчання поліцейських представляє собою
регульований адміністративно-правовими нормами організований процес
формування професійної готовності поліцейських до ефективного виконання
завдань Національної поліції шляхом засвоєння ними адекватних сучасним
вимогам дійсності знань, вмінь та навиків, які підлягають систематичному
оновленню у відповідності до сучасних викликів та загроз.
Аргументовано, що функціональні завдання поліції є визначальними по
відношенню до змісту, форм та видів професійного навчання, вимог
особистісного та кваліфікаційного характеру (знання, вміння, навички)
поліцейських. Серед особливостей професійного навчання поліцейських
доцільно виділити: по-перше, специфічні суб’єкти – навчальні заклади зі
специфічними умовами навчання; по-друге, підготовка орієнтована на
особливу категорію осіб, які прийняли Присягу; по-третє, наявність
особливого кола форм та методів підготовки; по-четверте, наявність
значної кількості відомчих нормативно-правових актів, які врегульовують
безпосередньо вимоги, зміст та організаційні умови реалізації підготовки.

ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ СТАНДАРТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ НА СТАДІЇ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

С.М. ДАНИЛО — 2025-05-29

Наголошено, що актуальність питання про поняття й ознаки
міжнародно-правових стандартів забезпечення прав і свобод людини на
стадії досудового розслідування набуває особливої ваги в контексті сучасних
тенденцій розвитку правових систем, інтеграції міжнародних норм у
національне законодавство та глобалізації правозахисних процесів.
Установлено, що у сучасній правовій практиці роль міжнародно-правових
стандартів постійно зростає, адже вони є основою для уніфікації та
гармонізації правової діяльності у сфері кримінального судочинства.
З’ясовано, що відповідно до положень низки міжнародних документів, таких
як Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав людини і
основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські і політичні
права, особливе значення приділяється дотриманню принципів законності,
пропорційності та належної правової процедури у кримінальному
провадженні.
Визначено міжнародно-правові стандарти забезпечення прав і свобод
людини як комплекс принципів, норм і рекомендацій, закріплених у
міжнародних документах. Підкреслено, що поняття міжнародно-правових
стандартів забезпечення прав і свобод людини передбачає їх інтеграцію у
національне законодавство як основи для захисту конституційних прав
учасників кримінального провадження. Аргументовано, що ознаки цих
стандартів є критеріями оцінки процесуальних дій з точки зору дотримання
прав людини, забезпечення прозорості та недопустимості дискримінації.
Встановлено, що сутнісними ознаками міжнародно-правових стандартів забезпечення прав і свобод людини на стадії досудового розслідування є:
соціальна зумовленість; динамічність; системність;
загальнообов’язковість; універсальність; здійснення нормативної та
регулятивної функцій; вплив на систему права держави; пропорційність.

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОНАННЯ ОБМЕЖУВАЛЬНИХ ПРИПИСІВ ЩОДО КРИВДНИКІВ ЯК ПРАВОВИЙ НАСЛІДОК ВЧИНЕННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

Н.О. ГРОМ — 2025-05-29

У статті досліджуються актуальні проблеми практичної реалізації
обмежувального припису, як інструменту протидії домашньому насильству.
Проаналізовано механізми винесення, виконання та контролю за
дотриманням обмежувальних приписів кривдниками. Особливу увагу
приділено правовій природі обмежувального припису та його подвійному
характеру як адміністративно – правового та цивільно – правового
інституту. Також в статті акцентовано увагу на виявлення прогалин в
законодавчому регулюванні та правозастосовній практиці, що знижують
ефективність захисту потерпілих від домашнього насильства. Встановлено
основні проблеми реалізації обмежувальних приписів: порушення строків
розгляду судами справ про винесення обмежувального припису,
неповідомлення про винесення рішення про обмежувальний припис
поліцейських, недосконалість механізму контролю за їх виконанням,
недостатня координація між суб’єктами взаємодії у сфері запобігання та
протидії домашньому насильству, відсутність можливостей технічного
моніторингу порушень обмежувального припису кривдником. Запропоновано
комплекс заходів для підвищення ефективності обмежувальних приписів,
зокрема: удосконалення законодавчої бази та посилення міжвідомчої
взаємодії.

