ТАКТИКО-ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОПИТУ ПОТЕРПІЛОГО ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ СТ. 156-1 КК УКРАЇНИ

Анотація

У статті досліджено тактико-процесуальні особливості допиту
потерпілого під час розслідування кримінальних правопорушень,
передбачених статтею 156-1 Кримінального кодексу України, що є однією з
найскладніших і найчутливіших категорій злочинів. Наголошено, що допит
дитини-потерпілого суттєво відрізняється від допиту дорослого і вимагає
глибокого розуміння психології розвитку дитини. Акцентовано на
необхідність індивідуального підходу до вивчення особи допитуваного,
зокрема, попереднього спілкування з дитиною за участю психолога та у
неформальній обстановці. З’ясовано, що це дозволяє з’ясувати психотип,
емоційний та психологічний стан, рівень фізіологічного та психологічного
розвитку, а також готовність дитини до співпраці. Особливу увагу
приділено оцінці ступеня психологічного травмування та ризиків
ретравматизації під час слідчих дій, що є пріоритетом у розслідуванні таких
злочинів. Детально розглянуто тактичні прийоми, спрямовані на
забезпечення довіри та комфорту дитини, такі як створення сприятливої
атмосфери, використання доступної мови, уникнення навідних і травмуючих
запитань. Наголошено на значенні вибору правильного моменту для допиту
та мінімізації його тривалості. Розкрито процесуальні вимоги до фіксації
допиту дитини. Окрім традиційного протоколювання, акцентується на
важливості та необхідності використання відеофіксації як основного
способу фіксації показань. У цьому контексті розглянуто практичну
цінність та правові аспекти застосування методики «Зелена кімната» або
моделі «Барнахус».