ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ СУБ’ЄКТІВ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

Анотація

У статті з’ясовується сутнісний зміст та особливості 
адміністративно-правового статусу суб’єктів сектору безпеки і оборони 
України. Під адміністративно-правовим статусом суб’єктів сектору безпеки 
і оборони України пропонується розуміти особливу правову конструкцію, 
якою охоплено нормативно упорядкований комплекс структурних 
елементів, які визначають спеціальне правове становище різнотипних 
суб’єктів, об’єднаних спільною метою та колом загальних завдань у сфері 
функціонування сектору безпеки й оборони України, фіксують їх 
інституційне місце в системі публічного адміністрування та окреслюють 
межі допустимого владного впливу у сфері забезпечення національної 
безпеки й оборони. Для адміністративно-правового статусу суб’єктів 
сектору безпеки і оборони України властивим є комплекс особливих рис. 
Насамперед цей адміністративно-правовий статус утворюють переважно 
норми адміністративного права, а відтак він постає в якості різновиду 
галузевого правового статусу, що визначає нормативну «модель» 
становища відповідних суб’єктів у сфері забезпечення національної безпеки 
та оборони. Цей статус спирається на спільний для всіх суб’єктів, які 
володіють таким статусом, об’єкт забезпечувальної діяльності, завдяки 
чому різнотипні й різнорівневі суб’єкти залишаються елементами єдиної 
системи національної безпеки та оборони та можуть ефективно 
взаємодіяти між собою. Для адміністративно-правового статусу суб’єктів 
сектору безпеки і оборони України характерною також є цільова 
зумовленість, яка виявляється у тому, що цей статус визначається 
наявністю особливої мети та комплексу завдань діяльності відповідних 
суб’єктів. При цьому зміст таких мети і завдань узгоджується з загальною 
метою та завданнями забезпечення національної безпеки й оборони. 
Важливою властивістю цього статусу є те, що він є власне основною 
юридичною передумовою здатності вказаних суб’єктів вступати в 
адміністративні правовідносини з питань забезпечення національної безпеки 
та оборони, у межах яких, зокрема, може застосовуватися державний 
примус (головним чином, адміністративно-правовий примус).