НАПРЯМИ ТА РІВНІ РЕАЛІЗАЦІЇ КАДРОВИХ ПРОЦЕДУР У НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ

В.В. ОЛЕКСЮК — 2025-05-29

У статті наголошено на тому, що кадрові процедури є складною,
багатоетапною системою заходів, спрямованих на забезпечення
ефективного добору, підготовки, оцінювання, просування по службі,
мотивації та звільнення поліцейських. Основними напрямами реалізації
кадрових процедур є: добір персоналу (з урахуванням вимог до професійної
компетентності, морально-етичних якостей та фізичної підготовки
кандидатів), професійна підготовка та підвищення кваліфікації, оцінювання
службової діяльності, формування кадрового резерву, а також здійснення
дисциплінарних проваджень.
Встановлено, що реалізація цих напрямів відбувається на кількох
рівнях: центральному (Департамент кадрового забезпечення Національної
поліції України), регіональному (головні управління Національної поліції в
областях) та локальному (відділи кадрового забезпечення в структурних
підрозділах поліції). На кожному рівні уповноважені працівники набувають
особливих повноважень, функції та несуть особливу відповідальність, що
забезпечує системний підхід до управління персоналом. Виявлено, що існують
певні проблеми у сфері кадрової політики, зокрема недостатня
скоординованість між різними рівнями управління, відсутність єдиного
інформаційного простору, обмежені можливості для кар'єрного зростання,
що знижує мотивацію працівників.

НАПРЯМИ ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ У СФЕРІ МІСТОБУДІВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Д.В. ПЕТРОСЬЯНЦ — 2025-05-29

У статті доведено, що одним із ключових напрямів контролю в сфері
містобудівної діяльності є забезпечення виконання суб’єктами останньої
норм законодавства, що включає в себе реалізацію суб’єктивних обов’язків,
технічних та інших нормативів, правил та вимог щодо здійснення
відповідних процесів і робіт тощо. Контролюється не тільки правильність
та повнота виконання законодавчих положень, але й факт їх дотримання в
цілому, що дозволяє попередити ситуації явно незаконної діяльності,
наприклад, будівництва в невстановленому місці, нехтування вимогами
охорони культурної спадщини і таке інше.
Наголошено, що контроль під час провадження містобудівної
діяльності націлюється не тільки на перевірку дотримання положень
законодавства і технічних норм, але й забезпечення стану непорушності
ключових прав та свобод людини. Здійснення процесів в сфері містобудування
має відповідати загально-соціальним інтересам, не створювати перепон
нормальному користуванню кожною особою своїми конституційними
правомочностями і таке інше.

ДО ПИТАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СУДОВІ ЕКСПЕРТИЗИ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

О.О. ПОСАШКОВ — 2025-05-29

У статті обґрунтовується, що технології штучного інтелекту
дозволяють ефективно аналізувати статистичні дані, виокремлювати
закономірності, спостерігати актуальні тенденції, що мають місце як на
рівні злочинності, так і в процесі запобігання та протидії їй.
Визначено, що особливим чином технології штучного інтелекту
позначаються на судових експертизах під час досудового розслідування
кримінальних правопорушень, дозволяючи спростити низку рутинних
процесів, залишаючи за людиною як носієм знань, особливого досвіду та
творчого мислення організуючу та коригувальну роль.
Зазначено, що технології штучного інтелекту позначаються на
судових експертизах під час досудового розслідування кримінальних
правопорушень, дозволяючи спростити низку рутинних процесів, залишаючи
за судовим експертом організуючу та коригувальну роль, при цьому
дозволяючи миттєво оброблювати великі за обсягом тексти, відео- та
аудіоматеріали, зображення, таблиці та графіки, мінімізуючи ризик
суб’єктивних помилок.

ВТЯГНЕННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ У ПРОТИПРАВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ: КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КІЛЬКІСНИХ ПОКАЗНИКІВ СТАНУ

Т.В. СТАХОВСЬКИЙ — 2025-05-29

Статтю присвячено кримінологічному аналізу кількісного виміру
відтворення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 304 КК України.
Встановлено, що протягом останніх десяти років в Україні проявляється
генеральний тренд до статистично фіксованого й вельми істотного
зниження досліджуваної категорії злочинності. Абсолютна більшість
кримінальних правопорушень, які вчиняються неповнолітніми не є
результуючою їх втягнення.
Виявлено, що темпи зниження офіційно реєстрованих випадків
втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність є набагато вищим за
темпи зниження рівня злочинності неповнолітніх в цілому. Це ж
відображається і у зменшенні питомої ваги кримінальних правопорушень,
вчинені неповнолітніми внаслідок їх втягнення дорослими у загальному
масиві кримінальних правопорушень неповнолітніх. Середня частка
кримінальних правопорушень, передбачених ст. 304 КК України, щодо масиву
тих, які вчиняються неповнолітніми або за їх участю, за десятирічний
період склала 5,1 %. Обґрунтовано, що розбіжності між показниками
втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність та злочинністю
неповнолітніх і за їх участю в цілому частково пояснюється об’єктивними
факторами так званої «кримінальної емансипації», так і чинниками
латентизації механізмів втягнення, які, зокрема, видозмінюються у зв’язку з
віртуалізацією соціальних практик.
Встановлено, що відсоток латентності кримінальних правопорушень,
передбачених ст. 304 КК України становить приблизно 73,2 %.

ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ КОНТРОЛЮ ТА НАГЛЯДУ ЗА ВЕДЕННЯМ ЛІСОВОГО ГОСПОДАРСТВА В УКРАЇНІ

В.Є. ЧЕРНЯВСЬКИЙ — 2025-05-29

Обґрунтовано, що завдання нагляду і контролю за веденням лісового
господарства в Україні найбільш доцільно поділити на дві групи: загальні та
спеціальні. Аргументовано, що до загальних завдань найбільш доцільно
віднести наступні: забезпечення законності функціонування відповідної
сфери суспільного життя; перевірка раціонального використання ресурсів,
перш за все лісових, а також інших фінансових та матеріально-технічних
інструментів та засобів, що використовуються в рамках здійснення
відповідної діяльності; виявлення та запобіганні правопорушенням, а також
встановлення умов та факторів, які обумовлюють їх виникнення;
забезпечення реалізації заходів, спрямованих на попередження
правопорушень; оцінка ефективності здійснення управління лісовим
господарством; забезпечити виконання прав та обов’язків лісокористувачів.
Обґрунтовано, що спеціальними завданнями є наступні: виявлення
порушень меж виділених ділянок, нелегального вивезення деревини,
використання лісу без дозвільних документів; спостереження за якісним і
кількісним станом лісів, включаючи їх біорізноманіття; оцінка законності
використання лісових ресурсів, що включає аналіз дозволів, квот, договорів
тимчасового користування; запобігання деградації лісових екосистем; оцінка
своєчасності, повноти, відповідності породного складу та якості
відновлення зрубаних лісів.
Наголошено, що функції характеризують зовнішній прояв практичної
діяльності суб’єктів, що реалізують завдання нагляду і контролю у
досліджуваній сфері суспільного життя. До їх переліку віднесено: захисну;
правоохоронну; превентивну; інформаційну; виховну.

ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

І.Ф. БАБАЄВ — 2025-05-29

У статті висвітлюється сутність підприємницької діяльності в
Україні як об’єкта адміністративно-правового регулювання, що є важливим
напрямом наукових досліджень. Підкреслено, що підприємницька діяльність
виступає рушійною силою економічного зростання та розвитку держави,
відіграючи ключову роль у створенні валового внутрішнього продукту,
залученні інвестицій, створенні робочих місць і покращенні рівня життя
населення. Наголошено, що підприємництво є каталізатором інновацій,
сприяє науково-технічному прогресу та модернізації виробництва,
забезпечуючи конкурентоспроможність економіки України на світовому
ринку. У контексті збройної агресії проти України та запровадження
правового режиму воєнного стану, акцентовано на значні виклики, які
постають перед підприємцями, зокрема передислокацію бізнесу, необхідність
правового оформлення та супроводу діяльності. Відзначено також
труднощі, пов’язані з рейдерськими атаками, судовими спорами, перевірками
контролюючих органів, оскарженням рішень суб’єктів владних повноважень і
врегулюванням трудових спорів. Здійснено аналіз сучасного
адміністративно-правового механізму підтримки підприємництва в Україні,
підкреслено його значення в контексті забезпечення стабільності та
розвитку держави. Визначено сутність підприємницької діяльності через
призму адміністративно-правового регулювання, що має важливе значення
для формування ефективної державної політики та забезпечення стійкого
економічного розвитку України. Запропоновано під підприємницькою
діяльністю розуміти заснований на нормативно-правових приписах різновид
господарської діяльності, яка здійснюється фізичними або юридичними
особами, що діють самостійно, регулярно й на власний ризик задля
отримання прибутку, задоволення суспільних потреб, а також досягнення
економічних і соціальних результатів.

ТИПОВІ СПОСОБИ ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНИХ ЗЛОЧИНІВ, ПОЄДНАНИХ З ОТРИМАННЯМ НЕПРАВОМІРНОЇ ВИГОДИ

І.Д. ГАВРИЛЮК — 2025-05-29

У статті наголошено, що корупційним злочинам, поєднаним з
отриманням неправомірної вигоди, властиві як типові способи підготовки,
безпосереднього вчинення та приховування, так і злочинні технології.
Виокремлено й охарактеризовано такі типові способи корупційних злочинів,
поєднаних з отриманням неправомірної вигоди: 1) способи підготовки:
формування зв’язків (створення й підтримка довірчих стосунків із
посадовими особами, які можуть сприяти реалізації корупційної схеми);
підготовка документів (фальсифікація або виготовлення фіктивних
договорів, актів, звітів, необхідних для прикриття майбутніх злочинних дій);
виявлення вразливостей у потенційних жертв злочину (аналіз фінансового
чи правового становища потенційних жертв для подальшого використання
цих обставин у корупційних схемах); планування схеми (розроблення
механізму дій, включаючи залучення посередників, визначення каналів
передачі вигоди або способів законного прикриття); 2) способи
безпосереднього вчинення: використання службового становища
(блокування законних процесів, затягування видачі дозволів, створення
бюрократичних перешкод або забезпечення неофіційних преференцій);
психологічний тиск (маніпуляції, шантаж, натяки на можливі проблеми, які
змушують жертву погоджуватися на умови злочинця); маскування під
законні дії (використання фіктивних договорів, «благодійних внесків»,
фіктивного працевлаштування або фальшивих угод); використання
посередників (залучення третіх осіб для ускладнення ідентифікації злочинців
і документування злочинів); використання схеми «корупційна рента»
(систематичне отримання вигоди у вигляді тарифів, відсотків або
щомісячної плати за отримання послуг чи уникнення перешкод); 3) способи
приховування: фальсифікація обліку та звітності (внесення змін до
документів, які приховують факт отримання неправомірної вигоди);
знищення слідів (знищення документів або матеріальних доказів, які можуть
свідчити про злочинну діяльність); переміщення осіб, залучених до злочину,
на інші посади чи робочі місця; інсценування законності (підписання актів
здачі-прийняття послуг або виконаних робіт, які фактично не були надані);
службове підроблення (створення фіктивних документів, які приховують
інші злочини (наприклад, зловживання службовим становищем або
хабарництво).

РОЛЬ СУДУ В СИСТЕМІ СУБ’ЄКТІВ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ

Н.П. КОРОЛЬ — 2025-05-29

Домашнє насильство є однією з найбільш гострих соціальних проблем,
що має руйнівні наслідки для постраждалих, та підриває основи суспільної
безпеки. Україна, оцінюючи масштаби цієї загрози та керуючись
міжнародними стандартами, активно розбудовує систему запобігання та
протидії домашньому насильству. Ця система передбачає злагоджену
роботу численних суб’єктів – від правоохоронних органів та соціальних
служб до громадських організацій. У цьому комплексному механізмі суду
належить центральна роль, адже саме суд є ключовою ланкою у забезпеченні
правового захисту постраждалих, притягненні кривдників до
відповідальності та відновленні справедливості. Ефективність
функціонування системи значною мірою залежить від того, наскільки
повноцінно суд виконує свої функції, враховуючи специфіку та чутливість
справ про домашнє насильство, а також забезпечуючи недопущення
повторної віктимізації постраждалих осіб.
Стаття присвячена аналізу ролі суду як ключового суб'єкта в системі
запобігання та протидії домашньому насильству. У роботі досліджується
місце суду в системі уповноважених суб’єктів у сфері запобігання протидії
домашньому насильству, особливості його правового статусу.

ТАКТИКО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ ПОТЕРПІЛОГО ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТ. 156-1 КК УКРАЇНИ

Ю.Г. ЯЦИК — 2025-05-29

У статті досліджено тактико-процесуальні особливості допиту
потерпілого під час розслідування кримінальних правопорушень,
передбачених статтею 156-1 Кримінального кодексу України, що є однією з
найскладніших і найчутливіших категорій злочинів. Наголошено, що допит
дитини-потерпілого суттєво відрізняється від допиту дорослого і вимагає
глибокого розуміння психології розвитку дитини. Акцентовано на
необхідність індивідуального підходу до вивчення особи допитуваного,
зокрема, попереднього спілкування з дитиною за участю психолога та у
неформальній обстановці. З’ясовано, що це дозволяє з’ясувати психотип,
емоційний та психологічний стан, рівень фізіологічного та психологічного
розвитку, а також готовність дитини до співпраці. Особливу увагу
приділено оцінці ступеня психологічного травмування та ризиків
ретравматизації під час слідчих дій, що є пріоритетом у розслідуванні таких
злочинів. Детально розглянуто тактичні прийоми, спрямовані на
забезпечення довіри та комфорту дитини, такі як створення сприятливої
атмосфери, використання доступної мови, уникнення навідних і травмуючих
запитань. Наголошено на значенні вибору правильного моменту для допиту
та мінімізації його тривалості. Розкрито процесуальні вимоги до фіксації
допиту дитини. Окрім традиційного протоколювання, акцентується на
важливості та необхідності використання відеофіксації як основного
способу фіксації показань. У цьому контексті розглянуто практичну
цінність та правові аспекти застосування методики «Зелена кімната» або
моделі «Барнахус».